тепер дозволь нам з капітаном поговорити. І без усіляких там „слухаюсь, сер”.
Мілош збентежено кивнув і вийшов з кают-компанії.
— Добридень, адмірале, — сказав я, сідаючи на диван перед екраном.
— Привіт, Еріку. Ти вже даруй, що без дозволу забрався в твій дім. Просто хотів зробити тобі сюрприз, прибув без попередження — і виявив, що ти прохолоджуєшся в морі. А мене зовсім не надихала перспектива чекати тебе на ґанку.
— Мій дім завжди до ваших послуг, — запевнив я його. — Давно прилетіли?
— Щойно з корабля.
— Таки вирішили оселитися на Есперансі?
— Поки ні, ще думаю. А зараз я тут у справах. До речі, пов’язаних з тобою. Маю для тебе звістку зі штабу. Твою заявку на пошуки другого „Ковчега” частково задовольнили.
— Як це „частково”?
— Штаб визнав недоцільним спорядження спеціальної пошукової місії до всіх тринадцяти зірок. Було вирішено доручити їх перевірку різним дослідницьким експедиціям як додаткове завдання. Мушу визнати, що це розумно. Щоправда, для однієї зорі таки зробили виняток, до неї надсилають окрему експедицію — саме ваш „Гермес”. Я привіз з собою відповідне розпорядження. Після відпустки ви вирушаєте до 519-ї Стрільця.
Мені знадобилося кілька секунд, щоб зорієнтуватися.
— Але вона аж сьома в маршруті „Ковчега”, — зауважив я. — Чому такий дивний вибір?
— Бо сама зоря дивна, вона випадає з загальної закономірності. „Ковчег-1” тобі розповів, що його близнюк, другий „Ковчег”, обрав зорі для пошуку позаземних цивілізацій з фантастичних книжок, фільмів та ігор, які він вважав художнім викладом наукових гіпотез. Як правило, автори не дбають про точність і просто вигадують зорі, дають їм імена, іноді вказують приблизну відстань від Землі, зрідка — розташування в тому або іншому сузір’ї. І лише лічені одиниці до того прискіпливі, що вишукують на зоряних картах конкретні системи, де й оселяють своїх іншопланетян. Саме таку інформацію відібрав „Ковчег-2”, потім відсіяв усі варіанти, що суперечили лоґіці або науковим даним, також виключив занадто віддалені зорі, до яких однаково не зміг би дістатися, і в результаті отримав дванадцять систем…
— Тринадцять, — машинально виправив я.
— Ні, — заперечив Лопес, — якраз дванадцять. 519-а Стрільця не належить до цієї катеґорії. Вона не зустрічається ніде,
— Так, безумовно інші, — погодився я. — І з цієї причини штаб вирішив відправити до неї експедицію?
— Не без мого втручання. Я маю певні зв’язки в керівництві і скористався ними, щоб провести потрібне рішення.
— Дякую, — щиро промовив я. — Звичайно, одна зоря з тринадцяти, та ще й лише сьома в черзі, це не зовсім те, чого я хотів. Але краще так, ніж взагалі ніяк.
Лопес хмикнув.
— Не поспішай дякувати. У цій справі я виходив насамперед з власних інтересів. Боюсь, тобі це не сподобається, але начальником експедиції призначили мене.
Я вражено втупився в нього.
— Ви полетите разом з нами?
— Так, — кивнув він. — Це буде мій останній політ у Далекий Космос. Можна сказати, моя лебедина пісня. І я обіцяю, Еріку, не зазіхати на твій статус командира корабля. Поки ми не доберемося до 519-ї, я взагалі ні у що не втручатимуся. Ну, а потім прийматимемо рішення спільно. Сподіваюсь, ти не дуже засмучений?
— Ні, адмірале, — відповів я, все ще приголомшений цією звісткою. — Мені буде приємно знову працювати з вами. А проте… — Я трохи помовчав, збираючись на думках. — Для завершення кар’єри ви могли б обрати й перспективнішу експедицію, ніж наша.
— Тут ти помиляєшся. Якраз вашу експедицію я вважаю найперспективнішою.
— Чому?
Лопес подивився на мене й загадково всміхнувся.
— Поки не можу сказати. Якщо зараз я поділюся з тобою своїми міркуваннями, ти вирішиш, що я так само збожеволів, як і другий „Ковчег”.
Розділ 8
Лопес дотримався слова й не заважав мені виконувати капітанські обов’язки. Всією своєю поведінкою адмірал демонстрував екіпажу, що на час польоту він лише пасажир, а головним на кораблі залишаюсь я. Це було дуже люб’язно з його боку — надто ж коли врахувати, що він мав офіційні повноваження начальника експедиції, а отже, стояв вище за мене не тільки за званням, а й за посадою.
Утім, я найменше побоювався, що Лопес якимсь чином утискатиме мої права командира. Значно більше мене турбувало, чи витримає він зі своєю послабленою резистентністю тривалу семитижневу подорож на 1750 парсеків — і це лише в один кінець. Правду кажучи, я майже не сумнівався, що рано чи пізно доведеться покласти його в гібернаційну камеру — таких на кораблі було дві. Проте адмірал тримався стійко і зовні не виказував жодних ознак зоряної хвороби. Але це зовсім не означало, що він не страждав — просто вміло приховував свої напади. Адже слід урахувати, що впродовж п’яти років перед відставкою йому вдавалося водити за носа власну команду і кваліфікованих лікарів з медкомісії.
На час польоту Лопес частково звільнив нас зі Штерном від обов’язків наставників Марсі та Мілоша, взявши під свій контроль їхні заняття з астрофізики. А бувши дослідником-універсалом, він також консультував Сьюзан Ґреґорі з планетолоґії (причому набагато успішніше, ніж це робили Краснова чи Ґамбаріні) й допомагав технікам Нільсену, Бекер і Лакруа у вивченні ксеноботаніки.
На першій половині шляху до нашої мети, виконуючи завдання штабу, ми відвідали три зорі, жовті карлики, і перевірили їх на наявність придатних до життя планет. У перших двох системах всі планети земного розміру мали отруйну атмосферу, а в третій, розташованій на відстані вісімсот тридцяти парсеків від Землі і майже семисот — від Есперанси, знайшлася деяка подоба сучасного тераформованого Марса, що не становило жодної цінності для колонізаційних проґрам. У нашому регіоні Галактики вистачало й планет чисто земного типу, просто їх нелегко було знайти серед багатьох мільйонів зірок. Звичайні астрономічні спостереження дозволяли лише встановити наявність у зорі планет, їхню приблизну масу, а зрідка — і з дуже невисокою точністю — склад атмосфери. Тому доводилося надсилати експедиції або автоматичні дослідницькі станції. Проте „автомати” часто губилися, а для пілотованих кораблів хронічно бракувало людей. Тому не дивно, що за чотири століття існування систем гіпердрайву, космос за межами п’ятисот парсеків від Землі так і залишався практично недослідженим.
У третій системі ми ненадовго затрималися, проте не через планету, а щоб відзначити одразу дві події. По-перше, наступав новий 2585 рік, а по-друге, 31 грудня, якраз останнього дня старого року, Симонові виповнилося п’ятнадцять. Він був на кілька місяців старший від Марсі та Мілоша, хоча й здавався молодшим за них обох.
Цю подвійну дату ми відзначили скромно, але зі смаком. Спочатку святкували Симонів день народження, а трохи згодом, за тим самим столом, зустріли Новий рік. Не пощастило Жорже Олівейрі, якому в цей час випало чергувати в рубці (у таких випадках ми кидали серед офіцерів жереб). Правда, він дистанційно брав участь у застіллі, спілкуючись із нами через великий екран у кают-компанії, а незадовго до дванадцятої приєднався до нас, щоб рівно опівночі підняти келиха з безалкогольним соком. Також від
