1 старшина — гарматний технік;
2 німецькі польові кухні, кухонні й господарські вози — разом около 20 возів; кожна батерія мала свою окрему кухню.
Найліпше внвінувана і найкраще презентувалася 3-я батерія (легка) сот. В. Зарнцького, що був водночас заступником к-ра гарматного полку.
Одну легку батерію, під командою сот. В. Зарнцького, приділено до 9-го Стрілецького полку; другу, під командою сот. Альошина (росіянина), до 8-го Чорноморського полку, і гавбичну батерію, під командою сот. Кавалджі (азебрайжанця) — до диспозиції полк. Чижевського. Одним із старшин 4-го гарматного полку був пор. Є. Гловінський, пізніше науковець і член Президії УНРади (помер у Німеччині). Треба підкреслити, що чужинці в гарматному полку чесно виконували свої обов'язки. Під час війни з біло-російською армією ген. Денікіна, вони просили звільнити їх від функцій на бойовому фронті. Я розумів їхнє становище й кожному дав вільну руку — відійти, або залишитися.
Щождо дивізійної кінноти, то, хоч роля її в бойових акціях того часу могла бути величезною, а часом навіть вирішальною, то все ж, дивізія не мала спроможносте зфоркуватн в 1919 році якубудь кінну частину, бо бракувало коней. Всі коні, що надавалися під сідло, були реквізовані червоною армією. При полках дивізії були команди кінних розвідачів у невеликій кількості; лише 9-й Стрілецький полк мав до 40 коней. Часово ділений до 3-ої дивізії малочнсленннй кінний Лубенький полк, що був таким лише з назви, а по суті тільки ескадроном, мав свої накладені на нього спеціальні завдання.
Штаб дивізії мав коней тільки для оперативного відділу; решта штабу була змушена їхати на селянських возах. Відсутність дивізійної кіннота не раз спричинялася до критичного стану 3-ої дивізії, бо на фронті проти 3-ої дивізії діяла червова кінна бригада Котовського, бойовий склад якої доходив до 400 шабель. Ця кіннота справляла нам чимало клопоту — і то дошкульного — своїми обхідними рухами, а часом і фронтовою атакою. Ані ліве, ані праве крило дивізії не були забезпечені. Праве крило доходило до Дністра, коло м. Ямполя. У тому районі оперувала ворожа кіннота й окремі піші відділи. Скупчивши головні сили 3-ої дивізії на вапнярському фронті, ми могли протиставити червоним лише нечисленні сили, що складалися з Лубенського полку й різних відділів партизанського характеру. Щождо нашого лівого крила, то воно було тільки під безпосереднім дозором, а далі, на північ і північний схід, був простір, що в ньому не було ані наших, ані постійних ворожих сил, але який червоні могли повсякчасно використати, щоб заатакувати тил дивізії. Сталося це тому, що 3-я дивізія, як що була вже мова, діяла відірвана від решти армії на велику віддаль і тому її бойові акції, силою обставин, мусіли мати партизанський характер, бож ворог був з фронту, на крилах і в тилу, інакше кажучи — навколо… Коли, наприклад, 3-я дивізія адобула станцію Вапнярка, решта нашої армії була на Проскурівському фронті, а простір між нею і нами — біля 130 кілометрів — здано на 'Божу ласку'…
Позитивне розв'язання проблеми харчування дивізії залежало головним чином від доброзичливости селян. Самочинні реквізиції рішуче заборонено. По селах скликалися збори й на них пояснювалася конечність допомоги харчами українським воякам, що воювали за визволення від московської 'опіки' нашої Батьківщини-України. Селяни постачали живність і фураж для коней, а за це, замість грошей, воліли цукор і сіль. На цукор були ласі й румуни. На підставі договорення з румунською владою в м. Атаки, на Дністрі, румуни доставляли за цукор, вночі, в пачкарський спосіб, потрібний для дивізії крам. Уся ця справа була в руках румунських жидів, що спекулювали з притаманним їм здирством. Гірше стояла справа з постачанням хліба. Своїх власних хлібопекарень дивізія не мала. Хліб випікали в Кам'янці Подільському й пізніше в Новій Ушиці і привозили до дивізії селянськими возами, сливе за сто кілометрів від лінії фронту. Не краще стояла справа з постачанням амуніції, що її завжди бракувало. Для гармат корнсталися арт. знаряддям, що їх покинуто російською армією в районі м. Шаргороду, але рушничних набоїв не було. Постачання армії надсилало їх дуже рідко й то маленькими, невистачальними пачками. Командир дивізії іноді звертався до Командувача армії й просто благав його забезпечити дивізію набоями і все мав дуже різку відповідь: 'Нема набоїв. Де я візьму їх'… Більше лагідною була відповідь ген. Капустянського: 'Тяжко, але позбираю їх від охорони штабу'. Часом щастило дістати набої від селян, що мали їх закопаними. Усе ж, головним джерелом постачання набоїв був ворог.
У м. Дунаївці існувала заснована нами майстерня для направи попсутої зброї, але єдиний комунікаційний шлях Кам'янець Подільський — Нова Ушиця, до лінії фронту, був без охорони. Конче треба було налагодити етапову службу. Етапові пункти формувалися під командою полк. О. Петлюри, брата Головного Отамана.
Санітарна служба: Дивізія мала тільки двох кваліфікованих лікарів — Добріяловського і Согологорського. У 7-му Синьому полку за лікаря була студентка останнього курсу медичного факультету Київського Університету. Її забилн червоні в липні 1919 року. Спочатку був цілковитий брак медикаментів, але пізніше пощастило дістати їх, знову в пачкарський спосіб, від румунських жидів. Харчування наших хорих і ранених у шпиталях Кам'янця Подільського, Нової Ушиці і Комаргорода, було за рахунок дивізії. Евакуація ранених і хорнх переводилася селянськими возами. Для ранених була це додаткова мука…
У такому стані була 3-я дивізія напередодні тяжких боїв за удержання в своєму посіданні станції Вапнярка, а потім на протязі всього часу нашого поновного наступу в напрямку на Бірзулу — Одесу, з рівно тяжкими боями. Хоч, не зважаючи на всі повищі недотягнення нашого військового міністерства, 3-я дивізія йшла переможно вперед, то все ж, повищий стан гальмував досягнення ще більших успіхів на полі бою.
Розділ XXVII
Оборонні бої 3-ої дивізії за здобуту ст. Вапнярка, Перехід до контр-наступу. Захоплення села Крижопіль. Червоні у відступі. Дальші успіхи 3-ої дивізії. Штаб Армії УНР дає наказ 3-ій дивізії наступати на ст. Бірзула
На станції Вапнярка схрещувалися залізничні шляхи: Одеса — Жмеринка — Київ, Одеса — Жмеринка — Проскурів і Одеса — Вапнярка — Зятківці — Гумань. Отже, зрозуміло, що втрата цього важливого залізничного вузла була для большевиків тяжким і болючим ударом. Не треба було бути пророком, щоб передбачати, що червове командування вживе всіх засобів, що були до його диспозиції, аби відбити ту втрату. Комдив здавав собі з цього справу й тому наступу не продовжував, щоб дати своїм частинам бодай мінімум часу на відпочинок після попередніх боїв і підготовитися до оборони. Продовження наступу проектувалося лише після того, як пощастить відбити атаки ворога й тим його здеморалізувати.
На 27 липня головні сили 3-ої дивізії займали: 9-ий Стрілецький полк — станцію Вапнярка; 7-й Синій полк — с. Вербове і його район, до с. Марківка; 8-й Чорноморський полк — с. Марківка та її район. Головні сили червоних були скупчені в селах Крижопіль й Антонівка. На підставі агентурних донесень, ми знали, що до ст. Крижопіль прибули з Одеси свіжі резерви на підсилення 45-ої сов. дивізії, яка перед тим була нами розтрощена. Охорона залізниці в напрямку на Жмеринку належала до завдань 9-го полку.
Оборонні бої за Вапнярку розпочалися 27 липня, зранку, наступом ворога на с. Вербове — ключову позицію нашого оборонного фронту. Після артилерійської підготови, з с. Крижопіль висунулися, одна за одною, довгі й густі лави червоних. Як пізніше виявилося, наступав 54-ий комуністичний, ім. Леніна, полк — одна з ліпших регулярних частин совєтської армії. добре й однородно умундурована й озброєна. Не зважаючи на наш гарматний, рушничний і кулеметний огонь, на втрати під час наступу, ворожі лави наближуються до позиції Синіх усе ближче й ближче. Нарешті, припинивши свій гарматний вогонь, червоноармійці кидаються, на віддалі біля 100 метрів, в атаку. Лава Синіх, піднімається й переходить до контр-атаки. Червоні заметушилися і, як видно, не витримавши нервового напруження, почали відступати. Їх зупинила друга лава червоних і командир останньої наново заатакував з'єднаними лавами позиції Синіх. Розпочався бій на багнети, що скінчився поразкою червоних. Вони тікають, під нашим обстрілом, до ст. Крижопіль.
Ситуація на фронті 3-ої Залізної дивізії — 28-го липня і до вечора 31-го липня 1919 р.
7 п. — с. Вербове, 8 п. — с. Марківка, 9 п. — ст. Вапнярка. Червоні — м. Крижопіль, ст. Антонівка.
