Лубенський полк вирушив із м. Томашпіль, через Моївку, Борівку й м. Грушка, до м. Ямпіль. Мавши штаб полку в Ямполі, висилалися розвідувальні роз'їзди в напрямках на Горячківку, Вербну й Джугастру. Час від часу, лубенці заскочували свого старого 'знайомого' Криворучка несподіваною 'візитою' в його резиденції — с. Качківці, — що в нім були його кадри й база бандитських нападів.
Після того! як 3-тя дивізія захопила м. Піщанка й с. Дмитрашівка, Лубенський полк, разом із пластунською сотнею й кулементною чотою, перейшли до наступу й зайняли м. Каменка й м. Рашків, що були обсаджені невеликою кількістю охорони червоних. Мавши р. Дністер під боком, лубенці відновили старі знайомства з румунами і за цукор одержували від них так потрібну нам і все недостатню амуніцію.
У другій половині серпня, большевики, прорвавши фронт 9-го Стрілецького полку, на його правому крилі, між ним і 7-им Синім полком, рушили в обхід лівого крила Синіх, загрожуючи ударом у тил 7-го полку. Змушений такою загрозою, заступник к-ира Синього полку, полк. Б. Магеровський (помер на еміграції, в м. Здолбунові, Польща, в 1926 році), залишав здобуте перед тим с. Безштанків і відступай в напрямку на м. Ямпіль. Під час відступу, роз'їзд Синіх зустрів роз'їзд кінного Лубенського полку. Полк. Магеровський, як старший ранґом, обняв команду над обома полками й наказав Лубенському полкові відступити форсовним маршем через м. Каменка до с. Грушка, на з'єднання там із 7-им Синім полком. Лубенський полк був у той час у м. Рашків.
Наскільки раптовим був вимарш Лубенського полку з Рашкова свідчить те, що забули зняти заставу з південної околиці того містечка. На щастя, наслідки були радше комічного характеру. Начальник застави довідався про вихід полку щойно на наступний день. Врятували селяни: негайно запрягли два драбинясті вози, наклали снопів, поклали на них наших пластунів і кулеметника, прикрили їх снопами і за два дні довезли до Ямполя. Замість початкового горя, в полку радість і сміх, а селянам видано по мішку цукру.
Особливо сміялися з одного козака, що його чомусь усі кликали 'полковником'… Був він у Пластунській сотні. Кремезний козарлюга, мав біля 30 років, а виглядав на більше, походив із Полтавщини, любив добре поїсти й поспати, від вартн не відмовлявся, але йшов неохоче, мовляв 'нехай молодші вартують, а я вже на свій вік настоявся досить'… Любив він оповідати про свої геройські вчинки й, очевидно, чимало додавав, фантазуючи. Колись, хтось вперше назвав його, жартуючи, 'полковником', він це охоче прийняв і незабаром увесь полк кликав його, чи казав про нього не інакше, як 'наш пан полковник'… Знали про це й старшини і приймали на весело. Наколи, бувало, хтось затримається біля Пластунів і запитає про когось, або про щось, то завжди одержить відповідь: 'Запитай у, пана полковника' ', або: 'Про це знає тільки, полковник''…
Хлопці використовували його, коли йшло про їжу, а особливо про молоко. Кажуть до нього: 'Пане полковнику! Дістаньте чогось напитись!' І він охоче налагоджує, абитільки не стояти на варті. Отож, цей лубенець 'полковник' був у складі застави, що її забуто в Рашкові; він же й був отим зв'язковим, який повідомив заставу про вихід полку, залишивши заставу на призволяще. З полку вернувся він уже переодягнений, на всякий випадок, у селянський одяг. Він же й дядьків 'змобілізував', щоб своїми возами рятували забуту заставу. Після щасливого повернення застави, 'полковник' став дуже популярним і охоче оповідав про цей випадок, додаючи дещої необізнаним, про свій героїзм.
Згідно з наказом, Лубенський полк, минувши застави Синіх, вирушив до с. Грушка й, виставивши сторожеву охорону, заночував там. Полк. Магеровський поінформував к-ра Лубенського полку про ситуацію, що витворилася після прориву большевиками фронту 3-ої дивізії й виявив йому свій плян: відірватися від ворога, що йде за Синім полком, намагаючись обхідним маневром відрізати його від решти 3-ої дивізії й знищити; втягнути червоних ближче до Ямполя, а потім зробити з ними те, що вони прагнуть вчинити з нами, а саме: обхідним маневром заатакувати нерозумно заглибленого в наше запілля ворога в його тил, змусити його до відступу й тим самим до нашого з'єднання з рештою 3-ої дивізії.
Лубенський полк має прикривати відступ Синього полку активно, щоб замаскувати його маневр і відступати через села — В. Косниця й Северинівка, в напрямку на м. Ямпіль. За годину, після вимаршу 7-го полку, до села Качківка, вслід за ним вирушив і Лубенський полк. У авангарді йшла Пластунська сотня, на чолі з сот. Кобчуком, разом із доданою до неї кулеметною чотою під командою чотового Є. Навроцького (тепер майора); кінної сотні не вислано вперед, бо червоних сподівалися не з переду, а з тилу. Перед самою Северинівкою Пластунська сотня наткнулася на роз'їзд (5 кіннотників) червоних партизанів Криворучки, який відразу ж завернув і зник у лісі, що прилягає до Северинівки й тягнеться до Дністра. Пластунська сотня зайняла село й виставила сторожеву охорону, з обсерваційним пунктом на дереві, край лісу. Село Северинівка було невелике — всього біля 20 хат, обабіч дороги. З цього села одна дорога йшла на північ, до с. Качківка, а друга — на південь, в напрямку на село В. Кісниця й м. Каменка; ця дорога схрещувалася з дорогою м. Ямпіль — с. Довжок — м. Піщанка, на віддалі півтори верстви на північ від Северинівки. Решта Лубенського полку продовжувала марш до Ямполя.
22 серпня, перед полуднем, із обсерваційного пункту спостережено большевицьку колону — приблизно 200 піших, декілька кіннотників і підвод. Повідомивши про це Синій і Лубенський полки, сот. Кобчук зайняв своєю Пластунською сотнею й кулеметною чотою (2 кулемети 'Луїса) позицію на перехресті доріг Ямпіль — Довжок і Качківка — Северинівка, в рові, обабіч перехрестя. Пластуни мали по 150–200 набоїв на рушницю, а 2 'Луїси' — по б запасових дисків, разом по 450 набоїв на скоростріл. Виявилося, що запас набоїв замалий, бо большевицька лава була значно довша й мала 4 тяжкі кулемети Максіма. Отже перевага червоних була — чисельно й збройно. По полудні червоноармійці пройшли Северинівку й їхня лава наблизилася до позиції Пластунської сотні на 600–700 кроків. Її зустрів інтенсивний рушничний і кулеметній огонь Лубенців. У большевицькій лаві постало замішання й метушня і вона відійшла до Северинівки.
Відступ 7-го Синього полісу. Бій Пластунської сотні під с. Северинівка.
Очевидно, хтось привів червоноармійців до порядку й незабаром їхня лава знову вийшла з села в енергійному наступі. Наступом кермувала вправна рука. По черзі, одна частина лави бігла вперед, а друга підтримувала її рясним рушничним і кулеметним огнем. Дзижчання в повітрі куль не переривалось. Пластунська сотня відступала під натиском переважаючих сил ворога етапами: підпустивши червоних на віддаль 500–600 кроків, сотня зупинялася, залягала й, почастувавши ворожу лаву рушничним і скорострільним огнем, піднімалася й рівнож перебігами з підтримкою, відходила на таку саму віддаль. До 5-ої години по полудні Пластунська сотня відійшла в той спосіб на приблизно 5 кілометрів. Це все для того, щоб виграти на часі, доки прийде допомога.
Тим часом 7-й Синій полк продовжував свій рух до Качківки. Перед самим тим селом, як уже про це згадувалося в попередньому розділі, Синіх зненацька заскочено нападом червоних партизанів Криворучка. Але 7-й полк зареаґував такою бравурною контратакою, що відділ Крнворучка відразу зник, разом із ним залишивши на полі бою своїх ранених і вбитих. Почувши про бій під Северинівкою, к-ир Синіх вислав на допомогу свою комендантську сотню з кулеметом Гочкіса, бо тоді ще не остаточно ліквідував бандитський напад Криворучка.
Під час відступу Пластунської сотні, надзвичайно додатню ролю відіграла кулеметна чота в двобою з ворожими скорострілами, відбиваючи спроби червоних кіннотників обійти позицію Пластунської сотні. Коли сотня відступила приблизно на пів дороги до Ямполя, до неї приєднався полк. Яворський на чолі свого антикомуністичного партизанського відділу, що складався з 50-ох партизанів і 2-ох кулеметів. Полк. Яворський був б. кадровим старшиною російської царської армії, українського походження. До армії УНР не вступив. Зорганізувавши самооборону, став у той спосіб 'отаманом' повстанського відділу і був пострахом різних банд, притаманних тому часові, що грабували села. Прилучившись до Пластунської сотні, Яворський зайняв своїм відділом позицію на правому крилі Пластунів і прийняв активну участь в бою. На жаль, оба кулемети Яворського хутко ушкоджено ворожими кулями, а кулемет Лубенців ч. 2, що був на лівому крилі позиції, зужив усі набої, що їх мав і став рівнож нечинним. Під час бою забито юнака-кулеметника, який стріляв із скоростріла ч. 1, Котлярова. Був це інтелігентний і відважний та національно-свідомий юнак- патріот. Була це невіджалувана втрата. Спочатку його лише поранено, але, коли козак-кулеметник, Ванзінґлер, виносив раненого юнака з поля бою, на своїх плечах, друга куля поцілила його в голову й забила. Забитого заступив чотовий Є. Навроцький.
На протязі короткого часу, кулемет ч. 1 рівнож зужив усі набої й Пластунська сотня опинилася без кулеметної підтримки, а червоні все наближались… На щастя, якраз у цей критичний час, наспіла комендантська сотня 7-ого Синього полку й її кулемет Гочкіса почав косити червоних, а гармата кількома гранатами загальмувала дальший наступ ворожої лави. Тим часом, коли обидві лави взаємно себе
