Штаб, разом із делегатами, рушив далі, але останні, не мавши змоги дотримати нам кроку, відстали. Хоч це привітання й мало гумористичний характер і викликало сміх серед штабовців, але ніхто з нас не брав цього делегатам за зле. Під час панування большевиків вони ховалися від них у ярах і лісах, щоб рятувати тим своє життя. Отже, нічого дивного не було в тому, що вони на радощах звільнення від червоних катів, частуючись самогоном, передали куті й меду…
Розділ VIII
Відпочинок у Дунаївцях. Запорозький Загін і Буковинський курінь
Ніч минула спокійно. Ворожі сили зайняли позицію вздовж р. Студениця, на лінії с.с. Горчична — Дем'янківці — Мушкотинці — Іванокрівці. Наша сторожева охорона прикривала м. Дунаївці від сходу й півночі, бо нам було відомо, що діялося у м. Ярмолинці. Наш бронепотяг стояв на станції Балин, звідкіля він вигнав червоних і контролював залізничний шлях у напрямку на ст. Ярмолиниці.
Тому, що не була ще виявлена загальна ситуація на нашому протибольшевицькому фронті, не нав'язано зв'язку зі штабом армії й тому, що наша група потребувала упорядкування свого тилу, я залишив групу в Дунаївцях, обмежуючись лиш розвідною акцією. Зранку було спокійно, але по полудні ворожі гармати час до часу стріляли по нашій сторожевій охороні й по самому містечку Дунаївці, без значної для нас шкоди. На протязі дня нав'язано телефонічний зв'язок із м. Ярмолинці. Поштарі повідомили нас, що в місті є невеликий відділ червоної піхоти, на поготівлі до відступу на схід. З Гусятином зв'язку нема; Проскурів у руках ворога; бронепотяги червоних відійшли до станції Гречани.
Наша команда зв'язку налагодила телефонний зв'язок із Кам'янцем Подільським; комендант міста повідомив нас, що в Кам'янці спокійно. Нам було ще невідомо, де перебував штаб армії, де в Головний Отаман і яка загальна ситуація на фронті нашої армії. Це останнє турбувало нас найбільше, а зокрема відсутність інформацій щодо становища на фронті Запорізької Січі отамана Божка, під Волочиськом. Скрутне становище отамана Божка вимагало б кинення нашої групи на допомогу Січі, по шосе на Проскурів, або на м. Нову Ушицю.
Ще перед наступом на Кам'янець Подільський, штаб армії дав мені загальну директиву для напрямку руху, а саме: Кам'янець Подільський — Дунаївці — Нова Ушиця — Вапнярка, але водночас залишено мені повну ініціативу щодо маневру, отже, тим самим і право змінити напрямок наступу. Зрозумію, що невиявлена ситуація на фронті Запорізької Очі стояла на перешкоді до прийняття мною рішення.
Але була й приємна для нас несподіванка: наша група мала бути підсилена Запорізьким Загоном і Буковинським куренем. Запорізький Загін, що його командиром був полк. П. Шандрук, зформовано в кінці лютого 1919 року, в м. Браїлів. Початковий склад цього окремого Запорізького Загону був наступний: 27 старшин, біля 600 вояків і 110 коней. Загін складався з 4 піших сотень, по 3 старшини й 120 козаків у кожній; кулеметної сотні — 3 старшини, 60 козаків, шість кулеметів, із них два тяжких; кінної сотні — 3 старшини, 65 козаків, три ручних кулемети і 60 коней; сотні зв'язку, з необхідним технічним устаткуванням до 30 кілометрів; санітарної частини і відділом постачання. В часі від лютого до червня 1919 року, втрати в боях зменшили його склад. Перед приділенням Загону, з наказу штабу армії, до нашої групи, він, разом із частинами Галицької армії, тримав фронт уздовж р. Збруч, в районі м. Гусятин.
До нашого штабу прибув відомий буковинський діяч, п. Тапущак, з метою прнділення Буковинського куреня до осаду нашої групи, що мала переіменуватися на 3-тю дивізію. Курінь цей зформовано зо старшин і козаків-буковинців. Після окупації території Буковини румунським військом, курінь відійшов до Галичини, де й став одною із складових частин УГА. Після того як ця армія відступила перед натиском переважаючих сил польської армії, п. Тапущак, що був, так би мовити, духовим провідником куреня, вирішив перевести його до складу армії УНР. Це була дійсно радісна несподіванка і не лише тому, що курінь збільшував наші сили, але ще й через те, що дивізія приймала до свого складу побратимів із гарної Зеленої Буковини, яких нещаслива доля відірвала від рідної землі. Курінь цей мав бути ядром-кадром Буковинської армії — одної з частин цілої Соборної Української армії. Про цей курінь, про його бойову славу й героїчні вчинки, буде мова пізніше. Тільки поодинокі бійці його залишилися ще в живих; решта або впала на полях бою смертю хоробрих, або вмерла від тифу в шпиталях … Чимало невідомих могил Буковинських Стрільців розсіяно по всьому Поділлі Можливо, що лише одна з них іще збереглась, якщо варварська рука безбожника, комуніста-москаля, не знищила могили св. п. сотника Кантемира, який загинув смертю героя й урочисто похований в Могилеві, в садку церкви.
Знову несподіванка; до нас прибула ще одна, хоч і не цілком зформована, гавбична батарея; крім того, ми знайшли в Дунаївцях невеликий запас набоїв і одне легке авто, що його залишили, втікаючи, червоні. Як відомо, в Дунаївцях існувало до 10 великих і малих сукняних фабрик, а в його околицях — чимало шкіряних. Ми домовились із власниками фабрик і робітниками щодо урухомлення фабрик, а ми, зі свого боку, обіцяли достачити сирівець. Забезпечені сирівцем, фабрики могли б виробляти на початку до 300–400 метрів сукна на плащі і строї.
Скориставши з пасивності ворога, я заплянував поїхати до Кам'янця Подільського, щоб поінформуватися щодо загальної ситуації та сполучитись із штабом армії. Ніч минула спокійно. Ранком я виїхав до Кам’янця, залишивши своїм заступником полк. Ольшевського. По дорозі, недалеко від Шатави, я зустрінув колону піхоти, добре й одноманітно одягнуту, що йшла в повному порядку. Приємно здивований, я запитав:
— Що це частина та куди вона іде?
— Це Запорізький Загін — відповіли мені.
У цей час до мене підійшов старшини високого зросту й кремезної будови. То був командир Загону, полк. П. Шандрук. Склавши рапорт про стан Запорізького Загону, він додав, що пробув до моєї диспозиції. Як сам командир, полк. Шандрук, так і його Загін, зробили на мене найкраще враження своїм військовим виглядом і диспозицією. Привітавшись із Загоном, я рушив далі, а Загін — до м. Дунаївці.
Розділ IX
Відвідини Кам'янця. 'Герої' запілля. Вибрики партійців. Невеселий поворот
Нових відомостей про загальну ситуацію на фронті, я в Кам'янці Подільському не одержав; рівнож не пощастило мені там встановити зв'язок зо штабом армії, Не краще пішло мені також щодо полагодження стосунків із урядовими установами, зокрема, з Військовим міністерством. Ті установи ще навіть не розпочинали своєї діяльности, Як тільки замовкли гармати, керівники й урядовці зайнялись, у першу чергу, своїми особистими справами. Скромні кам'янецькі каварні були повні людей, а вулиці — натовпом. Нормальне кипуче життя в Кам'янілі відновилось у повній мірі, Я пішов до б. губернаторського будинку, де був тимчасовий осідок Військового міністра, п. Г. Сиротенка, мавши на меті дістати цікаві для мене інформації, Якийсь молодий старшина, до якого я звернувся в справі побачення з військовим міністром, зробив на мене враження розбещеного й недисциплінованого. Він був неуважний і тримався по підношенню до мене з неповагою. Лише після того, як я підкреслив йому, що він говорить із командиром дивізії, він підтягнувся і десь зник, але зараз же повернувся й доклав, що військового міністра нема… Перед хвилиною, він різко відповів мені, що військовий міністер нікого не приймав, бо 'дуже завитий'. Отже, в дійсності, він був у себе в кабінеті…
Як тільки наш фронт посунувся настільки вперед, що в місті вже не чули грюкоту гармат, 'герої' запілля відразу забули про тих, що виконували жертовно свій обов'язок на фронті … У той час, коли рішалася доля нашої визвольної боротьби, після того, як українська армія звільнила шлях повороту на шматок рідної землі, ті, що не ризикували своїм життям, могли б і мусіли б поставитися до потреб і вимог армії з більшою відданістю і шляхетністю… Ані перед тим, ані після того, наше запілля не виявило повищих чеснот і це фатально відбилося на підсумках бойової діяльности нашої армії в 1919 році. Поміж потенціальною енергією й жертовністю, зо їх виявляла була дієва армія, і її тиловими установами, державного чи загально-громадського характеру, весь час існувала прірва… Цього провалля, що його так
