досягнув вершини кар’єри — став командиром дослідницького корабля. Далі в Зоряному Флоті рости нікуди, хіба що залишилося отримати погони капітана другого ранґу, а згодом — і першого. А від адміральського звання нехай доля береже мене якомога довше. У нас адміралами ставали тільки відставники, причому всі астронавти без винятку, з тією лише різницею, що техніки отримували одну зірку капітана-командора, молодші офіцери — дві зірки контр-адмірала, а старші — три зірки віце-адмірала. Це була просто нагорода за службу, не більше.
Утім, про звання я наразі не думав. Моя уява перенесла мене в майбутнє, вже геть близьке, коли після обкатування „Гермеса” і тритижневої відпустки (що також приємно) ми вирушимо в свою першу далеку експедицію. Хай навіть не на пошуки другого „Ковчега”, гаразд, то до якоїсь невивченої туманності або подвійної системи „зоря — чорна діра”. Чи до будь-якого іншого космічного об’єкта, що приховує в собі ще нерозкриті таємниці.
А ще я мріяв дожити до того дня (і не просто дожити, а й залишатися в лавах Зоряного Флоту), коли буде орґанізована експедиція до Галактичного Ядра. На той час, усупереч скептицизмові адмірала Горовіца, наша команда стане найкращою в Досдепі, ми будемо першими претендентами на цю почесну місію — і саме нас відправлять у найдальший в історії людства політ…
Згадавши про команду, я зненацька відчув докори сумління. Мій початковий задум на самоті, без поспіху оглянути корабель, тепер видався мені верхом егоїзму. Адже всі мої підлеглі нетерпляче чекали від мене звістки! Я навіть наказав їм залишатися на борту „Кардіфа”, щоб одразу міг зібрати всіх і повідомити про рішення начальства. Рішення вже є, а я… Ні, так не годиться!
Я висунув з бильця крісла пульт, націлив на себе відеокамеру і через станційну мережу викликав „Кардіф”. На великому екрані зовнішнього зв’язку з’явилося обличчя Ґамбаріні, що саме чергувала в рубці.
— О, кеп! — щойно побачивши мене, мовила вона схвильовано. — Як там? Ти вже за… — Лише зараз до неї дійшло, де я знаходжуся; вона широко розплющила очі від подиву й тихенько скрикнула від захвату. — Отже… вийшло?!
— А як-бо інакше, — відповів я із вдаваною недбалістю і взяв до рук папку. — Ось тут усі п’ятнадцять рапортів з резолюцією „Прийняти”.
З-за кадру почулося пискляве „вау!”, що явно належало Марсі, а слідом за тим почувся негучний стук, ніби хтось притопнув ногою. В мене виникла велика підозра, що в рубці зібралася добра половина команди.
— От що, Анно, — сказав я, — підключи мене до загального зв’язку.
— Зараз, кеп, — Ґамбаріні швидко пробігла пальцями по пульту. — Готово! Можеш говорити.
Я почав:
— До уваги всього екіпажу. Говорить капітан… — тут я зробив виразну паузу, — …капітан дослідницького крейсера „Гермес”. — Зачекавши кілька секунд, щоб усі усвідомили значення моїх слів, я продовжив: — Коротше, друзі, даю вам чверть години на збори. Надягайте парадні мундири — і бігом до причального сектора „F”. Ми маємо новий корабель!
Розділ 7
Небо було чисте, без жодної хмаринки, але вітер дув сильний, поривчастий. Море трохи штормило, і яхту відчутно хитало на хвилях. Утім, це лише додавало мені задоволення від прогулянки.
Я стояв на містку поруч з Марсі й стежив за тим, як вона порається зі стерном. Виходило в неї непогано, хоча й не так досконало, як за пультом зоряного судна.
— А знаєте, кеп, — сказала Марсі. — Керувати морським кораблем теж цікаво.
— Ще б пак, — погодився я. — Але моторна яхта — то дрібниці. От ходити під парусом — взагалі супер.
— Ви вмієте водити й парусники?
— Самостійно ні. Тут треба серйозно навчатися, а мені бракує на це часу. Хоча я дуже люблю море. Не так, як космос, та все одно люблю. Якби я народився років на тисячу раніше, неодмінно став би моряком.
— А чому не льотчиком?
Як і всі резистентні, Марсі вивчала в школі лише історію освоєння космосу. Про період до початку космічної ери вона мала вельми туманне уявлення.
— У шістнадцятому сторіччі ще не було літаків, — відповів я. — Вони з’явилися в двадцятому. Тоді б я, певна річ, став льотчиком.
Я відкинув голову й подивився вгору. В небі з пронизливими криками ширяли
Ми перебували у відпустці вже два тижні, а доти понад місяць займалися обкатуванням „Гермеса”, налітали близько тисячі парсеків і дослідили вісімнадцять систем. При цьому зорі ми обирали не навмання, а спершу з’ясували у місцевих науковців, які космічні об’єкти в околицях Есперанси їх найбільше цікавлять. В результаті наші експедиції виявилися досить плідними, і хоча ніяких відкриттів ми не здійснили, проте свій невеличкий внесок до скарбниці людських знань все-таки зробили. Крім того, це послужило для нас гарним тренуванням перед нашою першою справжньою експедицією.
Наразі „Гермес” був пришвартований до орбітальної станції, повністю готовий до далекої дороги, а ми відпочивали на Есперансі й чекали звісток з Землі — чи прийме наш штаб заявку на пошуки „Ковчега-2”, чи відправить нас на інше завдання. В принципі, я був не проти будь-якої дослідницької місії, але мені дуже хотілося взятись за пошуки схибленого на інших цивілізаціях „Ковчега”…
На палубу вийшли Краснова зі Штерном і влаштувались у плетених кріслах на носу яхти.
— Агов, кеп! — покликав мене головний інженер, що тримав у руках два келихи. — Аперитиву не бажаєш?
— Охоче.
Я залишив Марсі біля стерна, а сам приєднався до них і взяв запропонований келих. Відпивши ковток, запитав:
— Скоро обід?
— Симон обіцяє за чверть години, — відповів Штерн. — Прогнав нас, щоб ми не заважали йому.
— А Мілош усе займається?
— Ага. Гризе граніт науки, аж іскри сипляться. Нестерпний хлопчисько. Ну, ніяк не втовкмачиш йому, що часом корисно розслабитися й побайдикувати.
Після нашого переведення в Досдеп, Мілош дещо вгамував свій запал у вивченні прикладних інженерних дисциплін — та лише з тієї причини, що всерйоз зайнявся астрофізикою. А стосовно до нього слово „всерйоз” означало „з усім можливим завзяттям”, і він просто затероризував Штерна, постійно вимагаючи від нього нових завдань.
До речі, Марсі також вивчала цей предмет, але, на відміну від Мілоша, не надто навантажувала себе, залишаючи час і для відпочинку, і для розваг, включно з читанням художніх книжок. Її заняття курирував я, проте Штерн, як компетентніший фахівець і досвідченіший наставник, регулярно влаштовував для неї з Мілошем контрольні. За його словами, хоча Марсі й відставала від Мілоша за обсягом пройденого матеріалу, але в уже вивченому орієнтувалася набагато краще, її знання були глибші й ґрунтовніші.
Втім, навчанням були зайняті не лише Марсі та Мілош. Саме в ці дні Хіроші Йосідо здобував ступінь маґістра в університеті Есперо-Сіті, а Сьюзан Ґреґорі здавала там іспити за перший курс на факультеті планетолоґії. Техніки Нільсен, Бекер і Лакруа зголосилися вивчати ксеноботаніку — найпростішу дослідницьку спеціальність, яка, власне, була складовою частиною біолоґії, однак усі троє були реалістами й розуміли, що
