неподалік вешталось кілька технічних працівників, але, всупереч моїм сподівання, ми не зустріли тут жодного астронавта, який став би свідком мого тріумфу.
Над пасажирським терміналом першого причалу світилося табло, де замість назви корабля фігурував заповітний серійний номер „SC-05132”.
— Гадаю, капітане, — озвався Горовіц, — ви вже думали над тим, як назвете свій новий корабель. А якщо уява зрадила вас, можу запропонувати кілька варіантів.
Я посміхнувся. Звичайно ж, останні слова були мовлені жартома. За традицією Зоряного Флоту, дослідницьким кораблям давали імена персонажів античних міфів, а через малочисельність флотилії Досдепу варіантів було вдосталь. І свій вибір я зробив давно — ще тоді, коли вперше почув про будівництво цього крейсера і почав мріяти (на той час безнадійно), як стану його капітаном. Тому відразу відповів:
— Дякую за пропозицію, адмірале, але я вже вибрав ім’я. Дивно, що воно досі залишалося вакантним. Я хочу назвати корабель „Гермесом”.
— Хай буде так! — схвалив Горовіц, і тон його трохи потеплішав. На якусь дрібничку, на пару десятих градуса. — Крім усього іншого, Гермес вважався заступником мандрівників. Колись давно я мав шанс стати командиром нового корабля і збирався дати йому ім’я саме цього грецького бога. Але не склалося. На той новий крейсер було призначено досвідченішого капітана, а я отримав під командування старенький „Пеґас”, на якому літав до самої відставки. Його потім списали.
„То он воно що!” — подумав я, крокуючи разом з адміралом по тунелю. Горовіц був злий на мене ще й тому, що свого часу йому через молодість не вдалося отримати новий корабель, а от мені пощастило більше. Але, здається, мій вибір назви для крейсера трохи пом’якшив його серце.
Ми проминули два шлюзи — станційний, потім корабельний, — і опинились у тамбурі. Я очікував, що тут нас зустрічатиме керівник останньої ґрупи випробувачів, який символічно передасть мені командування кораблем, проте в тамбурі нікого не було. Судячи з усього, корабель узагалі був порожній.
— Ви вже даруйте, капітане, — сказав Горовіц, — але зараз я не налаштований на церемонії. Випробувачі залишили борт ще вчора ввечері, і я не став викликати їх знову. Маю надію, ви не дуже засмучені?
— Ні, сер, — відповів я цілком щиро. — Аніскілечки.
Завчасно відіславши випробувачів і не викликавши на причал мою команду, адмірал очевидячки сподівався зіпсувати мені свято. Та тут він прорахувався — адже найголовнішим для мене було свято в душі, і я зовсім не заперечував проти того, щоб здійснити перший обхід мого корабля, мого „Гермеса”, у спокійній обстановці, тихо радіючи тому, як здійснилася моя найзаповітніша мрія…
Ми вийшли з тамбура в головний коридор другого ярусу, який виявився майже на метр ширшим, ніж аналоґічний коридор на „Кардіфі”, але при цьому здавався затишнішим, завдяки пружному килимовому покриттю, а також м’якій оббивці стін і заокругленої стелі. При побудові дослідницьких суден велику увагу приділяли інтер’єру — з тим, щоб забезпечити екіпажеві максимальний комфорт під час тривалих багатомісячних експедицій.
— Як я розумію, — промовив Горовіц, коли ми попрямували в носову частину корабля до рубки керування, — за порт базування „Гермеса” ви оберете Есперансу?
— Так, сер, — відповів я. — Ми вважаємо її своїм домом.
Адмірал кивнув:
— Не заперечую, гарна планета. Така гарна, що її вже обрали вісім дослідницьких команд, ваша буде дев’ятою. Певна річ, нас не дуже влаштовує, що більше третини флотилії Департаменту базується біля найдальшої від Землі колонії, але тут нічого не вдієш — вибір за екіпажами. Хоча для обкатування сектор Есперанси годиться як ніякий інший — він найменш вивчений порівняно з околицями решти трьох базових систем.
Нові дослідницькі кораблі після звичайного випробувального циклу проходили ще так зване обкатування — серію коротких експедицій тривалістю по кілька днів. Головна мета обкатування полягала в тому, щоб у реальних умовах перевірити на працездатність весь комплекс устаткування, призначеного для проведення досліджень різних космічних об’єктів. Такі міні-експедиції не становили особливої наукової цінності, оскільки всі більш-менш цікаві зорі поблизу колоній були добре вивчені. Втім, з іншого боку, межа між зорями цікавими й малоцікавими досить розмита, а в радіусі п’ятдесяти парсеків довкола тієї ж Есперанси їх понад двадцять тисяч — цифра величенька. Тож і ці короткі польоти, при належному виборі об’єктів вивчення, обіцяли бути не нудними і не рутинними. Тим більше для нас, новачків у дослідницькій справі.
— А яка буде норма обкатування? — запитав я.
— Стандартна, — відповів Горовіц. — Ви мусите налітати не менш ніж вісімсот парсеків і відвідати не менш ніж п’ятнадцять систем. Це займе близько місяця, а далі вас чекають три тижні відпустки перед першою справжньою експедицією. За цей час ми визначимося з вашим завданням і надішлемо вам усі необхідні інструкції рейсовим кораблем.
Я мав власні міркування з приводу нашого першого завдання, але вирішив зачекати з порушенням цієї теми, бо ми саме зайшли до рубки. Вона мало відрізнялася від рубки на „Кардіфі”, хіба що була устаткована досконалішими системами спостереження і додатковими пультами для керування зондами, ґеосканерами, лазерними бурами та іншим дослідницьким обладнанням. Ну й, звичайно, все в ній аж сяяло новизною — від приладових панелей й оглядових екранів до обтягнених натуральною шкірою зручних крісел. Мене так і поривало примірятися до капітанського крісла, однак у присутності адмірала я не наважувався, а натомість підійшов до пульта чергового по містку інженера, куди надходили всі дані про стан корабельних систем.
Ходова частина „Гермеса” бездіяла, реактори було зупинено, а системи комунікації, життєзабезпечення й електропостачання працювали в нормальному режимі, отримуючи енерґію для свого функціонування не від бортових акумуляторів, а від станційного джерела живлення. Це була поширена практика, що дозволяла під час стоянки заощаджувати внутрішні ресурси судна.
— Чудовий корабель, — промовив адмірал і сумовито поглянув на капітанське крісло. — Найсучасніше обладнання. От тільки… — Мабуть, він знову збирався наголосити на слабкій підготовці нашого екіпажу, проте передумав. — І ще, капітане Мальстром. Ми маємо намір надати головному інженерові Штерну другий ранґ. Вас не образить, що один з ваших підлеглих буде старшим від вас за званням?
Я недбало знизав плечима.
— Не бачу проблем. Ми ж не військові, що постійно міряються погонами.
— Це правильно, — кивнув Горовіц. — А з вашим підвищенням ми ще зачекаємо. Подивимось, як ви та ваша команда впораєтеся з кількома завданнями, тоді й вирішимо.
— До речі, щодо першого завдання, — сказав я. — Ми ж не лише знайшли „Ковчег-1”, а й з’ясували подальший маршрут „Ковчега-2”. А за неписаними правилами Досдепу, саме нам мають доручити його пошуки.
Адмірал повільно пройшовся по рубці, заклавши за спину руки, пильно вдивився в оглядовий екран правого борту, ніби не помічаючи, що він вимкнений. Лише потім повернувся до мене й відповів:
— Передовсім, тоді ви не належали до особового складу Департаменту, а отже, це правило на вас не поширюється. Проте є й серйозніша перешкода: така пошукова експедиція буде надзвичайно складною місією, її ні за що не довірять команді дослідників-новачків. Про це й мови бути не може.
— І все одно, — наполягав я, — ми подамо заявку.
Горовіц скрушно похитав головою:
— А ви дуже впертий, капітане. І нахабний до того ж. Чесно кажучи, я радий, що скоро йду на пенсію. А моєму наступникові не заздрю — ви ще попсуєте йому нерви… Ну, гаразд. Решту формальностей залагодите вже з начальником Дослідницького Департаменту адміралом Клейном. А на мене чекають інші справи. Тому приймайте командування кораблем.
Я підніс руку до козирка.
— Є, сер! Капітан третього ранґу Мальстром командування прийняв.
Горовіц коротко кивнув, тут-таки розвернувся й мовчки вийшов з рубки. Схоже нам не судилося стати друзями.
Залишившись один, я негайно влаштувався в капітанському кріслі й відзначив, що його слід трохи підняти, пристосувавши до мого зросту. Але не зараз, це зачекає. Я поклав на коліна папку з рапортами й відкинувся на м’яку спинку крісла. Мене сповнювало п’янке почуття тріумфу. Ось він я, Ерік Ґунвальд Мальстром, за неповних чотирнадцять років служби, ще до того, як мені виповнилося двадцять вісім,
