«Тараса Бульби»-Боровця УПА-«Поліська Січ» перебувало 6 тисяч бойовиків. 128 За даними ж Абверу на той же час — 5–6 тисяч бойовиків. 129 Для чого ж тоді Лебедь так нагло і безпардонно фальсифікував чисельність «Поліської Січі», нараховуючи в ній лише 150 вояків? І на фінал своєї брехні Лебедь подавав таке:
«На початку серпня, коли дії УПА обхопили цілість терену, отаманії довше толерувати не було можна, бо дані райони не могли творити окремої «республіки»; цього вимагала безпека терену і непевність, чи Бульба не схоче відновити розмови з окупантами. Тому в серпні р.43 сотня УПА під командою Дороша оточила цілу групу Бульби і перебарала її без одного пострілу. Група складалася з трьох полковників, кількох старшин і сотні стрільців у складі 63 осіб. Це були люди, що припадково попали до Бульби, ховаючись перед німецьким терором. На їх просьбу всіх прийнято в ряди УПА. Сам Бульба з групою 30–40 людей утік. На пропозицію згаданих уже трьох полковників, що звернулися ще раз до Бульби, командант УПА — Північ погодився і одночасно запевнив Бульбі прийняття в ряди УПА і повну безпеку, якщо він до 09.09.43 (реченець три тижні) зголоситься; коли ж він на те не погодиться, його потрактують як отамана-ворохобника. Висланий до Бульби його адютант Крук не повернувся». 130 (Виділено мною —
Але «Бульба»-Боровець «на поклон» до бандерівців не з'явився, бо добре знав, як інтегральні націоналісти розправлялися із своїми політичними суперниками. Справу ж, як відомо, довершили гестапівці, сховавши його в бункері «Целленбау» в Заксенхаузені. Тут, як видно, було зручніше пережити напружене становище.
Так романтично пан М. Лебедь описував отамана УПА — «Поліська Січ». А насправді ж, «армія без держави», як називав свої формування сам отаман, зникла з арени «національно-визвольної боротьби» не так-то й просто, як описував Лебедь, — «без жодного пострілу» (!), бо ж мала не 150 чи 63 вояків, а кілька тисяч озброєних «козаків». Служба безпеки ОУН, якою керував сам Лебедь, ще довго душила поодинці і групами тих колишніх бульбівців, які виявляли непокору бандерівцям. Це чергове «кровопускання» знищило сотні і сотні людей.
М. Лебедь, зате, в своїй книжці досить відверто визначав виникнення «Української національної самооборони» (УНС) в Галичині. Від кого ж оборонялись галицькі інтегральні націоналісти?
М. Лебедь:
«Щоб не дати Ковпакові (з'єднанню двічі Героя Радянського Союзу генерала С. А. Ковпака — В.М.) опанувати Карпати, що мали для нашої боротьби першорядне значення, окремим наказом проводу Організації (тобто ОУН-бандерівців —
Теза «щоб обдурити німців», зрозуміло, вкрай примітивна і розрахована на недолугих, бо агентура гітлерівців (Абверу й гестапо), в якій працювали й бандерівці, активно діяла в усіх закутках Галичини і від неї аж нічого не можна було приховати. Однак, чому бандерівці не поспішали із створенням так званих «самообронних» загонів? Та й ще під іншою назвою — УНС?
Справа в тому, що влітку 1943 р. радянські партизани (зокрема, з'єднання генерал-майора С. А. Ковпака) здійснили легендарний Карпатський рейд. Метою рейду був вихід із рівненського Полісся через Львівську, Тернопільску і Станіславську області в Карпати, виведення з ладу прикарпатских нафтопромислів, якими кормилась німецька військова машина, і тилових комунікацій гітлерівців. Партизани ефективно атакували і зруйнували нафтопромисли Биткова і Яблунова, висадили в повітря кілька стратегічно важливих мостів та інших об'єктів. 4 серпня з'єднання розгромило ворожий гарнізон в м. Делятині, паралізувало залізничний рух в усьому Прикарпатті. Гітлерівці кинули проти ковпаківців великі сили СС та поліції, але не змогли оволодіти ситуацією. Вони навіть спрямували сюди батальйони есесівців із дивізії СС «Галичина», яка ще не встигла як слід вишколитись. Але все марно.
Лебедь:
«…Впродовж двох тижнів формуються окремі відділи, що їх поспішеним маршем команда УПА перекидає в Карпати для боротьби з червоною партизанкою». Ці загони, зрозуміло, значно посилюють дислоковані тут німецькі гарнізони і створюють перевагу сил. Ковпаківці, виснажені безперервними боями, зазнають поразки і відходять. Лебедь, правда, не згадує, що сформувати на домогу гітлерівцям загони УНС було досить легко, бо оунівське так зване «підпілля» було вже озброєне ще з перших днів війни і чекало тільки відповідного наказу, відсиджуючись в місцевих боївках та розпровлялось з усіма «ворогами» та «підозрілими».
Однак Лебедь тут же «пояснює» досить важливу обставину — чому ОУН-бандерівців так поспішала створювати загони УПА в Галичині:
«Може насуватися питання, чому Галичина не вступила одночасно з Волинню до відкритої боротьби? Причини передовсім тактичні. Галичина, найкраще зорганізована, боролася проти німецького терору іншими методами. Також німці… застосовували на цьому терені трохи іншу політику. Треба було якнайдовше вдержати цей терен у релятивному (відносному —
До цього пояснення Лебедя ми ще повернемось і проаналізуємо його в аналогії і розбіжностях з іншими подіями і фактами.
Цікаво описує Лебедь у своїй книжці так звану «війну з німцями». Зокрема, він відзначає, що до кінця літа 1943 р. націоналісти в дистрикті «Галичина» у «війну з німцями» не вступали. Навіть вже створені загони «Української народної самооборони», вказував він, «не вступають з німцями в зачіпні бої». А що ж далі?
Лебедь пише, що першим виступом УНС проти німців був напад в липні 1943 р. поблизу Сколе на «карний табір української молоді». Ця «акція», звичайно, не була складною, бо зібрані добровільно, а частково й примусово сотні юнаків з усієї Галичини в «службі праці» («баудінст»), трудовому таборі, який особливо й не охоронявся. Табір без жодного спротиву було захоплено. «Визволені» юнаки поповнили «ради УПА». От і вся війна з німцями».
Далі Лебедь в своїй книжці не опише (опріч кількох «зачепних», тобто перестрілок) операцій УПА проти гітлерівців, бо серйозних боїв так і не було. Були лише випадкові сутички через взаємні непорозуміння, чи з метою отримати зброю і боєприпаси, яких часто не вистачало.
Зате, оповідаючи про зиму 1943–1944 рр., він пише:
«Тепер уже часто і більші німецькі відділи складають майже без бою (сумнівно, звичайно —
І ще:
Німці, «оточені на постоях, в більшості випадків не бороняться, але здають зброю і просять тільки залишити їм частину зброї для власної оборони по дорозі до фатерлянду».
Це вже щось із сфери анекдотів! Уявіть собі: формування УПА, замість того, щоб «боронити населення перед відступаючим вояцтвом», розставлені обабіч доріг, якими ті німці відступають, і збирають (без жодного спротиву!) зброю у німців. Мало того, німці самі віддають свою зброю, просячи тільки залишити хоч щось, щоб зіпертися по дорозі до фатерлянду! Наприкінці книжки Лебедь зазначає, що гітлерівці «нав'язували перемир'я і співпрацю», але УПА на це не пішла. Загально ж відомо, що численні переговори на різних рівнях велися постійно, в них брали участь і Лебедь, і Шухевич, і Бандера …
Дещо інакше на запитання «Як створювалась УПА?» відповідає Петро Мірчук, «найвизначніший»
