Не зважаючи на всі старанна 3-ої дивізії нав'язати зв’язок із 2-ою дивізією не пощастило. Між обома дивізіями не було безпосереднього стику й тому кожна з них була ізольованою. Промежка між ними була 'Ахілевою п'ятою' обох, бо вона загрожувала обом дивізіям ворожим проривом у їхнє запілля. Отже, зрозуміло, що брак відомостей про становище сусідньої дивізії в’язав нашу ініціятиву й, само собою, також і наше рішення. Я міг і все приймав те чи інше рішення лише на підставі власних спостережень і віри в сили й витривалість довірених мені частин.
Наступ з Копайгорода на Шаргород і Мураву — 29-го червня 1919 р.
Донесення від командирів полків надійшли тільки на другий день ранком. Стомлені ординарці й їхні коні лише інстинктивно відгадували вночі шлях до штабу дивізії й тому спізнились. Їхнє спізнення потягнуло за собою несвоєчасне одержання полками наказів штабу дивізії. Я хотів дати полкам відпочинок на протязі дня в місцях їхнього розташування, але командири 7-го і 8-го полків поспішилися: мавши перед собою певне оперативне завдання, вони, не дочекавшись повороту ординарців, вирушили вперед, за винятком 9-го полку, що залишився в резерві в с. Обухово.
30-го червня 7-ий Синій полк, пройшовши вільне від ворога с. Плебанівку, подався в напрямку на с. Носнківку. Виявилося, що воно було зайняте ворогом. Розпочався бій. Червоноармійці вперто боронили село і час до часу переходили навіть до контр-атаки, а ворожа кіннота намагалася зашахувати синіх фланговою атакою. Батарея Синього полку, під командою славетнього сот. Шури-Бури, не раз виручала свою піхоту тим, що займала позицію в лавах Синіх і своїм огнем на близькій дистанції допомагала відбивати атаки червоних. Бій з перемінним успіхом тривав до пізнього вечора, коли нарешті Сині перемогли й вибили ворога з Носиківки. Під прикриттям темряви, червоні відійшли в напрямку на м. Мурафа. У цьому бою Сині здобули чимало трофеїв, що перевищили їхні втрати.
8-ий Чорноморський полк, зайнявши з боєм с. Калинівку, продовжував свій наступ на м. Шаргород. Вибивши ворога з с. Мілярівки, він, після артилерійської підготови, заатакував східню околицю Шаргорода й після впертого з обох сторін бою, захопив її. Під час бою червоноармійці ховалися за хатами, або навіть і в хатах і звідтіля стріляли, а жидівська молодь ретельно їм допомагала. До вечора 8-ий полк просунувся до р. Мурашка, що перетинала м. Мурафу, але далі рушити вперед не міг, бо на другому березі річки міцно трималася ворожа піхота з трьома батареями. На протязі ночі Чорноморці не рушили з місця. Ніч минула спокійно; обі сторони провели її в поготівлі.
Наступного дня події на фронті 3-ої дивізії були наступні:
7-ий Синій полк покищо залишився в с. Носиківка, бо в зв'язку з тим, що з 2-ою дивізією все ще не було контакту, він мусів виявити ситуацію на його лівому крилі, в напрямку на Жмеринку.
8-ий Чорноморський полк усе намагався, на протязі дня, змусити ворога залишити позицію вздовж р. Мурашка, але всі його спроби були червоними відбиті. Бій прийняв затяжний і дуже тяжкий характер. З обох сторін артилерія приймала жваву участь. Щоб зміцнити Чорноморців, вислано до диспозиції к-ра 8-го полку гавбичну батарею. Фактично бій провадився в місті й тому від гарматного вогню потерпіли як мешканці, так і будівлі, в однаковій мірі українські й жидівські, але жидівський журналіст Черековер безпідставно обвинуватив у своїй книжці 'Погроми на Україні' українське військо в погромі м. Шаргород. З цього наклепу, як ми вже згадували, скористав на процесі вбивці сл. п. Симона Петлюри, Шварцбарта, його оборонець, жидівський адвокат і чоловий комуніст, Торес, Жиди взагалі застосовують подвійну міру — одну для себе, а другу для українців. Вони переходять спокійно до порядку денного над терпінням української людности від війни; над знищенням їх мільйонами штучним голодом; над засланням і знищенням у концентраційних таборах; над знущанням і розстрілами в підвалах Чека чекістами-жидами; над фактом командування червоною армією жидом, Троцьким-Бронштейном; над жидами — комуністичними комісарами, що гнобили українців; над жидівськими військовими формаціями в рядах червоної армії; над жидівською '5-ою колоною' в Україні; над активним традиційним москвофільством жидів — громадин України і т. д., і т. д., але, як тільки якийсь жид потерпів від обстрілу під час війни — зараз ґвалт на цілий світ: 'Петлюра погромщик; Українське військо — погромщики! всі українці — погромщики;'… У Шаргороді жадного погрому або насильства не було. Якраз навпаки: Чорноморці вивозили українців і жидів із району обстрілу на фурманках свого обозу, отже рятували жидів, а не громили їх.
9-ому Стрілецькому полкові наказано зайняти м. Лучинець. Після короткого бою, полк атакою вибив ворога з містечка й заняв його. В цьому бою особливо відзначився Буковинський курінь, який першим вдерся до м. Лучинця. В цьому бою поляг смертю хоробрих командир сотні куреня, сот. Кантимнр, Штаб дивізії розташувався в с. Хренівка. Фронт дивізії розтягнувся до 30-ти кіломентрів. На ранок, 1-го липня, полкам 3-ої дивізії наказано;
1. 7-му Синьому допомогти 8-му Чорноморському здобути м. Шаргород обхідним маневром і атакою ворога з тилу. Після захоплення Шаргороду Чорноморцями, Синім наступати на м. Нова і Стара Мурафа й зайняти його, по можливості, ще того самого дня. Завданим 7-му Синьому полкові було тяжке до виконання. М. Стара і Нова Мурафа, разом із селами, що до нього прилягають, розтягнулося до 7 кілометрів; крім того, позиції червоних були заздалегідь підготовлені для оборони. Це були плюси ворога, і його мінусами — червоноармійці були нами порядно потріпані й дезорганізовані. Нашим плюсом був добрий моральний стан чистин дивізії, не зважаючи на втому від безперервних боїв і різні технічні недоліки. От чому я вірив, що Синій полк — полк. Вишнівський, командний оклад його полку й козаки, виконають своє завдання за допомогою свого бойового досвіду й напруження всіх своїх сил.
2. 8-му Чорноморському здобути м. Шаргород. Свою рішучу атаку розпочати у зв'язку з акцією полк. Вншнівського.
3. 9-му Стрілецькому залишитися в м. Лучинці і шикуватися до походу в напрямку на м. Могилів.
Бойові події на протязі 1-го липня розгорнулися так:
7-ий Синій полк зайняв без бою с. Козлівку й, не зупиняючись, перервав шосейне сполучення Шаргород — С. і Н. Мурафа. Синя батарея зайняла позицію коло шосе й розпочала обстріл тилу червоних, що боронили Шаргород від 8-го Чорноморського полку. Серед червоноармійців внбухла паніка. У цей час Чорноморці перейшли до рішучої атаки проти Шаргороду. Ворог розпочав безладний відступ. Ті. що хотіли прорватися на Мурафу. натрапили на Синіх і почали тікати назад, ще збільшуючи тим паніку. Усе ж, не зважаючи на такий стан оборонців, якась червова частина намагалася ще боронитися. Поконавши її, Чорноморський полк зайняв м. Шаргород, захопивши полонених, зброю і дві польові гармати. Ворог мав лише один напрямок до відступу — Джурнн — Рахни — і в тому напрямі поспішно відійшов. У м. Мурафа червоні довідалися про їхню поразку й захоплення нами Шаргороду. Це вплинуло так деморалізуюче на червоноармійців, які мали боронити Мурафу. що коли Скній полк, згідно з наказом. заатакував містечко, він зустрів лише невеликий спротив. Була вже темна ніч, коли Синій полк займав м. Стара і Нова Мурафа. Чергове завдання Командира 3-ої дивізії було блискуче виконане її частинами.
Розділ XVII
Загальна ситуація на фронті УНР. Становище 3-ої дивізії
У кінці червня 1919 р., сливе вся армія УНР зосередилася в районі м. Проскурова. Червоне командування намагалося здобути за всяку ціну м. Кам'янець Подільський, — тимчасову тодішню столицю УНР — відрізати нашу армію від р. Збруча й потім, оточивши, знищити її. Наколи б червоним це було вдалося, Українська Галицька Армія не мала б змоги перейти р. Збруч і її доля, поміж польською і советською арміями, була б трагічною. Щоб цьому запобігти, армія УНР провадила весь час безпереривні запеклі оборонні бої, але сили наші й червоних не буді рівні. Червоне командування мало запевнені резерви і зміцнювало своє військо свіжими частинами з глибини СССР, а наш штаб армії не мав відповідної глибини свого запілля для мобілізації, а всю резерву вже штабом використано. Бої за Проскурівский плацдарм виснажили нашу армію фізично, але не духово. Вона вперто й жертовно боронила кожне село, бо розуміла, що від Проскуровнм вирішувалася доля як її самої, так і УНР. З огляду на таке тяжке становище нашої армії, завдання 3-ої і 2-ої дивізій ставало ще більше відповідальним. Ці дві дивізії мусіли стримати наступ ворога зі сходу в запілля нашого війська під Проскуровим, що стояло фронтом на північ; водночас, другим завданням цих двох дивізій
