полків, я рішив атакувати ворога ще того самого дня.
По дорозі до м. Курилівці Муровані селяни охоче, часом за власною ініціативою, інформували нас про ворога. Ми довідалися, що головні свої сили червоні тримають перед містечком, 'осідлавши' шосе. Полк. Царенко доніс, що, після короткого бою, Чорноморці здобули м. Вербівець, полонених і 5 ворожих кулеметів.
Біля 17-ої години, після відпочинку в м. Вербівці, дивізія вирушила в напрямку на м. Курилівці Муровані. В авангарді ішов 9-ий Стрілецький полк. Перед містечком його дозори обстріляно. Полк. Шандрук розгорнув свій полк і повів наступ на Курилівці Муровані праворуч шосе. 8-му Чорноморському полкові наказано намагатися відтяти ворогові відступ на м. Котюжани обхідним рухом. 9-ий Стрілецький полк наступав блискуче. Не звертавши уваги на гарматний, рушничний та кулеметний вогонь червоних, він незабаром спустився до яру р. Жвань. Чорноморці посувалися майже без перешкод і швидко також зникли в тому самому ярі. 7-ий Синій полк нудився в резерві. Наші батареї стріляли по м. Курилівці Муровані, а гавбиці — по східних виходах з міста на Котюжани й с. Рівне. (Ґрунтова дорога на Могилів). Змусивши передові лави ворога до відступу, 9-ий полк спіткався з його головними силами. Не зважаючи на те, що 9-ий одразу збільшив темп свого наступу, йому не пощастило збити ворога з його основних позицій, що були на східніх схилах яру р. Жвань. Нарешті здобуто неушкоджений большевиками міст через р. Жвань і, перейшовши його під прикриттям гармат, лави 9-го полку розпочали форсувати досить крутий схил берега річки. Це був найбільше критичний момент наступу. Позиції ворога були вгорі, а лави стрільців унизу. Під акомпаньямент шаленої стрілянини, 9-ий полк стійко дряпався по схилу, все ближче й ближче до позиції ворога. Якби не вогонь наших гармат, то здобути ту позицію не вдалося б. Огонь нашої артилерії виразно домінував над ворожим. Засипані градом гранат і шрапнелів, червоні не витримали, залишили свою позицію й, зупинившись у самому містечку, вперто там боронилися. Запекла боротьба в середині містечка тривала приблизно до 20 годин. Нарешті 9-ий полк переміг під час вуличного бою й, вибивши червоних із містечка, зайняв його східню околицю.
Полонені оповідали, що їхнє командування знало заздалегідь про наступ 3-ої дивізії, але сподівалося його доперва ранком наступного дня. Настрій червоноармійців значно підупав. Були це т. зв. Басарабські полки, що прагнули битися з румунами за визволення Басарабії, а большевицькі комісари змушували їх воювати з українцями. Разом із басарабцями участь у цьому бою приймав Немійсько-Серебрійський полк, що його сформував бувший 'прапорщик' російської царської армії Чабан. Цей полк виявив найбільшу завзятість у бою. Коли полонених цього полку питали, чому саме вони майже всім селом вписалися до большевиків, то вони викручувалися як тільки могли, але за головний мотив подавали те, що 'українська армія бореться за інтереси буржуїв, а їхні села стоять за народ'…
Села Немія й Серебрія, як також м. Яришів, були в роках 1919–1920 постійними розсадниками бандитизму; на сумлінні їх мешканців була не одна сотня наших вояків, що їх забито ними в звірячий спосіб. Грабіжка й обстріл наших обозів були спеціяльністю цих українських виродків. Щоб напоумити цих запоморочених комуністами полонених їм пояснено, за що саме бореться армія УНР і звільнено з попередженням, що наколи спіймаються вдруге, то їх потрактують як звичайних бандитів.
Після кожного бою дивізія мала сотні полонених, переважно із змобілізованих большевиками українців. Запілля нашої армії не було настільки зорганізоване, щоб приймати численних полонених. Не було таборів, куди можна було б їх скерувати й тому полонених українського походження, після відповідного поінформування їх про наше завдання, звільнялося, а заядлих комуністів відправлялося таки в запілля, до етапних команд, звідкіля вони, не мавши належного догляду, втікали, щоб знову воювати проти нас. Зарадити цьому злу фронтова дивізія не мала спроможности.
Уже темрява покрила землю, коли нарешті замовкли гармати й не було вже чути рушничної й кулеметної стрілянини. Бій скінчився відступом червоних. Стомленому 9-му полкові наказано залишитися на східніх околицях м. Курилівці Муровані, а 7-му Синьому — переслідувати ворога в напрямку на станцію Котюжани. Чорноморці повідомили, що вони нарешті-решт вибралися з великими труднощами з ярів і йдуть навпростець, в напрямі на с. Попова, відбиваючи по дорозі атаки дрібних ворожих відділів червоної піхоти.
Польовий штаб дивізії вирушив разом із 7-им полком, щоб намісці з'ясувати ситуацію. Темрява ускладняла її, а контр-атака ворога в темряві могла б цю ситуацію ще більш ускладнити. Вже надходила північ. 7-ий полк помацки посувався по шосе до с. Попова, забезпечивши себе охороною з фронту й боків. На шосе були виразні сліди відступу червоних: трупи червоноармійців, покинуті вози й похідні кухні. Час від часу доносилася досить безладна стрілянина з боку с. Попова й південної околиці м. Курилівці Муровані. Зайнявши без бою с. Попова, 7-ий Синій полк виставив сторожеву охорону на схід від села. Раптом на північ від с. Попова почулася рушнична й кулеметна стрілянина, а потім крики 'Слава!' й 'Ура!' За пів години гостра стрілянина ущухла й чути було лише поодинокі стріли. Незабаром до с. Попова прибув 8-ий Чорноморський полк, мавши зі собою біля 200 полонених червоноармійців.
Полк. Царенко доклав, що його полк несподівано обстріляно, по дорозі до с. Попова, рясним рушничним вогнем із гаю, попри який проходив полк. У темряві не було часу на розвідку й тому полк, обстрілявши гай, кинувся вперед із криком 'Слава!' У гаю був 'батальйон', який складався виключно з жидівської молоді, що добровільно зголосилася до червоної армії. Майже цілий цей курінь захоплено до полону. Це вже не перший раз 3-ій дивізії прийшлося спіткатися з виключно жидівською військовою формацією…
Спокій на фронті 3-ої дивізії наступив лише о 2-ій годині ночі Тяжкий бій за м. Курилівці Муровані скінчився нашою перемогою. Витривалість полків дивізії в бою, після майже 25-кілометрового походу, вміле кермування командирів полків, полкової старшини та геройство козаків говорять самі за себе й коментарів не потребують.
Розділ ХІІ
Зайняття станції Котюжани
На 16-го червня загальна ситуація була така:
Головні силі нашої армії провадили тяжкі бої за м. Проскурів. Це місто ще трималося в наших руках, але настирливий натиск переважаючих сил ворога все збільшувався, 2-га дивізія (Запорізька Січ) от. Божка, захопивши м. Ялтушків, вирушила на м. Бар; безпосереднього зв'язку з нею ми не мали. На фронті 3-ої дивізії ніч минула турботно, бо невеликі групи ворога весь час непокоїли нашу сторожеву охорону й тому часто було чути стрілянину; ці групи все блукали навколо міста, що в ньому була розташована 3-тя дивізія, Після вчорашньої поразки червоні відійшли частинно до села Рівне, в напрямі на Могилів, а здебільша до сіл Татариська й Ольдачаїв. Вули чутки, що з Могилева вирушила вчора, в напрямку на м. Курилівці Муровані, колона большевицького війська і зупинилася на ночівлю в м. Яришеві та, що на ст. В. Ольчадаїв прибув ешелон червоних. Відомості про ворога, хоч і були неясні і непевні, але полохливі. Пройшовши з боями майже 70 кілометрів від м. Дунаївці, 3-тя дивізія почувала себе в Курилівцях Мурованих як на острові, що був відтятий великим простором від решти нашої армії. У випадку небезпеки, вона могла рахувати виключно на свої власні сили. Здобувши м. Курилівці Муровані, дивізія мала перед собою тільки два можливі шляхи для дальшого руху на схід, а саме:
1. Шосе до станції Котюжани, захоплення якої переривало залізничне сполучення між ст. Жмеринкою і ст. Могилевим. Здобуття ст. Котюжани значно зміцнило б становище Запорізької Січі, яка мала своїм завданням опанування Жмеринським залізничним вузлом; окрім того, це ослабило б ту ворожу групу військ, що спиралася на м. Могилів.
2. Шлях на Могилів. У цьому випадку 3-тя дивізія мусила б збочити на 45 кілометрів від простої лінії на схід. Із стратегічного боку це не давало вам жадних вигод, але зате, захопивши Могилів, ми могли б знайти там чимало потрібного нам матеріалу для нашого дозброєння. Звичайно, така перспектива притягала мою увагу, але я таки рішив від такої спокуси тимчасом стриматись. Наступати водночас у двох напрямках дивізія не мала сил, бо її фронт розтягнувся б на 60 кілометрів. Само собою, дивізія була б загрожена атакою з цих двох напрямків — Котюжан і Могилева — мавши всі шанси бути розбитою й знищеною. Проаналізувавши повищі дві можливості, я вибрав напрямок на Котюжани, щоб розбити ворога ще перед тим, як він
