мусіли виконувати свої обов'язки, незалежно від того, яка саме була влада — своя чи ворожа. Залишаючись на своїх місцях, — а вони це завжди робили, — поштовики ризикували своїм життям, бо за відмову ворожа влада загрожувала розстрілом. Усе ж, вони нікому не допомагали з такою щирою посвятою, як українській армії. Часто-густо вони не одержували належної їм платні й тоді дослівно голодували, але ніколи не покидали своєї роботи. Як тільки 3-тя дивізія вступала до якогось осередку, де була пошта, бездіяльні до того часу апарати починали працювати, бо 'зіпсута' лінія ставала справною й була до диспозиції штабу дивізії. Нехай ця наша згадка про поштовиків буде нашою скромною подякою за їхню працю й жертовну допомогу 3-ій дивізії.
З Нової Ушиці відновлено телефонічний зв'язок із м. Дунаївцями. Звідтіля полк. Г. Стефанів подав вам наступні загальні інформації:
'Під м. Проскуровнм відбуваються тяжкі бої зі змінним успіхом. Під м. Бар большевики перемогли 2-гу дивізію й остання відступила аж до м. Ваньківців (біля 40 кілометрів). Штаб армії наказав 2-ій дивізії перейти до контр-наступу й вона приступила до виконання наказу. Червоні захопили м. Ялтушків, кинули частину своїх сил на Нову Ушицю й зайняли її.'
Тепер для нас було ясно, що до відтягнення большевицького відділу з Нової Ушиці спричинилися з одного боку контр-наступ 2-ої дивізії, а з другого — загроза його тилові 3-ою дивізією. Як видно, большевицька розвідка працювала непогано.
Того ж дня одержано наказ штабу армії. 3-тя дивізія має допомогти 2-ій дивізії отамана Божка під час наступу останньої на м. Ялтушків. Після виконання цього завдання, за Комдивом 3 залишається повна ініціятива ділань, у залежності від обставин. Усе ж таки, головним завданням 3-ої дивізії залишається здобуття Вапнярського залізничного вузла.
Отже зусилля 3-ої дивізії, що їх вона виявила в нічному переході до м. Нова Ушиця, виправдалися лише частинно. Дивізія не могла заскочити ворога несподіваним ударом, як це планувалося, бо червоні залишили Нову Ушицю ще перед підходом дивізії, але марш її був цілком доцільним, бо вона наблизилася до головних сил нашої армії, що билися під Проскуровим і тому, наколи б зайшла потреба, могла б стати їй у пригоді.
Залишення нами станції Котюжани не зауважено ворогом на протязі цілого дня. Пошта в м. Курилівці Муровані перестала відповідати лише 19-го червня ввечері, що свідчило про присутність там червоних. Прийнявши це під увагу, дивізії дано відпочинок до ранку 20-го червня, коли вона мала вирушити через м. Заміхів до м. Ялтушків на допомогу 2-ій дивізії.
У зв'язку з раптовим захопленням червоними Нової Ушиці, чимало турбот викликала доля наших ранених, що лікувалися там у місцевому шпиталі Хвала Богові, завдяки адміністрації лікарні, нічого злого нашим воякам не сталося: їх записало, як випадково поранених селян під час обстрілу їхніх сіл.
Розділ XIV
Оперативний плян 3-ої дивізії. Полк. Стефанів і 'Гуцульський курінь'. На спіткання з 2-ою дивізією. 3-ох кіннотників 7-го Синього полку — жертвою непорозуміння. Запорізька Січ і отаман Божко — ворог 'реґулярщини'…
Ранком, 20 червня, розвідка донесла, що в м. Заміхові й у с. Гулі ворога нема; м. Курилівці Муровані зайняті червоним військом. З 2-ою дивізією зв'язку нема, але штаб армії повідомив, що вона повинна наступати з м. Ваньківці на м. Ялтушків та що тяжкий бій нашого війська в районі Проскурова триває. Для 3- ої дивізії запроектовано наступний оперативний плян:
Перш над усе, згідно з наказом штабу армії, допомогти 2-ій дивізії здобути м. Ялтушків; після того скерувати дивізію на схід, до Вапнярки, але не віддалятися занадто далеко від Запорізької Січі, черговим завданням якої, після захоплення нею м. Ялтушкова, був наступ на Жмеринку. Комдив 3 мав на меті стати 2- ій дивізії в пригоді, якби на те зайшла потреба. Напрям руху 3-ої дивізії: м. Копайгород — м. Шаргород — м. Джурин — м. Томашпіль і — як головна мета — станція Вапнярка.
На нашу думку, рух дивізії в такому напрямку спаралізує дії ворожої групи вздовж шосе Нова Ушиця — Курилівці Муровані. Якби та група перейшла до наступу, то 3-тя дивізія могла б кожної хвилини повернути на південь і заатакувати її тил. Як пізніше виявилося, міркування ці цілковито справдились.
Район Нової Ушиці залишено нами під опіку к-ра резервового куреня, полк. Г. Стефанова — старшини Галицької армії, першого Коменданта українського Львова і б. Командувача Української Галицької Армії. У складі 3-ої дивізії полк. Стефанів опинився випадково.
Наприкінці 1918 і в початку 1919 року, штаб Галицької армії вислав був до м. Волочиська біля одної тисячі молодих рекрутів, переважно гуцулів, для сформування 'Гуцульського Коша', під командою полк. Г. Стефанова. Начальником штабу цього запроектованого Коша призначено мене, перед тим ген. кватирмейстра штабу Південно-Західнього фронту армії УНР, що його тоді очолював полк. Олександер Шаповал. Основним завданням цього фронту було координувати бойові операції Галицької армії та Північного фронту отамана Оскілка, бо останній тримав своїм лівим крилом, біля м. Сокаля, фронт проти польської армії.
До ролі цього штабу ми ще повернемось, а тим часом лише ствердимо, що ані штаб УГА, ані от. Оскілко зі штабом Південно-Західнього фронту зовсім не рахувалися… Молодих рекрутів-гуцулів висилали, з наказу всесильного в той час отамана Оскілка, маленькими групками на поповнення частин його фронту, в керуванні якого, до речі, відчувалося не тільки безладдя, але й злочинний хаос. У той спосіб із проектованого 'Гуцульського Коша', що з нього мало бути створено могутню ударну групу, залишилося всього навсього до 150 вояків… У такій кількості 'Гуцульський Кіш' вислано на фронт для оборони м. Проскурова. Коли ці 150 гуцулів прибули до Проскурова, от. Оскілко наказав приділити їх до нього і в наслідок такого самодурства Оскілка, 'Гуцульський Кіш' позбавився й решти своїх славних хлопців-гуцулів, а його штаб опинився на положенні командувача без війська…
З такого положення знайдено вихід. З огляду на те, що в районі Проскурова було чимало невеликих самостійних частин, без загального керування ними, всі ці групки зведено в одну групу й підпорядковано її штабові 'Гуцульського Коша'. Командиром цієї групи призначено полк. Г. Стефанова. Тому, що якраз у той час розпочався наш відступ у напрямках Волочиськ, Староконстантинів, Гусятин і Кам'янець Подільський, полк. Стефанів не встиг перебрати командування над повищою новоствореною групою й штаб 'Гуцульського Коша' розформовано в м. Скала.
Коли 3-тя дивізія (тоді ще називалася 2-ою) рушила зі Скали на Кам'янець Подільський, полк Стефанову запропоновано прийняти становище к-ра резервного куреня дивізії й начальника її тилу і він дав на це свою згоду. Полк. Стефанів був здібним організатором і адміністратором і тому він міг бути дуже корисним для 3-ої дивізії. Так і сталося: живий, енергійний полк. Стефанів став дуже в пригоді дивізії. Вона йому чимало зобов'язана і тому вдячна за всю ту невтомну працю, що її він був виявив і тяжкі часи бойового життя 3-ої дивізії.
Ранком 20-го червня, 3-тя дивізія, мавши в авангарді 7-ий Синій полк, вирушила через м. Заміхів до м. Ялтушкова. Аванґард дійшов без перешкод до с. Гулі, але тут його зустрінули вогнем. Синій полк швидко вибив ворога з села й пішов далі до Слобідки Гулевської. Коли головні сили дивізії проходили недалеко від с. Конишева, несподівано з боку того села заатакувала їх ворожа кіннота, а її гармати відкрили вогонь по нашій колоні. Вмент 8-ий та 9-ий полки розгорнулись, а наша артилерія обстріляла кінноту. З боку червоних була це лише демонстрація і ворожа кіннота так само швидко зникла, як з'явилася, але коли сотня Лубенського полку кинулася за нею, то перед самим селом Конишев її обстріляно рушничним огнем червоної піхоти. Чорноморському полкові наказано вибити червоних із цього села і прикрити рух дивізії. Лави Чорноморського полку негайно розпочали наступ на село, а 7-ий і 9-ий полки продовжували свій перехід у вказаному напрямі — на м. Ялтушків, шлях до якого пересікав ліс.
Коли кінний дозір авангарду, що його вислав полк. Вишнівський, вийшов із лісу, то відразу опинився під рушничним обстрілом, до якого, за хвилину, долучився і кулеметний огонь. Дозір складався з шости Синіх кіннотників; трьох із них забито першими стрілами. Виявилося, що трьох наших козаків згинули, в наслідок непороззуміння, від куль своїх — вояків Запорізької Січі от. Божка, що зайняла м. Ялтушків майже без бою. Причиною непорозуміння був брак контакту між обома дивізіями й неуважність козаків Січі, які прийняли наш
