однак не подає жодного факту їх практичного застосування в бойових діях. Автор при цьому застерігає, що галицьких юнаків віком 15–18 років німці стали брати в «протилітунські війська» за зразком гітлерівської молоді (гітлерюгенд), в так званий «СС-гельфер» (помічників СС). «Хлопці носили уніформу із опаскою і знаком СС у ромбі на правому рукаві, а на шапці мали ромбову відзнаку з таким самим значком».
«В другій половині квітня 1944 року у Львів прибули 22 німецьких старшини з обербанфюрером Гавптом на чолі і почали акцію «добровільного набору українських хлопців» до протилітунської служби…» Центром цього набору стала військова управа (ВУ) дивізії СС «Галичина», очолювана полковником Бізанцем. Вербувальники запевняли, що юнаки проходитимуть трьохмісячні курси, а затим продовжуватимуть вишкіл в дивізії СС «Галичина».
На допомогу вербувальникам і військовій управі дивізії СС «Галичина» громадська колегія, у яку увійшли такі відомі в Галичині діячі, як: «проф. Т. Білостоцький, ред. М. Добрянський, проф. Гайдучок, мгр. Е. Жарський, мгр. Г. Коренець, о. д-р. Костельник, мгр. М. Кушнір, проф. С. Левицький, д-р Б. Лончина, ред. д-р І. Німчук, інж. Р. Олесницький, мгр. М. Охримович, інж. І. Сенів, д-р Ю. Старосольський, д-р О. Тисовський, д-р М. Шлемкевий». 251
Отже, вся ця братія повинна була допомагати вербувальникам залучати в допоміжні структури СС юнаків і дівчат Галичини. І все це в той час, коли фронтові бої вже відбувались на порозі Західної України.
Перший табір для підготовки юних есесівців було організовано в містечку Переворську (табір імені Черніка). Тут знаходилися 300 юнаків. Через кілька тижнів, вже наприкінці червня 1944 р., 210 юнаків із Переворська перевезли до Львова, щоб провести пропагандистську дефіляду. Їх святково вітали губернатор Вехтер, керівник військової управи дивізії СС «Галичина» полковник Бізанц, голова УКК К. Паньківський та інші вербувальники.
Другий табір був організований в Неполомицях поблизу Кракова, де було 3000 юнаків. Затим такі ж табори почали діяти в Егері (1750), Троппав (1000), Кремсі (1550), Гульчині (200) і Мальті (200) в районах Австрії і Каринтії. Їх освячував головний капелан дивізії СС «Галичина» Василь Лаба в чині майора військ СС. В другій половині липня 1944 року вже було завербовано 7700 чолозік. Серед них дівчат, «помічниць СС», було понад 300.
Цікаве застереження робить 3. Зелений:
«Слід тут підкреслити, що німці з самого початку робили різниці між молоддю з центральної'України, Волині, Полісся та Підляшшя і молоддю з Галичини та Підкарпаття. Перших називали українками і вони носили жовто-сині опаски з тризубом у ромбі, а других — галичанками і на їх таких же самих опасках були левики в ромбі…». 252
Ще одна деталь: «Юнаки та юначки одержали понад 1500 кг печива. Зате: коло 12 000 примірників часопису «Краківські вісті»; 10 000 книжок історичного та іншого змісту; 5500 календариків; 6500 молитовників; 400 книжечок з колядками і т. д.». Як бачимо, «опіка» над юними есесівцями й есесівками була надзвичайно «солідною»!
Зате під кінець книжки 3. Зелений подає дані про те, що в цих юнацько-есесівських формуваннях служили 10 000 юнаків і юначок! І, нарешті, такий застережливий заклик із листівки того часу:
«Український юначе! Тебе закликає європейська молодь співпрацювати для нової Європи. Помагай, як допоміжний дружинник німецької авіяції в рядах юнаків СС… Фюрер Адольф Гітлер закликає і Тебе!» 253
Уважно аналізуючи книжку «Українське юнацтво в вирі Другої світової війни», ми бачимо, що Зенон Зелений як керманич відділу опіки над молоддю в системі УЦК (Українського центрального комітету) і член військової управи дивізії СС Галичина», не досить добре знав усі «секрети» тієї справи, якою керував і виконував, бо його інформація досить куца і примітивна. Думаємо, що тут більше відіграла свою роль повоєнна ситуація, в якій організатор есесівської молоді просто не хотів «засвітитися» в «демократичному» світі. Тому, як доповнення, наведемо свідчення вже відомого «щирого коляборанта» К. Паньківського, який і більше знав, ніж 3. Зелений, і був відвертішим. Ось що він писав у книжці спогадів «Від комітету до державного центру «: «Тяжкий був шлях вояцтва дивізії. Та він видається нам простим, коли порівняємо його з шляхом юнацтва». 254
Але цей «непростий шлях» юнаків із СС Паньківський не показує, хоч окремі інформації подає. Так, він зазначав, що «зразкова» школа підготовки юнаків-есесівців з Галичини була в Криниці, де «поруч з німецьким комендантом були також і українські вихователі під керівництвом учителя А. Антоновича». Справою виховання в усіх таборах займалися військова управа дивізії СС «Галичина» і УЦК. Від УЦК підготовкою молоді займався Т. Білостоцький. Юначок опікала О. Кузьмович.
К. Паньківський подає і таке:
«Офіційна назва юнацьких формувань СС — «протилітунська оборона юнаків СС». Хлопців, які закінчили вишкіл, розкидали в усі кутки рейху… Коли ж радянські війська витіснили гітлерівців за межі України і генерал-губернаторства, юнаками-СС опікалися урядова німецька організація — «Українська установа довір'я», якою керував німець українського походження М. Сушко в Берліні, «Керівна станиця східних добровольців» (керівник — Ф. Арльт) та її український відділ (очолював — Л. Вольф). Центральна картотека СС показувала, що в юнацьких формуваннях СС було понад 60 тисяч імен, серед них було 10 тисяч українців…» 255
«Дивізія і юнаки були частинами, які піддягали, можна сказати, були складовими одиницями зброї — СС, тобто військових частин партії».
Ця констатація надто важлива, бо інші автори про такі юнацькі формування СС в Галичині або не згадують, або представляють їх як допоміжні формування напіввійськового типу.
І ще кілька важливих зауважень автора:
«Вчителям признавали в основному ранг «зондерфюрера» (спеціальне звання, рівне поручникові) і всі ходили в уніформах… Що ж до юнаків-СС, то окремим, які добре служили, присвоєно звання підстарший — ступні ройових (роттенфюрерів) або десятників (оберроттенфюрерів)».
Паньківський вказував також на те, що головний капелан дивізії СС «Галичина» о. В. Лаба призначив «польовим духівником для юнацтва» о. Северина Сапруна, колишнього керівника ІНТ (Інституту народної творчості). «Його військовий ранг відповідав рангові підполковника СС». Для православних юнаків і юначок призначено о. Віталія Сагайдаківського.
А згодом всіх військових духівників для юнацтва стало чотирнадцять. Всі вони дженджурилися в ошатній есесівській уніформі.
Паньківський далі зауважував, що хлопці були в основному зенітниками, дівчата працювали «на рефлекторах» (прожекторах), частина з них були також телефоністками, задимлювали «літунські майдани» (аеродроми) чи виставляли «загороджувальні бальони» (аеростати).
Під кінець «щирий коляборант» (всупереч свойому шефу по УЦК В. Кубійовичу) зазначив, що «наприкінці січня 1945 року виникла нова загроза — вишколу юнаків для боротьби проти танків на фронті, тобто вже не допоміжна, а справжня військова служба (панцерфаустники)… Частину юнаків вдалося завербувати і послати на фронт…» 256
Така (звичайно, неповна) історія з юнацьким формуванням військ СС в Галичині.
