надiсланий партизанським загоном. Партизани тiльки не пiшли до в'язницi – не могли слухати крикiв ув'язнених.
– В цьому успiх знищення людей, яких ми послали пiд маркою партизанiв? – раптово розширюються темнi чоловiчки, з обличчя змивається усмiшка i доброзичливiсть. Обергрупенфюрер починає хвилюватись i навiть почуває на спинi рухливi краплини противного холоду: а що, коли меч зради уже занесено над його головою?.. На цiй Українi милiй тiльки однi неприємностi. Вiн обводить очима загратованi вiкна i зусиллям волi стримує острах.
– Пан Крупяк знав що-небудь про це?
– Нi, пан Крупяк нiчого не знав, – мусив iз жалем промовити Снiженко: зайве слово могло б розiрвати нитку ймовiрностi.
Обергрупенфюрер блискавично вискакує на помiст. Фашисти вихоплюють зброю i пiд захистом широкої спини старшого наглядача вибiгають надвiр.
пх очима переможця проводжає Вiктор Iванович Снiженко.
Бiля шосе вiйськовий комендант, начальник тюрми i старший наглядач обеззброюють двох змiнених патрулiв, б'ючи, втискають їх в машини i мчать до будинку кари. Кат в'язницi з шкурою вириває в приголомшених служак потрiбнi Карлу Фiшеру свiдчення. Полiцаї, не витримавши катування, заплутують себе i своїх пiдсобникiв i тут же, на закривавленiй пiдлозi, знаходять свою смерть…
Незабаром охоронна рота пiд командуванням вiйськового коменданта за всiма правилами оточила будинок української допомiчної полiцiї. Зрадники спочатку кричали про непорозумiння, але, коли кiлькох iз них було убито, обернули зброю проти своїх хазяїв.
В останнi хвилини бою до Карла Фiшера прилетiв iз села напiвроздягнутий, бiлiший крейди Омелян Крупяк.
Пане обергрупенфюрер, вас пiдмануто, пiдмануто… Що цей Снiженко наробив! Чому ви не порадилися зi мною? Такого, як перший набiр полiцiї, ви вже не найдете в районi.
– В крайсi, фарфлiхт! – люто вигукнув обергрупенфюрер, запiзно зрозумiвши свою помилку. Але його окрик зараз не перелякав Крупяка. Начальник полiцiї, втративши полiцiю, довiв свою думку до кiнця:
– Пане обергрупенфюрер, ви живий вiрус мертвим зробили…
– Тепер я всiх партизанiв знищу! – в тяжкому гнiвi плямилось обличчя обергрупенфюрера. – Бригаду нашлю на них. Лiси гарматами зсiчемо, спалимо.
Але навiть i цi слова не втiшили Крупяка.
XXII
Мiтинг, проведений партизанами пiсля розгрому полiцаїв-провокаторiв, по-новому освiтив населенню шляхи вiйни. Почався вiн уночi при хмурому коливаннi вогню i тiней, а закiнчився раннiм свiтанком, коли зоря нахиляла свої червонi прапори над обнадiєним селом. Виходило, вiйна, з усiма її злигоднями, не обрубала дороги навколо села, не кинула його самотнiм вiч-на-вiч з ворогом, не заховала всiх бiйцiв за лiнiєю свинцю.
Найбiльше враження справили виступи секретаря райкому i голови райвиконкому.
– I партiя, i радянська влада з нами, – говорили люди, завзято аплодуючи пiсля кожного виступу.
То було дивне видовище: рухливе громаддя пожежi, розкиданi в безладдi трупи мерзенних безбатченкiв – i тисячний натовп, що колом дружби, любовi оточив своїх озброєних синiв.
– Закiнчиться вiйна, синочки, i ми назвемо своє село Партизанським… Може б ви поїсти зайшли до мене, – запрошувала до себе воїнiв лiтня жiнка Фросина Мельник. Потiм метнулася додому i принесла двi пари чобiт. – Вiзьмiть, вони ще новенькi, пiднаряд ремiнний. Так i не довелося моїм дiтям походити в них. Коли то вони з нашою армiєю повернуться?..
Вранцi партизани пiшли до табору, залишивши в селi лише розвiдникiв. Тi розподiлили мiж собою сектори спостереження, стежачи за рухом на всiх дорогах.
Карателi з'явилися через два днi, i люди зразу ж помiтили, наскiльки вони були обережнiшими, анiж їхнiй перший Загiн. Навченi партизанами, колгоспники охоче вiдповiдали на запитання вертлявого перекладача, що супроводив нахмуреного офiцера.
– Тiльки ви в село, а партизани з села. Ось де їхнi пости стояли, – показували руками в усi напрями.
– Багато було партизанiв?
– Ой, багато. Як напали на полiцiю – темно стало. В усiх на рушницях знизу така розкарячка, як вила, а зверху – залiзне колесо, чорне-чорне, само крутиться, само стрiляє i вогнем фахтить, неначе комин, – удавано переляканим голосом вiдповiдала Фросина Мельник.
– Ручнi кулемети, – пояснив перекладач.
– Вогнем фахтить, а з нього ще вогненнi кулi, як рої бджiл, вилiтають. Стра-ашно! – доповнювали колгоспники розповiдь жiнки.
– Трасуючими стрiляли, – знову багатозначно говорить перекладач.
Офiцер кривиться всiм обличчям, роздумуючи: залишишся в селi чи нi. Наказав iще допитати кiлькох колгоспникiв, але i їхнi вiдповiдi не втiшили обережного карателя, тому й вирiшив на нiч вiдвести загiн до мiста.
Тiльки фашисти вирушили з села, як партизанськi розвiдники знову зайняли свої сектори спостереження…
Пройшло кiлька напрочуд хороших передосiннiх днин. Вогка лiсова земля заряснiла точеними голiвками грибiв, затiнки густiше задимiлися синiм намистом ожини, а дуби безперестану просiвали крiзь листву самоцвiти жолудiв.
Партизанський загiн гарячкове готувався до бою, пiдсилював застави, виставляв додатковi пости, мiнував пiдступи до табору: на допомогу карателям прийшла регулярна вiйськова частина в повнiй бойовiй готовностi.
План партизанської оборони в усiх деталях обмiрковувався на партiйних зборах загону. Кожна група загодя знала своє мiсце i бойове завдання.
Вiйська, полiцiя та карателi одночасно виступили з мiста, повiльно охоплюючи колом партизанський лiс. Ворог, озброєний гарматами i мiнометами, вирiшив по всiх правилах тактики знищити небезпечний загiн. Навколо дiброви почали простягатися лiнiї окопiв.
– До чого акуратно трудяться!
– Дуже хочеться спiймати партизана в лiсi!
– А не лiзуть наослiп.
– Наука не йде без дрюка, – смiялися розвiдники, стежачи за дiями ворогiв.
Iнодi зчинялися перестрiлки мiж заставами i невеликими групами противника, тодi обзивалися мiномети i гармати, зрiзаючи розкiшнi крони дерев та вихлюпуючи воду з лiсових ставiв.
Наступ, вiрнiше – провокацiя наступу почалася вранцi пiсля артилерiйської пiдготовки. Цiлу годину били мiномети i гармати, обволiкаючи лiс гуркотом, димом i мукою попелястої землi, яка, за визначенням Недремного, була абсолютно схожа на суперфосфат. Коли завiса гуркоту почала осiдати, на пiвнiчний зелений масив обережно посунула група гiтлерiвцiв i полiцаїв. Тут в добре замаскованих окопах стояла партизанська й i застава з кулеметами на флангах.
Командування загону розгадало ворожий намiр: гiтлерiвцi хотiли витягнути або втягнути всiх партизанiв у бiй, а потiм вдарити на них двома клинами з тилу.
– Дешевенька тактика, – дiйшов висновку Недремний, групуючи бiльшi сили на пiвднi проти ударних клинiв. – Спробуємо, Генадiю Павловичу, обдурити фашистiв?
– Не заперечую, – охоче погодився Новиков, вставляючи магазин в автомат. Бiля пояса комiсара маятником погойдувалася в зеленiй сорочцi граната.
Пiвнiчна група противника довго i в'їдливо маячила перед очима партизанiв, але тi, дотримуючись наказу, не вiдкривали вогню, хоча руки i свербiли провчити хитрунiв. Знахабнiлий ворог посунув на узлiсся i
