боляче відчула армія, не можна було засипати, бо не було такого чинника твердої волі й руки, що зміг би скоординувати діяльність фронту й тилу до осягнення спільної мети.
В приватних розмовах ми почули, що в українських лівих політичних колах, головним чином серед есерів, обвинувачують мене й мій командний склад у контр-революційних, 'білогвардейських' чинах … аж до зради українських інтересів… Щож стало підставою до такого підлого і ганебного обвинуваченая? Напередодні наступу з Кам'янця на Шатаву, я скликав був нараду старших командирів для обговорення стану частин і зазнайомлення їх із бойовим наказом. Після наради, вирішено нашвидко разом пообідати. Не мавши часу йти до реставрації, що була в центрі міста, ми пішли до 'робітничого клюбу', який був поруч. Що то за 'клюб' — ніхто з нас не знав. У залі клюбу, досить таки брудній, після перебування в ньому большевиків, залишився на стінці великий червоний прапор, на якому в московській мові закликалося: 'Пролетарі всєх стран об’єдіняйтесь!' Хтось із моїх старшин, перед тим як сісти за стіл, із обуренням зірвав цей прапор і кинув його на підлогу. Після цього він звернувся до когось із адміністрації клюбу з проханням повісити на звільнене місце національний український прапор. Йому відповіли, що українського прапору нема. Ось, це й був той інцидент, що став підставою до обвинувачення нас в 'контр-революції'… Пізніше цей клюб перейшов до есерів. а червоний прапор — той самий чя інший — знову зайняв почесне місце на стінці цього клюбу…
Але на цьому не скінчалося. За тиждень, коли ми були в тяжких боях на протибольшевицькому фронті, в одній газетці, лівопартійного напрямку, що виходила в Кам'янці, вміщено, з приводу повищого інциденту, статтю з брутальним нападом на мене й мій командний склад. Нас усіх обвинувачували в 'контр-революційних гріхах' і 'зраді українській революції'… Мені персонально надано в тій статті епітет 'вовк в овечій шкірі', з яким треба 'жорстоко розправитися', бо такі особи 'стають на перешкоді революційній боротьбі українського народу'…
Прикро було читати таку безглузду статтю наших есерівських 'інтелігентів', та ще в той час, коли уживалось неймовірних зусиль, щоб перемогти споконвічного ворога України; прикро не так за себе, як власне за ту Україну, що в такий рішальний для її державности час, має серед її проводу таких політичних невігласів… Зрозуміло, що така ганебна стаття викликала була загальне обурення в наших бойових частинах. До редакції вислано нашим штабом листа з вимогою вмістити в черговому числі газетки залучений докладний перебіг інциденту з червоним прапором, але редакція відмовилася це зробити. Тоді до редакції делеговано двох старшин із дорученням ужити всіх заходів до змушення редакції вмістити нашого листа. Усе закінчилося тим, що редакція дала слово спростувати закиди, але того свого слова не додержала, а дивізія була на фронті, що все далі віддалявся від Кам'янця, отже, не мала можливосте реагувати на нечесне поступування редактора. Головний Отаман, відвідуючи фронт, висловився проти реагування, 'бож провокатори не гідні такої чести'. 'Коли б ви знали, що мені приходиться терпіти від цих панів', — додав Петлюра…
У комендатурі міста ми довідалися від сот. Гончаренка про хід збірки білизни, взуття, тютюну, що їх так урочисто обіцяли перевести представники жидівської громади. Наслідки були більше ніж сумні: до 40 пар брудної, подертої білизни, жадного взуття, 5–6 фунтів тютюну… Це й було все те, на що спромоглася була жидівська громада. Обдурили… Відвідавши ранених у шпиталі, я якнайшвидше, з невеселим настроєм, покинув тимчасову столицю України. По дорозі зустрінув відбите нами від червоних авто, що його тягнули коні до Кам'янця для направи.
Розділ X
Перейменування на 3-тю п. Стрілецьку дивізію. Тимчасове прикомандирування до дивізії кінного Лубенського полку. Наступ на Міньківці й Нову Ушицю
У середині червня 1919 року мою 2-гу дивізію перейменовано на 3-тю п. Стрілецьку дивізію; 2-гою дивізією стала Запорізька Січ отамана Божка. У зв’язку з цим, 1-ий полк Синьої дивізії перейменовано на 7- ий Синій полк; 1-ий Чорноморський полк — на 8-ий Чорноморський полк і Окремий курінь на 9-ий Стрілецький полк. До 9-го полку ввійшли окремі курені: Запорізький Загін і Буковинський курінь. Склад 3-ої дивізії був наступний:
7-ий Синій полк — 600 багнетів. К-ир полку — полк. О. Вишнівський;
8-ий Чорноморський полк — 700 багнетів. К-ир полку — полк. Е. Царенко;
9-ий Стрілецький полк — 900 багнетів. К-ир полку — полк. П. Шандрук.
3-тя гарм. бригада — 12 легких і 4 гавбичних гармат. Полк. Г. Чижевський;
Інженерний курінь — в стадії формування. Полк. Харченко;
Запасовий курінь — полк. Г. Стефанів; він же — начальник тилу дивізії;
К-ир дивізії — ген. штабу полк. О. Удовиченко;
Помічник к-ра дивізії — полк. В. Ольшевський;
Нач. Штабу дивізії — ген. штабу сотн. Татаринців; пізніше — сот. Залозний;
Тимчасово прикомандирований до дивізії кінний Лубенський полк (фактично — рештки колишнього Лубенського полку). К-ир — сотн. Поплавський.
Варто коротенько згадати історію Кінного Лубенського полку:
У 1918 році, за гетьмана Скоропадського, полк належав до Сердюцької дивізії, під назвою Сердюцький Кіннокозачий полк. Після протигетьманського повстання, за часів Директорії, полк увійшов до складу 1-ої Січової дивізії, під назвою 'Кінний Лубенський полк', у якій перебував до весни 1919 року. У березні того року, полк перейшов до складу 'Команди відтинку ч. ІІІ Східнього фронту', що його місце постою було за р. Збруч. У м. червні Лубенців прикомандировано до 3-ої Стрілецької дивізії.
Від часу протигетьманського повстання, Лубенський полк був постійно в походах і боях. Під час походів, частину його перекинуто під Полтаву, звідтам повернено до Києва й приєднано до полку. Полк у повному своєму складі ввійшов до 1-ої Січової дивізії, разом із нею вирушив із Києва й разом прикривав у боях відступ армії УНР. У районі Коростеня полк мав тяжкі оборонні бої з китайською совєтською дивізією і в цих боях записав славну сторінку своєї історії. У той час бойовий оклад полку доходив до 250 щабель.
Під час відступу на Жмеринку, полк розділено на дві частини: одна рушила в напрямку на Одесу, а друга — на захід, через Проскурів, Дунаївці, до м. Гусятин. На Одесу вирушила більшість полку і до своєї частини вже ніколи не повернула, бо після переходу через Румунію, разом із Запорізьким корпусом, вояки Лубенського полку розійшлися по різних частинах. Решта, менша частина полку, помаршувала зі Жмеринки на захід. Серед дуже тяжких умов відступу, ця частина, що зберегла назву Лубенського полку, перейшла р. Збруч і в Галичині включилася до складу групи отамана Мартиновича (в команді Східнього фронту) і була в цій групі аж до часу прикомандирування її до 2-ої (моєї) дивізії. У той час бойовий склад полку доходив до 110 шабель. Втрати під час боїв і особливо нерозумний поділ полку на дві частини, зменшили бойовий склад Лубенського полку до мінімума, фактично, як уже згадувалося, до ескадрону. Штаб армії УНР часто ділив добре зорганізовані формації і це відбивалося негативно на боєздатності війська. Звичайно, штаб вдавав собі з цього справу, але тогочасна ситуація на фронті змушувала його, затикаючи одну діру на фронті, витворювати другу…
Командиром Лубенського полку був сотн. Поплавський. Незважаючи на малочнсельний бойовий склад. Лубенський ескадрон, заховуючи назву полку. в надії на пізніше розвернення, мав 4 сотні, приблизно по 25 шабель кожна, пластунську сотню — 55 підстаршин 1 козаків і кулеметну сотню — 30 підстаршин і козаків, 3 тяжких і 6 ручних кулеметів. Лубенський полк (так будемо називати його далі) маж 20 старшин: к-ра полку, помічника к-ра полку, адьютанта полку, нач. госп. частини, 6 сотників і 10 молодших старшин. Отже, це була хоч невелика, але боєздатна частина.
Звичайно, Лубенський полк став у добрій пригоді 3-ій дивізії, але він, зрозуміло, не міг заступити дивізійну кінноту тому, що був малочисельний. Він діставав різні завдання: бути аванґардом дивізії; брати активну участь в боях, виконуючи розвідку; забезпечувати крила наступаючої піхоти й прикривати гармати, коли на те бракувало піхоти. Усе ж, найбільше важливі функції Лубенський полк виконував тоді, коли діяв відокремлено, виконуючи самостійні завдання. Фронт 3-ої дивізії був дуже розтягнутий, часом доходячи до 60 кілометрів. Особливо вразливим було праве крило дивізії, в районі Дністра. Там діяв партизанський большевицький відділ Криворучка, що змушувало штаб дивізії забезпечити свій правий фланг, що упирався в р. Дністер, Лубенським кінним полком, якому допомогав наш повстанський відділ отамана Яворського. Полк не тільки стримував напади Криворучка, але й сам робив несподівані випади на 'столицю' Криворучка, село
