наздоганяти білу подругу. Мчав в своє задоволення, вершники тільки підлітали на його спині.
ВОНА трималася обхопивши стан і стиснувши коліньми йому стегна, руки в такт рухові однорога, то в гору то вниз ковзали йому по грудях. Своїми грудьми торкалася його спини і шаленіла.
— Так ми дійсно ще не були.
— А так були!
Звільняє себе з її обіймів, повертається і сідає до неї обличчям.
— Ах!
Щоб не впасти, хапає за руку, та рука притискає її до себе. Однороги біжать по скошеній траві. Два вершники на спині однорога шаленіють від дотиків і запах сіна їх п’янить.
Реальність.
— Не розвішуй вуха. Ти себе переоцінюєш! Мовчун робить все це не для тебе, він хоче Кицю розізлити. Ти не маєш шансу. — Діна зупинила розповідь Ілентини про останні події на сайті.
— Мовчун вивісив коней на моїй сторінці, і Киця «порвала його як «Бобік грілку»! Наступного дня Мовчун замаскував коней під тренування кавалеристів 1938 року, я похвалила, і Киця «порвала» нас обох. Сьогодні він не заходить на мою сторінку, тільки Киці догоджає.
— Ти хочеш почути те, чого не має. Це професійний «пікапер», він знає, що робить. Ти для нього нічого не значиш.
— Як би він не хотів, щоб я писала до нього, то йому зробити це легко.
— Ти йому не заважаєш. Ти для нього ще Іван, чи вже Арій? Хоч це без різниці.
— Вже Арій. Але на сайті, через мене, вони поміняли стиль спілкування.
— Вони, це Мовчун і його подружки? — Звичайно, Діна була права, і заперечити Ілентині було нічим. Мовчун мав можливість спілкуватися з Ілентиною так, щоб Киця не знала, але не хотів. Все це є їхня «гра, на їхньому полі» в якій Ілентину смикає то один, то другий. Киця, яка можливо, мислить, що це Арій і Мовчун, який здогадується, що то є Ілентина, але не має в тому впевненості. Діна робила крем для рук, і підбирала аромат з ароматичних масел.
— Ти хочеш думати, що йому потрібна. Ти йому не потрібна. Ти не першої молодості і не багата, що ти хочеш? Які в тебе шанси?
— Я нічого конкретного не хочу.
— Не обманюй! Мої вуха не витримують скільки «лапші». Ти хочеш тільки Мовчуна в співавтори, хоч він нічого не пише. Професійний залицяльник, ти готова віддати йому те, чого ще не маєш. На тебе його методи діють, так само успішно, як і на інших.
— Але з другими мені взагалі не цікаво.
— Другі не так професійно «компостують» мізки? — Діна закінчила робити крем, понюхала, і залишилася задоволена ароматом.
— Потрібен доброволець протестувати цей крем на «людях».
Оскільки других людей тут не було, то Ілентині прийшлося бути цим добровольцем. Звичайно Діна була права, як що Киці немає в інтернеті, Мовчун також туди не заходить, з Іваном-Арієм ще часом говорити може, з Ілентиною — ні. Діна, ніби читає думки Ілентини.
— Кругом дискримінація жінки. Як з чоловіком, всі згодні з тобою спілкуватися, а як жінка, ти нікому не потрібна.
— Причому тут дискримінація? На сорок жінок всього один чоловік в інтернеті, і той лінивий.
Реальність.
— Завжди ліпше робить, чим говорить.
— Не все зразу, Петер.
Ми продовжували нашу розмову, в Києві йшов дощ, не знаю як в Одесі.
— Випила каву, і спати хочеться все рівно. Як жити?
— Один мій знайомий лікар, коли сусіди при зустрічі починали його «завантажувати» своїми болячками, на запитання: «Що робить?» Впевнено відповідав: «Пити горілку!»
— Ти вже розповідав про це, він ще потім мав багато жінок. Мав, в значенні, сексом займався.
— Вибачай, але рецепт напрошувався.
— Як що потрібно і таке лікування дає результат, будемо пити. Може продовжимо про відчуття?
— Лади. Розкажи і ти, наприклад, що відчуваєш про анальному сексі?
— Ой! Не знаю. Я не робила цього. А що відчуваєш ти?
— Без черги говорити виховання не дозволяє. Добре, опиши секс в яких-небудь не звичних місцях, ти це робила? — Одесит є одесит, Петер торгується за кожне слово. Але ж про себе я знаю й так, мені цікаво знати про нього.
— Так, звичайно, це в мене було, залежить які місця рахувати не звичними.
— Не в закритій квартирі. В присутності інших, любі не стандартні.
— Коли я люблю, для мене не має нічого не звичного, глядачі мені не перешкода, окрім любимого, для мене нічого не існує.
— От і розкажи про що-небудь, наприклад з глядачами.
— Важко, адже я їх не помічаю, це потім вони говорять мені, що мене бачили. А для мене все звичайно.
— Бачили при сексі? І де ж це тоді відбувалося?
— На природі.
— На природі? Так вся молодість, рахуй, пройшла, що ж в цьому не звичного. Так що, і про груповий також не ти?
— І груповий також ні. Без твоєї допомоги ні про що писати.
— Сміливо ти взялася за мало відоме. Як же описувати те, що самій не відомо?
— З кожного по ниточці, бідному сорочка. І сама що-небудь узнаю, за одно. Опиши як ти в незвичайному місці.
— Так із ниток зліпиш, а платити за матеріал? — В Петера прокинувся дух одесита і він почав торуватися. — І бажана передплата.
— Передплата як? Залежно скільки ниток буде, чи може за кожну нитку окремо?
— В троє! Або залежить від кількості.
— Петер, давай так, ти описуєш свої відчуття в ситуації, а я по уяві, що могла б відчувати. Підійде? Це буде окремо за кожну ниточку. Опиши свій секс в незвичайному місці.
— Що ж описати, я знаю? Мінет в темному кінозалі, під час сеансу. Так і що описувати, останній ряд, сусіди не близько. Гострота відчуттів, звичайно, добавилася від місця знаходження.
— О! Який був фільм? Гострота, тому, що можуть помітити?
— Звичайно. А фільм мабуть не згадаю.
Петер ще трохи потужився згадати та так і не згадав.
Реальність.
— Киця і Іван! Що сталося? Не політизуйте!
Мовчун появився в інтернеті, коли з Кицею ми вже «побилися» і замовкли. Причина, звичайно була, Киця щось побачила в тих кавалеристах 1938 року, яких Мовчун вивісив у мене на сторінці. Мовчун вже знав, що я Арій, друг Ілентини, яка періодично заглядає на цей сайт і що це вона посилає йому коней. Ці кавалеристи були ним виставлені для неї, Ілентини, тобто, для мне, я так думала. Похвалила їх. І почалося!
— Ну що Іван може іншого написати. Перемістимо кордони, то побачимо, як буде коментувати. Очевидно, що радітиме.
— То не буде потребувати візу. — Втрутився Мовчун. В Киці не було причини на мене нападати, мабуть, ревність її змусила.
— На то виходило! Теж фанат. Я вже йду, велосипед мене чекає.
З запізненням я Іван, згоджуюся з Мовчуном, що так, в такому випадку не потрібно буде візи. Можливо то було б і все, як би я не побачила на Киціній сторінці її дебати з Мовчуном, під відеокліпом з того
