інформативного характеру про мету боротьби українського війська й про УНРеспубліку. 3-тя дивізія не мала змоги тримати скрізь свої, навіть маленькі, відділи, бо ситуація на фронті вимагала тримати наявні її сили в 'кулаці'. Кожного дня треба було чекати на протинаступ червоних. Большевики почали перебирати ініціятиву до своїх рук, шикувалися до нападу й їхньої атаки можна було сподіватися на кожному пункті фронту 3-ої дивізії. Головна ударна група червоних зосереджувалась у районі станцій — Вапнярка й Юркова. Для забезпечення цієї групи, передові її частини зайняли вихідне становище на лінії с. Яруги на Дністрі, Моївка, м. Чернівці, м. Томапшіль, с. Горишківка, ст. Рахни. Сили червоного командування складались із багатьох окремих частин, але основним ядром їх були: чотири полки 45 дивізії, три полки іншої дивізії, кінна бригада Котовського, 24–26 легких гармат, 6 гавбиць, 5 бронепотягів на ст. Вапнярка і два на ст. Ярошенка (ці два належали до ворожої Жмеринської групи), з міцною дальнобійною артилерією. Разом сили ворожої піхоти на фронті 3-ої дивізії доходили до 7000 багнетів. Під час дальших боїв на цьому фронті, на підсилення ворожої Вапнярської групи, перекинено з Одеси до 4 000 червоноармійців. Лише один морський полк, що його пізніше ми розбили, мав у своєму складі до 2 000 багнетів, а зформований також в Одесі й нами пізніше рівнож розбитий, жидівський полк, 'Мішки Японця' (одеського бандита) — до 1500 багнетів.
На інших українських фронтах ситуація була наступна:
Проскурівська група ледве трималася на лінії Ярмолинці — Городок — Гусятин, але вперто боронилася рештками своїх сил. Одна з галицьких бригад мала наступати на ст. Чорний Острів, у тил ворога. 2-га дивізія все ще була в районі м. Копайгород. До неї прилучилися повстанська група отамана Юрка Тютюника, силою 3 500 повстанців, і повстанський відділ Павловського — до 200 піших і кінних повстанців. У той спосіб, наша Жмеринська група так поважно зміцнилася, що була в стані поновити наступ на ст. Жмеринка. Штаб армії вагався, кого саме призначити командиром цієї групи. Нормально повстанці повинні були підлягати командирові дивізії, але цей к-ир, отаман Божко, був відомий як самодур і авантюрист, на якого покладатися було годі; крім того, його дивізія була значно меншою від повстанської групи Тютюника (800–900 багнетів). От. Ю. Тютюник був тоді ще маловідомий як командир, але відомий як людина амбітна й дуже популярна серед своєї численної групи. Штаб армії розв'язав проблему командування в той спосіб, що наказом підпорядкував ту нашу Жмеринську групу Комдиву 3, полк. О. Удовиченкові. Цей наказ видано без належних директив, бож до того часу Комдив 3 мав діяти в південному напрямку — Вапнярка — Одеса, тоді, як от. Божко в протилежному — на Жмеринку. Отже, несподівано, Комдив 3-ої опинився в ролі командувача Східнім фронтом, не мавши для керування ані відповідного апарату, аш засобів… Найбільше він турбувався ставленням до його наказів отаманів — Божка і Тютюника. От. Божко не любив нікому підлягати й виконувати чиїсь накази, а Тютюник був для Комдива людиною, терра інкогніто'. Дяка Богові, за кілька днів становище наше на Проскурівському фронті покращало й от. Божко та Тютюник були підпорядковані безпосередньо Командувачеві армії.
Напружений стан очікування на контр-наступ червоних усе збільшувався. Його удару можна було сподіватися з Томашполя на Джурин і зі ст. Рахни на Мурафу, отже, на обидва крила дивізії, Похід 9 Стрілецького полку на Могилів ослабив сили дивізії. Тепер, після блискучого виконання ним свого завдання, йому наказано повертатися форсовним маршем, до м. Мурафа, через м. Чернівці. У Могилеві полк. Шандрук мав залишити невелику залогу, що її основою став кадр Брацлавського полку. З наказу штабу армії, кадр цей відокремлено від 9-го полку, з метою зорганізування полку повного складу. Наказ цей був хибою, бо на фронті 3-ої дивізії була загрозлива ситуація й дивізія сама потребувала поповнення, а не зменшення свого бойового складу. Але наказ виконано.
Тимчасом 7 і 8 полки тримали перший м. Мурафу, а другий — м. Джурин. Поскільки це було можливим, козаки відпочивали, приводили себе до порядку, поповнювалися місцевим селянством і знаходили час на муштру. Не зважаючи на те, що очікували ворожого наступу, були спокійні й у доброму настрою; приємно кидалася у вічі досконала дисципліна. Праця штабу дивізії була надмірною. Вислано численних розвідачів у запілля ворога, зв'язкових до повстанців, врешті проблема господарського характеру — хліб, живність, спорядження, виряд тощо — вимагала напруженої праці.
У половині липня прийшов час, коли треба було остаточно вирішити питання: боронитися, себто чекати на атаку ворога, чи попередити його й самим заатакувати. Комдив рішився на те друге. У першу чергу треба було розбити ту групу червоного війська, що загрожувала дивізії від ст. Рахни. 10-го червня Комдив наказав: не чекаючи на поворот 9 полку, 3-тя дивізія переходять до наступу. 7 Синій полк наступав на ст. Рахни; 8-му Чорноморському полкові підготовитися до наступу в напрямку на м. Томашпіль. Полковій розвідці Чорноморців докладно виявити сили ворога і його розташування в тому напрямку.
Розділ XXI
Несподіваний бій під с. Звізданівка
По дорозі до ст. Рахни, 7-й Синій полк довідався від своєї кінної розвідки, що в с. Звізданівка розташувалася ворожа піхота з батареєю. Кількість невідома, але в селі повно червоноармійців. Очевидно командир червоних був певний, що йому не загрожує якабудь небезпека, бо він не виставив сторожової охорони. Для к-ра Синіх це була несподіванка, бо ворога в тому селі перед тим не було. Полк. Вишнівський особисто переконався, що на майдані, біля церкви, димилися похідні кухні, навколо вешталися червоноармійці, а в яру стояла запряжена батарея без охорони. Негайно повідомивши про це Комдива, полк. Вишнівський розгорнув полк у бік Звізданівки й блискавично заатакував червоних, увірвавшись у село першим, на чолі своєї кінної сотні. Для червоних атака Синіх була 'громом із ясного неба'… Заскочені, вони кинулись у розтіч хто куди міг… Лише деякі з них відстрілювалися на ходу. На віддалі біля кілометра, хтось їх зупинив і привів до порядку. Червоноармійці залягли і відкрили вогонь по Синіх, які пройшовши село лавами, рівнож залягли. Занепокоєний Комдив дав наказ полк. Чижевському зорієнтуватися щодо артилерійської підтримки Синіх і прибув до Звізданівки особисто. По дорозі до села він почув рясну стрілянину, що з кожною хвилиною набирала на темпі. Стріляли з рушниць, кулеметів і гармат. Комдив, із штабом, перейшли на повний кар'єр. Діставшись до Звізданівки, Комдив побачив наступну картину: в яру стояла ворожа батарея, в повній запряжні І їздовими червоноармійцями; вона мала вирушити, під охороною Синіх, до штабу дивізії. На майдані стояло юрбою, ріннож під охороною, до 200 полонених. Як виявилось, вони належали до 'краси і гордости революції' — полку моряків Чорноморської фльоти. Між полоненими був командир батареї, що його Сині 'застукали' ще в хаті. Там же, на майдані, стояли похідні кухні з юшкою і вареним м'ясом. На схилі безпереривно стріляла батарея Синього полку, під командою сотника Шури-Бури. За селом, частинно маскуючись і водночас прикриваючись цвинтарем, лежали лави Синіх, відбиваючи жвавим рушничним і кулеметним огнем рясні лави піхоти червоних, що на віддалі 800–900 кроків були в контр-ваступі.
Бій 7-ого полку за Звіднівку. Здобуття ст. Рахнн. Наступ 7-ого полку вздовж залізниці Рахни — Юрківка. Здобуття Юрківки 17-го і 18-го серпня 1919 р.
Відкрите, рівне поле, давало змогу виразно бачити рухи ворожої піхоти; густі, в два ряди, лави червоних були доброю ціллю. Ворожа піхота то піднімалася, то лягала. Вздовж її фронту гасав, на гарному вороному коні, із шаблею в руці, мабуть командир новоприбулого ворожого полку, підгоняючи й заохочуючи свою піхоту до наступу. На полі, поміж Синіми й червоними, лежали численні трупи в чорних матроських 'бушлатах' — наслідки безладної втечі матроського полку.
З наступом у ворога не все було гаразд. Одні кидалися сміливо вперед, а другі, під нашим огнем, відступали. Хоч Синій вояк і наніс ворогові зненацьким ударом великі втрати і змусив його до безладного відступу, то все ж, дальший його наступ зальмоваво наспівшою резервою. Відважний командир підоспівшого большевнцького полку привів здеморалізованих поразкою моряків до ладу й разом із ними перейшов до контр-наступу. Нерівний бій з наступаючими червоними, сили яких значно перевищували сили Синіх, змусив к-ра Синього полку перейти до оборони.
Ворожі лави наблизилися до Синіх на кількасот кроків, оточивши 7-ий полк із трьох сторін. Полк. Чижевський розпочав обстріл ворожих лав шрапнелямн й гранатами. Синя батарея тримала під огнем обхідні ворожі лави праворуч і ліворуч. Забезпечивши свої фланги кулеметами, Сині трималися міцно, завзято відбиваючись. У такому стані бій тривав до вечора. Коли темрява покрила землю, бій ущух. Вночі Синій полк