зміцниться й перейме ініціятиву до своїх рук. 7-ий Синій полк одержав наказ розбити ворожу групу, що відійшла на Котюжани, а 8-ий Чорноморський мав підтримати 7-ий полк. Завданням 9-го Стрілецького полку було прикривати м. Курилівці Муровані з боку с. Рівне.
Ранком, 16-го червня, полк. Вишнівський вирушив зі своїм полком у наказаному напрямку через с. Татариська. Без значних перешкод, Синій полк захопив села Перекоринці й Татариська і підійшов до станції Котюжани. Невеликі сили червоних, що боронили станцію, після короткого спротиву відступили до села Обухова. Як тільки Сині зайняли станцію, залізничники зараз же прийшли зі щирою допомогою нашому військові. Зі ст. Котюжани наш старшина передав телефоном до станції Жмеринка і Могилева:
— Тікайте, бо петлюровці зайняли станцію й шикуються до наступу на Жмеринку й Могилів!..
За якийсь час зі Жмеринки підійшов ворожий бронепотяг, але залізничний шлях уже розібрано перед тим і тому, обстрілявши ст. Котюжани здалека, бронепотяг повернувся до Жмеринки.
Пізніше ми довідалися в Могилеві, що у зв'язку з повищим телефоном, в тому місті постала була паніка й большевики тікали в безладі в напрямку на м.м. Черновці й Ямпіль. На цьому й закінчилися, 16-го червня, наші бойові операції.
Розділ ХІІІ
Несподіване захоплення большевиками м. Нові Ушиці. Тяжке становище нашої армії. Відступ 3-ої дивізії до Нової Ушиці. Наказ штабу армії
Виглядало, що становище 3-ої дивізії стабілізувалося на кілька днів. Я рішив використати день 17-го червня для відпочинку й упорядкування дивізії, щоб належно підготовитися до продовження наступу на схід. Організаційна праця, поповнення дивізії охочими до служби в ній, кіньми, харчами й т. ін., ніколи не припинялася. Частини придбали вже собі похідні кухні, мали свій обоз, тачанки для кулеметів, знаряддя для телефонічного зв'язку, створили маленькі кінні відділи й взагалі намагалися забезпечити себе всім необхідним. Штаб дивізії рівнож уживав усіх засобів, щоб придбати для дивізії харчі, зброю, а головне здобути амуніцію й підтримати зв'язок зі штабом армії на віддаль більшу, ніж сто кілометрів, а все це вимагало надзвичайних зусиль. Половину зв'язкової праці виконували наші поштові й телеграфічні урядовці, що щиро допомагали українській справі й все були до диспозиції нашого війська.
Ворог одірвався від нас і ми не мали з ним безпосереднього стику, але ми весь час одержували відомості про нього від селян. Свіжі інформації свідчили про те, що постійний відступ перед 3-ою дивізією здеморалізував червоноармійців і покищо вони не були ще боєздатними. Звичайно, такі селянські інформації не завжди відповідали дійсності і ми таки більше покладалися на власну розвідку.
День минув спокійно. Я планував висунутися ранком другого дня на лінію залізниці Жмеринка-Могилів, але вже того дня, пізно ввечері (17-го червня) раптом перервано телефонічний зв'язок із м. Нова Ушиця. Ми гадали, що причиною в звичайне ушкодження телефонічної лінії, як це бувало й перед тим, але поштовці з Вербівця повідомили, що в Новій Ушиці щось сталося. Ранком, 18-го червня, до штабу прибуло на хурі кількох старший із Нової Ушиці, що працювали в дивізійному постачанні й повідомили, що Нову Ушицю несподівано захоплено відділом червоноармійців…
Дальші відомості були ще гірші: вашу армію, нібито, розбито під Проскуровнм і вона відходить до Дунаївець, а наша 3-тя дивізія відтята від армії. Ці поважні й прикрі вісті свідчили, що на фронті нашої армії зайшли події, що могли відбитися катастрофально не тільки на долі самої нашої армії, але й на дальшому існуванні УНРеспубліки. У зв'язку з цим, становище 3-ої дивізії аж надто ускладнилось і тому мої планування на ближчі дні зійшли на нівець. Треба було шукати — і то негайно — виходу з нової тяжкої ситуації. Цим виходом могло бути лише одне: 3-тя дивізія мусить відійти назад і, в залежності від обставин, намагатися своєю енергійно-агресивною акцією спричинитися до покращання становища армії.
Зрозуміло, що така сумна несподіванка могла викликати серед вояцтва небажані настрої, що вплинули б негативно на міць його духа. Щоб цьому запобігти, я негайно запросив до свого штабу старших командирів і, з'ясувавши ситуацію, що в ній опинилася наша армія, а в зв'язку з цим і 3-тя дивізія, закликав їх до збереження, так притаманних їм, спокою й витривалости, а також до відповідного поінформування своїх підвладних і належного впливу на вояцький настрій. Я пояснив їм, що наше завдання полягає в тому, щоб непомітно відірватися від ворога, зробити на протязі ночі перехід до м. Нова Ушиця (біля 40 кілометрів) і ранком рішучим ударом знищити ті ворожі сили, що захопили те місто; дальші наші завдання залежатимуть від обставин. Я поклав натиск на те, що це тяжке завдання ми мусимо виконати за всяку ціну, щоб дійсно стати в пригоді нашій армії, додавши, що успіх виконання залежатиме від командирів частин. Командире частин, закінчив я, повинні вжити всіх можливих заходів, щоб вояки зрозуміли, що наш маневр є не поспішним відступом, а лише виконанням почесного завдання аґресивного характеру. Дивізія розпочинає свій марш, як засутеніє. Конче треба звернути пильну увагу на те, щоб місцеве населення передчасно не довідалося про наміри дивізії. Обози й артилерія маршують при своїх частинах; щоб запобігти втомі, козаки їдуть на замовлених хурах, навійних скринях, санітарних повозках, кухнях тощо.
Мої побоювання виявилися безпідставними. Скрутне становище армії й дивізії викликало серед командирів частин не тільки зрозуміння конечности величезних зусиль, але й запал і завзятість вчинити все, що лиш в наших силах, щоб переможно вийти з небезпечної ситуації. 'За настрій козаків не турбуйтесь — вони будуть тієї самої думки, що й ми', — запевнили мене командири частин.
Коли темрява добре вкрила землю, 8-ий і 9-ий полки вирушили в напрямі на м. Вербівець. 7-ий Синій полк залишився, як арієрґард дивізії, щоб прикривати відступ частин; пізніше він також непомітно залишив м. Котюжани.
Бажавши перевірити настрої козаків, я об’їхав колону й розмовляв із ними.
— Як себе почуваєте, хлопці? — питав я.
— Дяка Богові, добре — відповідали.
— Чи знаєте, чому ми повернули і куди ми йдемо?
— На допомогу армії, до Нової Ушиці.
Я переконався, що козаки добре розуміють ситуацію й знають собі справу з кончности нашого маневру. Вони відчули, що на дивізію покладено, хоч і тяжке, але почесне завдання: допомогти. Було приємно і радісно на душі переконатися в доброму настрою довіреного мені вояцтва.
Після короткого відпочинку в м. Вербівцю, дочекавшись у ньому прилучення до дивізії 7-го Синього полку, рушили далі. Ворог нас не переслідував, можливо, він навіть не знав, що ми відійшли. Біля 7-ої години ранку, після цілонічного переходу, дивізія ввійшла до с. В. Струги й там зупинилася, виславши розвідку в напряму на м. Нова Ушиця; водночас полки одержали диспозицію для наступу. На велике наше здивування, в Новій Ушиці червоних уже не було: вчора ввечері вони відійшли в напрямі на м. Єлтушків. Залишивши в с. В. Струги 7-ий полк, фронтом на Вербівець, дивізія вирушила до Нової Ушиці.
Перші відомості про те, що скоїлося в цьому місті, штаб дивізії дістав на пошті, від її урядовців.
16-го червня пополудні, до Нової Ушиці несподівано вдерся з боку м. Заміхова, большевицький відділ піхоти, разом із одною батареєю. У місті жадного українського війська не було, окрім обслуги бази постачання 3-ої дивізії, в кількости 8 осіб. Червоноармійці пограбували ту базу й людність, головним чином, жидівську. Найбільшу шкоду нашій дивізії вони спричинили тим, що 'реквізували' в одного з жидів велику кількість медикаментів, що їх він був дістав із великими труднощами для 3-ої дивізії за належну заплату. 17- го червня, ввечері, відділ цей раптово відійшов у тому ж напрямку, звідкіля він прийшов. Поперед своїм відходом червоноармійці знищили телеграфічний апарат і забрали з собою телефонічний. І дійсно: в поштовому відділі станції ми побачили сплющений від ударів апарат 'Морзе', а на тому місці, де висів телефонічний апарат — тільки кінці дротів…
— Панове! Нам потрібно зараз же сполучитися із м. Дунаївцями. Будь ласка, допоможіть нам, — звернувся я до урядовців.
— Не турбуйтеся, пане полковнику, якщо назовні: дроти цілі, то ми відразу налагодимо сполучення. Як тільки большевики вступили до міста, ми зараз же замінили добрі чинні апарати на зіпсовані старі, — відповів начальник поштового відділу.
За кілька хвилин, замість розбитого 'Морзе' й забраного телефонічного апарату, з'явилися нові, що уможливило мені нав'язати зв'язок у всіх потрібних мені напрямках. Поштовики завжди були в небезпеці, бо
