Небо, повне зірок

термінолоґії, з ґрупою планет „Бета”, яких ущент знищила ударна хвиля від „Альфи”. А де в Мережі Світів, якщо прийняти Лопесову модель павутиння, може бути таке щільне плетиво тунелів? Ясно, що лише в її центрі. Там, де за лоґікою речей, мали знаходитися населені світи розумних істот, які й створили цю систему гіперпросторових тунелів.

— Отже, — промовив Хіроші, — згідно з вашою гіпотезою, вибух Супернової знищив усю центральну, так би мовити, цивілізовану частину Мережі, а вціліла її периферійна частина — вільний, ще ніким не зайнятий життєвий простір?

— Це цілком імовірно.

А Марсі кивнула:

— Дуже схоже на правду. Я думаю, так усе й відбулося.

— Певніше, ти хочеш так думати, — уточнив Йосідо. — Тебе лякає сама думка про зустріч з будівничими Мережі Світів. З цивілізацією, що випередила нас у розвитку на багато тисячоліть. І, якщо чесно, мене це також лякає. Так лякає, що вже через це одне я ладен погодитися з вашою, кеп, гіпотезою. Тим більше що вона до біса лоґічна.

З цими словами він трохи фамільярно поплескав мене по плечу — а наступної секунди я вже лежав долілиць на підлозі. Хіроші всівся на мене і скрутив за спиною руки. Болю я майже не відчував — усе було зроблено не лише блискавично, але й надзвичайно акуратно. З давніх-давен у дешевих бойовиках мало не всіх японців зображають майстрами єдиноборств, хоч насправді це не так. Проте Йосідо був якраз із тих японців, що досконало володіли бойовими мистецтвами.

— Чорт! — обурено прогарчав я, марно намагаючись звільнитися. — Що тут діється? Ви обоє подуріли?

— Мені дуже шкода, кеп, — з щирим жалем сказав Хіроші. — Але так було треба.

Тим часом Марсі вмостилася в кріслі чергового по містку інженера, видобула з кишені комунікатор і промовила:

— Адмірале, ви мали рацію. Шатл уже готовий до старту. Знімаю блокування анґара.

— Молодця, дівчинко, — почувся у відповідь Лопесів голос. — Капітан мене чує?

— Так, сер.

Тоді Лопес заговорив гучніше:

— Еріку, ти дещо забув. Атож, ти справді капітан корабля — але експедицію очолюю я. І це мій обов’язок, а не твій. Це моє право — і я не дозволю тобі узурпувати його. До речі, маю сказати, що ти гарний командир. Підлеглі люблять тебе. Коли я повідомив Хіроші та Марсі про те, що ти збираєшся зробити, вони не вагалися жодної секунди й одразу погодилися на цей маленький заколот. Не ображайся на них, добре?

Я нічого не відповів. Просто не знав, що й сказати. Мене розбирали злість і досада, але водночас охопило величезне полегшення, від якого, в свою чергу, мені стало соромно. Сам, з власної волі, я не міг відмовитися від цього випробувального польоту, я мусив його здійснити. Проте мене зупинили — і в глибині душі я відчував зрадницьку, негідну, навіть ганебну радість…

— Гаразд, — після паузи сказав Лопес. — Прощатися не будемо. Я впевнений, що скоро повернуся. Кінець зв’язку.

— Щасти вам, адмірале! — гукнула в комунікатор Марсі, хоча навряд Лопес почув її.

Минула довга хвилина, протягом якої ми всі троє мовчали. Нарешті Марсі зісковзнула з крісла й повідомила:

— Все гаразд. Шатл відчалив.

Хіроші негайно відпустив мене й поквапцем відступив на кілька кроків.

Я підвівся, глянув на нього та Марсі з мовчазним докором, потім швидко підійшов до пульта й зорієнтував бортовий телескоп на шатл, що стрімко мчав униз, до розташованих над планетою порталів. Незабаром стало зрозуміло, що він прямує до тунелю, який веде на Шамбалу-74.

— Що ж, розумний вибір, — промимрив я.

Марсі з Йосідо промовчали. І правильно вчинили — інакше б отримали добрячого прочухана.

З мого погляду, безпечніше було б спершу пірнути під сітку порталів зі швидкістю меншою за першу космічну, а потім розігнатися і „проколоти” її знизу. Проте Лопес вирішив не марнувати часу на зайві маневри. При наближенні до порталу він зорієнтував шатл кормою донизу, готуючись розпочати екстрене гальмування, щоб не впасти на поверхню планети. А за секунду шатл щез.

Потяглися хвилини напруженого чекання. Я нервово кусав губи, Марсі, що стояла поруч, нетерпляче переступала з ноги на ногу, зате Хіроші виглядав цілком незворушним. Утім, я чудово розумів, що він також переживає.

Нарешті Марсі не витримала:

— Він обов’язково повернеться. От зараз…

Я кинув на неї похмурий погляд.

— Молися, щоб повернувся. Бо інакше…

Закінчити свою погрозу я не встиг, оскільки саме цієї миті майже з центру вічка вилетів шатл і ліг у крутий віраж, розвертаючись у напрямку корабля. Марсі завищала від захвату, а Хіроші радісно всміхнувся. Я ж, попри те свинство, що його вони допіру вчинили, ладен був обійняти їх і розцілувати.

На пульті заблимав вогник виклику. Я негайно ввімкнув зовнішній зв’язок, і на екрані виникло задоволене Лопесове обличчя.

— Еріку, негіднику! — сварливо промовив він. — І ти хотів позбавити мене цього! Хотів забрати в мене право першим побувати в іншій галактиці!

— Я радий, що не вийшло, — відповів я щиро.

Розділ 11

Несподівана знахідка

Про деталі цього нічного інциденту я вирішив промовчати і решті членів команди повідомив лише те, що адмірал Лопес здійснив на шатлі тунельний перехід до Шамбали-74 і без жодних пригод повернувся назад. Так само я записав і в корабельному журналі, проте після тривалих роздумів таки розповів Красновій, як було насправді. Я вважав неетичним приховувати від свого старшого помічника, на які витівки здатні Йосідо й Марсі.

— Та будь-хто з нас на їхньому місці вчинив би так само, — зауважила вона, нітрохи не вражена моєю розповіддю. — І взагалі, кеп, усе це мелодрама. Мені й так було ясно, що тунелі цілком безпечні. Адже очевидно, що Мережа Світів призначалася для масової міґрації людей. Інакше не було сенсу її створювати.

— А звідки така впевненість, що творці Мережі були людьми? — запитав я.

Вона недбало стенула плечима.

— Не скажу, що впевнена. Радше я затято вірю в це. Просто тому, що не хочу зустрітися… ну, приміром, із розумними ящірками. Або з чимось ще гіршим.

Наступні два дні ми продовжували активно досліджувати тунелі, і в третій сотні виявили один, що вів до планети, розташованої зовсім недалеко порівняно з іншими — у сусідній галактиці Трикутника. Це дозволяло сподіватися, що рано чи пізно ми виявимо бодай одну планету, яка разом з Шамбалою-1 знаходиться в нашій Галактиці. А що таких планет існує чимало, ніхто з нас не сумнівався.

З другого дня до роботи долучився й шатл. Щоправда, нові тунелі, як і раніше, ми розвідували з допомогою зондів, а дослідницьку ґрупу на шатлі відправляли лише до світів, що становили особливий інтерес. Наприклад, до тієї ж Шамбали-251 у Туманності Трикутника — було просто захопливо побачити нашу Галактику зі сторони. Її знімки, перші реальні, а не змодельовані комп’ютером, становили величезну наукову й пізнавальну цінність.

Паралельно з цим ґеосканери „Гермеса” ретельно досліджували планетарну кору Шамбали-1 у пошуках будь-яких слідів розумної діяльності. Особисто я не покладав на це жодних надій і тим більше був