відкрите поле. Серед тих старшим особливо відзначився полк. Чміль. Про відступ Стрільців не було вже змоги повідомити 7-й Синій полк, бо між ним і Стрілецьким полком прорвалася ворожа піхота, загрожуючи тилу Синіх.
Пригадуються епізод із першої світової війни, коли російську армію ген. Самсонова розбито німцями в лісах Східньої Прусії. У такій власне ситуації й опинився 9-ий Стрілецький полк. Жадних донесень від нього до штабу дивізії не поступало й тому не було відомо, що саме сталося з цим полком.
Тут іще раз дошкулив брак дивізійної кінноти, що став на перешкоді до підтримання зв'язку між штабом дивізії й полками. Польовий штаб дивізії влаштував свій обсерваційний пункт на окраїні м. Піщанка, де сходилися лісні дороги. З нього можна було спостерігати поле в районі с. Дмитрашівка. Коли штаб чекав на донесення, несподівано в лісу вискочило двох кіннотників на вкритих піною конях. Були це адьютант 9-ого Стрілецького полку, сот. Ліницький, із своїм ординарцем. Від нього штаб нарешті довідався про скрутне становище полку. Я негайно передав через нього наказ полк. Мацакові вивести його полк із лісу. Не встиг був сот. Ліницький далеко від'їхати, як зауважено також двох кіннотчиків, що наближалися з боку с. Дмитрашівка. Був це вже сам к-ир 9-ого полку, полк. Мацак. Цілковито фізично знесилений і вкрай поденервований, він, ледве злізши з коня, відрапортував про ту ситуацію, що в ній був опинився довірений йому полк. Його пояснення різнилося своїм змістом від докладу адьютанта полку, бо не мало трагічного характеру: після скомплікованого бою в лісі розпорошених груп полку, пощастило вивести їх із лісних просторів без великих втрат. Дійсно, незабаром іа лісу, на південь від с. Дмитрашівка, вийшла колона піхоти, на чолі з полк. Чмілем. Під час відступу 9-го полку, його батерію, під командою сот. Зарицького, заатаковано червоною кіннотою, але батерія відбила атаку, змасакрувавши її прямою наводкою. Полк, під тимчасовою командою полк. Чміля, повернувся до с. Дмитрашівка, а батерія зайняла позиції в полі, на захід від с. Дмитрашівка. Полк. Мацак, передавши командування полком, від'їхав у запіяля лікуватися, але незабаром повернувся і знову обняв командування полком. Тим часом полк. Чміль приводив полк до порядку.
7-й Синій полк, виконуючи наказ, продовжував свій рух до с. Безштанкова, змітаючи по дорозі окремі большевицькі банди і, без особливих перешкод, зайняв це село. Заступник полк. Вишнівського. полк. Магеровський, вихований славною традицією Синіх 'полк-вперед!', продовжував рух, водвочас намагаючись нав'язати зв’язок із 9-им полком, але замість Стрільців виявив обхід свого лівого крила колоною червоноармійцїв. Під загрозою удару в свій тил, він повернув полк Синіх у напрямку р. Дністер — м. Ямпіль, відірвавшись у той спосіб від червоних, Відступаючи, 7-ий полк був зненацька заатаковаинй червоним партизанським відділом Криворучка, але відповів таким контр-ударом, що та банда зникла в невідомому напрямі. Відірваний від решти дивізії, полк. Магеровський не мав змоги нав’язати контакт із штабом дивізії. Брак донесень від нього щораз більше турбував Комдива, бо він припускав, що Синій полк бився, оточений із усіх боків. У дійсності ж, дійшовши до Дністра Магеровськнй, повернув полк і всією силою вдаривши по червоних, погнав їх у напрямку на Кодиму. XI Галицька бриґада оберігала запілля дивізії від різних червоних банд.
3-я дивізія була розпорошена майже на 30-ти кілометровому фронті. Для з'осередження її для дальшого наступу на Бірзулу потрібно було кілька днів; зокрема, треба було підтягнути обози, що застрягли в подільських ярах. Комдив 3-ої вважав за конечне з'ясувати становище дивізії ген. кварт. штабу армії, ген. штабу ген. Капустянському. З гіркотою він підкрослия, що 3-тя дивізія вже другий місяць б'ється, відокремлена від решти армії, залишена виключно на її власні сили, в наступі на Бірзулу — Одесу, проти значно переважаючих сил ворога, забезпеченого чисельними резервами, що надходили з Одеси. Дивізія понесла великі втрати, особливо в старшинському складі, і тому вимагає відпочинку від безперервних боїв і поповнення.
Ген. Капустянський, завжди уважний і доброзичливий до потреб дивізії, поінформувавши про загальну ситуацію на фронті армії УНР і про стан совстських військ, закінчив: 'Голубчику! Ми знаємо становище 3-ої дивізії. Зараз провадимо перегрупирівку наших сил і на допомогу Вам вирушила Волинська група в складі трьох дивізій. Потерпіть!.. Ви ж Залізні!'
В наслідок прориву червоними фронту дивізії, згинула лікарка 7-ого Синього полку, Світлана Харченко. Довідавшись, що ранений к-ир полку, полк. Вишнівський, є в штабі дивізії, в м. Піщанка, вона приїхала туди, щоб заопікуватися раненим. Того ж дня верталася з ординарцем-санітаром до свого полку, не знавши, що під час її відсутности червона частина прорвалася поміж 9-им і 7-им полками. На дорозі, в лісі, їх зненацька оточили червоноармійці; один із них відразу схопив за уздечку коня лікарки. Не втративши притомности духа, Світлана Харченко звалила його пострілом із револьвера, що його завжди мала при собі, дала коневі остроги й намагалася рятуватися, але кілька рушничних стрілів відразу забили її. Ординарець урятував себе заявою, що він примусово мобілізований 'петлюровцями'. Того ж самого дня він, скориставши з першої нагоди, втік, зголосився до штабу дивізії й оповів про трагедію.
Світлана була мініятюрна на зріст, миловидна й товариська дівчина. В короткому сірому жупані, сірому кашкеті і з револьвером на пасі, з правого боку, вона виглядала радше на хлопця ніж на дівчину. Під час походу все їхала верхи. Під час бою, завжди опікувалася раненими в недалекій віддалі від бойовіх лав, не зважаючи на свистіння куль і вибухи гарматних стрілен. Полкова старшина й козацтво любили її й шанували. Трагічна смерть 'нашої Світланки', як називали її в полку, вкрила щиро-глибокою жалобою всю дивізію.
Схема пероможного наступу 3-ої Залізної дивізії від Кам'янця Подільського до станції Кодима.
Виславши розвідачів, перебраних за селян, з метою розшукати Синій полк і провадити розвідку в напрямку на Бірзулу, Комдив наказав 9-му полкові відновити наступ на Кодиму. Дійшовши до стику з ворогом, стрільці розпочали завзятий бій, що затягнувся аж до світанку. Не відомо як довго тривав би цей бій, якби раптова стрілянина в тилу ворога не змусила червоних до спішного відступу. Була це несподіванка не тільки для ворога, але й для нас, бо ми не знали, хто саме спричинив був паніку в тилу червоних, що передавалася й на ту червону частину, що тримала станцію Кодима. Ворожі броневики від'їхали в напрямку на Бірзулу. Чорноморський полк використав цей мент, щоб заагакувати станцію і змусив червоних залишити станцію Кодиму в безладному відступі. Трофеями Чорноморців були полонені й вантажні вагони з різним майном.
Виявилося, що 7-ий Синій полк, переслідуючи ту червону частину, що загрожувала його запіллю, в напрямку на Кодиму, опинився в тилу того ворога, що бився з 9-им Стрілецьким полком. Несподівана поява Синього полку й його тилова атака, допомогли 9-му полкові й спричинилися до захоплення Чорноморським полком ст. Кодима.
3-тя дивізія розбила ворога й відкинула його на південь, але не знищила його. Після цієї перемоги, стан дивізії був загрозливий. Фронт її розтягнувся на майже 25 кілометрів: Вона була обезкровлена великими втратами, змучена, без забезпеченого запілля й постачання; дошкульно відчувався брак амуніції, а поповнення не було.
Між тим, ворог масував нові сили й треба було сподіватися різних несподіванок із боку міцнішого ворога. Комдив знову звернув увагу штабу армії на критичний стан 3-ої дивізії.
Розділ XXX
Кінський Лубенський полк на правому крилі 3-ої дивізії. Співпраця Лубенського полку з 7-им Синім полком. Бій Лубенців під с. Северинівкою
У початках серпня 1919 року, кінний Лубенський полк ізнову скеровано на праве крило 3-ої дивізії. Завданням його було забезпечення того флангу й у випадку наступу переважаючих сил ворога, стримувати його, в міру можливости, ступневим відступом, до часу прибуття підсилення, бо фронт дивізії то стягався, то розтягався до 60 кілометрів.
Після того, як 9-й Стрілецький і кінний Лубенський полки нагнали були страху на червоних, вони відійшли до району ст. Кодима, але між залізницею Вапнярка — Бірзула й Дністром гасав червоний партизанський відділ українського зрадника-запроданця, Криворучка. Цей невеликий відділ — до 150 піхоти і до 60 кіннотників (пізніше він збільшився) — тероризував населення антикомуністичних сіл і заходила потреба його 'втихомирити'…
