— По той бік вулиці, відразу за тим будинком, бачите на балконі український прапор, це там.
Група туристів іде в указаному напрямку. Арій нервово ходить.
— Росіяни знають тільки письменника Булгакова!
— Арій, заспокойся. Хай хоч усі росіяни відвідають цей музей, нам від цього тільки краще. Ну і що, що росіяни вважають його російським письменником? Він народився, жив і працював на Україні, і не має значення якою мовою писав. — Ілентина шукає в Таленки підтвердження своїм словам. Таленка підтвердила, тільки Арій не заспокоївся.
— На його пам’ятнику ніс уже блищить. Я вже не можу дивитися, як жінки сідають йому на коліна і цілують носа.
— Коли поставили пам’ятник, якому можна сісти на коліна, було зрозуміло, що будуть сідати. На горі Проню Прокопівну не менше обціловують і фотографуються з нею не менше. Чим більше туристів тим краще.
— Так, особливо секс тури! — Говорить Арій. Таленка згадує, як її знайомий був перекладачем в одного туриста з Англії, мусив водити його по нічних клубах, домовлятися з путаною.
— Проституток багато не тому, що туристи їх хочуть, наших вони більше обслуговують.
— Я ніколи не брав проститутку.
— Бо дорого!
— Ні! Я не хочу жінку за гроші! Завжди відчувається, чи вона тебе любить, чи ні, — розпалився Арій, аж замахав руками.
— А ти любиш? — Запитала Ілентина і відповідь Арія на це запитання Таленку також зацікавила.
— Як що вона мене буде любити, то я її любитиму також.
— Знаєш, Таленка, як це називається, Арій дозволяє жінці себе любити.
— Та досить вам. Пішли краще вип’ємо кави в Арсена.
І вони троє йдуть через дорогу в «Світлицю» випити кави в Арсена.
Реальність.
Киця вивісила своє фото з пляжу, яке повторило профільне фото Арія, вид з потилиці, і її друзі вважали, що то Іван розпочав таку моду — вид з тилу. Прийшлося захищатися.
— Не потрібно на мене кивати. У Марго тил був набагато раніше представлений живописом.
— І як тут не кохати Івана. Дякую, що ти мене борониш, вони заздрять моїй попі. Бо спереду немає нічого.
Мій перекладач, що зад, що тил перекладає однаково.
— Стараюся не мати тилів, пише Киця.
— То що стараєшся, нічого не значить, все рівно маєш. — Так до розмови долучається Сабріна.
— Ой маю.
— Дівчатка, хвалитеся задами? Чоловіки поки не полапають не повірять.
Я консультуюся з Арієм і стараюся його не підвести, повторюю його слова. У відповідь отримую.
— То лапай! — Відповідає мені Сабріна. Я хвалю її задок, який не бачила навіть на фото. Киця ображається і виходить з інтернету, хвалити можна тільки її, все повинно належати їй, ні з ким не поділиться, навіть з кращою подругою.
— Погано ти робиш, отупіла хіба від морського вітру, жінко. Зупинися в своєму паранормальному, на той час мисленню. — Сабріна кидає репліку Киці і продовжує розмову зі мною, Арієм, після тієї нашої розмови, для неї я є також Арій, як і для Киці.
— Знову щось не те, Сабріна? Марго упала, і що? Це щось погане?
— Упала, але на голову! Як що втекла від твого «мацання». Я залишаюся.
— Чому вона сердиться? Має гарний зад!
— Іван, ти маєш добре око на той зад.
— Я не один, кому той зад подобається.
— Ой Іван. Ти мене «викінчиш», а твій шизанутий тлумач то напевно! В кінці лопну зі сміху. Вона зад то має якраз прекрасний! Але побоюється «годинникаря».
Я продовжую спілкуватися з Сабріною. Майже всі уже знають, що я не Іван а Арій, Мовчун знає також, але оскільки на профілі написано Іван, то всі продовжують називати мене Іваном.
— Чому Марго боїться годинникаря? Що він їй зробив? Сабріно, мені здається, що я пишу вірно, і знову щось не те? Багато ваших слів у нас означають зовсім інше, і я гублюся.
— Іван, будь мужній, і не відмовляйся від тлумача, він нам доставляє багато цікавих спостережень. Я люблю того «перекладача». — На захист мого перекладача стає Вода.
— Я маю кілька перекладачів, Вода, тільки вони ще гірші ніж цей.
— Тримайся цього перекладача, він доставляє нам багато хорошого настрою.
Не знаю, що їм видав перекладач, але Сабріна стала падати від сміху.
— О мій ти Боже! Падаю трупом зі сміху перед вами.
— Падаємо всі зі сміху, але це не погано.
Вони розвеселилися, я так і не зрозуміла, чому. Сабріна продовжила розмову з Водою.
— Ми ревемо зі сміху, а ніхто не відповів Іванові на питання: «чому Марго боїться годинникаря?»
— Цього годинникаря то жоден перекладач не охопить. Може ти Сабріно в вишуканий і одночасно простий спосіб, роз’ясниш Івану в чому річ?
— Правда є така, що кинула Іванові приманку. Як перед тим поява цього годинникаря веселого мене насмішила до солодких сліз. А пам’ятаємо, що той «годинникар» народився нам з польського слова «часовнік» (дієслово), прочитаного Іванком, як «часовщик», що в нього означає власне — годинникар. Ну отже, врешті прийшли ми «собачим кроком» (увага! на тлумача шикуються всі яйка) до годинникаря, то даймо йому пожити. Вже само його народження, було нам великою розвагою. Потрібно радіти далі. Як тобі здається, Водичко? Як що ще Івану добавити розповідь з годинникарем в головній ролі, то за коротку хвилю будемо вже готові. Га?
Сабріна і Вода ще жартують зі мною, я запевняю їх, що не змінюватиму перекладача. Вони мріють використати дощову погоду на розвагу з Іваном. Я дивлюся по сайту і звертаю увагу, що вони майже перестали спілкуватися з Мовчуном. Виходить, що Іван забрав увесь його «гарем». Щось у них там відбувається «за кадром» з Кицею. Я не мала наміру забрати від Мовчуна його жінок.
— Дівчатка, ви робите погано! Я є на цьому сайті, щоб розважити Мовчуна. І що? Ви всі покинули Мовчуна, щоб бавитися Іваном? Моя приятелька розіб’є мені голову. Я прошу вас, чим по швидше розважити Мовчуна, бо я не уцілію, буде катастрофа.
— Яка приятелька розіб’є тобі голову? Зрештою так тебе ми не відпустимо, ти є наш! — Відповіла категорично Сабріна. Я такого від неї не чекала.
— Так, я ваш, ви мої, і Мовчун також наш, потрібно його розважити, йому сумно зараз.
— Яка приятелька, Іван, і я запитую! Катастрофи не буде, Мовчуна ми розважимо. Що це за приятелька, яка має розбити тобі голову? Сабріна написала добре — ти є наш! — Вода розхвилювалася також. — Мовчуна ми розвеселимо, вже йому всі заздрять.
— Тепер комбінуй з перекладачем, щоб приятельці витлумачив на свою користь. Не турбуйся про Мовчуна, він є на місці, ми дамо йому раду!
— Ви думаєте, можливо щось роз’яснити закоханій жінці?
Я все більше переконуюся, що Юзліс був правий, жінка це — власник, і дуже не приємно, що я така ж сама. Сабріна хоче переконати мене, що думати мені потрібно про себе, а не про якусь закохану, дурну жінку.
— Сабріна, а я про що думаю? Про себе! Не заставила б мене приятелька, не був би я тут Іваном, не був би знайомий з вами. Це було б погано, бо з вами мені дуже цікаво.
— Іван, ти починаєш добре комбінувати! Тобто, добрий цей перекладач! — Хвалить мене Вода на кінець розмови.
Віртуальність.
На атласному шовку.
— В цьому літньому будинку не має електричного освітлення.
