— Зовсім?
— Зовсім. І ніколи не було. — ВІН розставив і запалив свічки. На вулиці сутеніло. Вікна були відкриті навстіж і полум’я тріпотіло. При такому освітленні не видно деталей інтер’єру. Тільки видно велике ліжко, від блискучого покривала відбивалися відблиски полум’я.
— Відразу будемо спати, чи що?
— «Чи що», а потім спати.
ВОНА проходить по кімнаті, підходить до ліжка.
— О! Натуральний шовк, атлас! — Гладить блискучу поверхню. ВІН підходить, пробує на дотик також.
— Буде слизько, хоч би хтось не злетів з ліжка.
— Цей «хтось» буде за «когось» триматися, як що й злетимо, то разом. Тут вся постіль з такого шовку! — ВОНА бере в руки подушку, тулить до обличчя, дивиться ще одну подушку і ще. — Який гладенький шовк. Знаєш, а я все ще не можу читати початок нашого листування.
— Навіщо читати?
— Щоб описати в книжці.
— Чому не можеш?
— Не можу, бо тільки гляну на ті листи і так тебе хочу, що аж млію. — Сідає на ліжко, краї матраца більш пружні, середина прогинається, ВОНА з’їжджає по шовку в центр ліжка.
— О! Все добре! Ми будемо ковзати на середину!
— Ми будемо добре ковзати на середину. Ковзати до середини. Ковзати і ковзати глибоко всередину.
Обоє сковзнули до центра ліжка і всі три подушки вслід за ними. Гладенькі подушки не тримаються ні під головою, ні під боком, ні під чим. ВІН садить її на себе. Подушки, як попало, то на них, то під ними.
— На такому слизькому, той хто легший, має бути зверху. Розкажи мені, Чому не можеш читати наші перші листи?
— Я була така дурна. — Легко тисне його груди, стискає ногами стегна. Він тільки дивиться, чекає. — Я зовсім не розумна, тупа, як валянок.
ВІН чекає на відповідь.
— Я не знаю. Хотіла і не змогла. Як тільки бачу тему листа — «Ілентиночка», мені забиває дух і я втрачаю голову.
— А коли зможеш?
— Що зможу?
— Читати ті листи. Зможеш, коли перестанеш мене кохати?
— Я завжди тебе буду кохати! Зможу читати їх, як перестану боятися, що таких листів від тебе не буде. Не запитуй більше, люби мене, я тебе хочу!
— То маєш мене.
Відкидає з ліжка подушку, яка йому заважає, тоді ВОНА відкидає, ще дві і ВІН допомагає рукою їй ковзати по ньому. Їм слизько, ковзає і ВІН і її ноги ковзають по простирадлу. Тоді вони беруться за руки і ковзають разом. З ліжка таки злетіли, добре, що там уже лежали три подушки. В тремтливому полум’ї свічки видно як двоє на підлозі кохаються.
Реальність.
— Опиши свої відчуття від звичайного сексу, від початку до кінця.
Попросила я Петера.
— Хм. Так воно ж по різному, і в початку і в кінці.
— Вибери щось найбільш цікаве.
— Так завжди майже в цілому не без цікавого було.
— От і опиши по черзі.
— Ілентина, чи не краще мені що-небудь от прямо найближчим часом і придумати і зробить, ніж описувати, ти не находиш?
— Одне другому не шкодить. Згадати хороше також не погано.
— Нам рано жити спогадами. Ілентина, незмінно переводить стрілку і вважає за краще бути слухачкою. Але без розповіді слухачів не буває. Хотілось би і слухачем побути.
— Петер, як ти так можеш! Що розповісти? Що я люблю домінувати, мало не гвалтувати чоловіка.
— Уже цікаво.
— Я хочу їсти, піду поїм, а ти напиши перший.
— Коли повернешся, розкажеш, як саме, в яких позах і формах любиш гвалтувати.
— То вже як вийде, я маленька, не сильна, потрібно, щоб не дуже захищався.
— Припустимо, не опирається, тоді що ти починаєш робити?
— Спровокую опір, «нариваюся». Напиши ти, а я швиденько поїм і повернуся.
— Ну і? Ця провокація включає в себе чіпати член? Через одяг, чи на пряму?
— Ні то інше. Я зараз повернуся, комп не виключаю.
— А як? Підштовхуєш, щоб тебе чіпали всюди?
— Хитрий ти, Петер, тільки мене запитуєш, а самому розповісти!?
— Так ніби ж уже це робив. Так і мені послухати цікаво. Коли його рука уже лягла на попку, на гумку трусів, тобі хочеться швидше, чи не поспішаючи їх знімати?
— Яких трусів? Його? Це я чоловіка «маю», як гумову ляльку, або фалоімітатор, роблю, що хочеться не запитуючи.
— А що хочеться?
— Як коли, під настрій, часом ліричний, часом агресивний. Твоя черга, Петер.
— Відповідь не зараховується з огляду на неконкретність. Детальніше не можна?
— Важко описати. Не відриваю, звичайно, але майже, це коли я агресивна. А коли «м’яка й пухнаста», дуже обнімаю, але я повинна любити чоловіка, інакше не отримую задоволення.
— Тобто все-таки член пестиш, тільки руками, тоді і ротиком тобі сподобається, адже це просто більш інтимне продовження. А тобі більш подобається його пестити, чи коли він в тобі?
На цьому місці в нашій розмові виникає пауза.
— Задумалася конкретно.
— Так, я думаю. Гратися ним всередині себе, мені подобається, але до того, також подобається.
— Чи не має протиріччя, між прагненням домінувати і оргазмом від дотиків, адже це також активність чоловіка. А то лялька, хоч і не гумова, вона не занадто активна, поясни.
— Може я все таки піду поїм, Петер? А потім. Добре?
— Так я тут також куховарю паралельно, і в магазин потрібно.
— Немає протиріччя. Це я доторкаюся до чоловіка, чим хочу і як хочу і доводжу себе до оргазму. Це мої дотики!
— А він і рипатися не сміє? Ну а до рук його геніталіями, як що торкаєшся, також активність не проявляти?
— Не зрозуміла? Навіщо до рук, як що є багато іншого?
— Багато? Наприклад?
— Петер, ці відчуття я і так знаю, розкажи про свої.
— А ти пробувала описати смак або запах, наприклад? Описати можна дію зі згадуванням наявності різних відчуттів, мені так здається.
— Спробуй, спробуй, знаю, що важко, але спробуй.
— Я зараз збираюся спробувати повечеряти.
— Я також буду чай пити, потім продовжимо.
Ми робимо перерву в нашій розмові. Я п’ю чай і думаю, як важко витягнути слово з одесита. Він відповідає тільки запитанням на запитання.
