— Ради Бога, мосьпане, я вас благаю, — почулося з кухні жалісне хлипання, але Швейк до кінця проспівав свою бойову пісню:
Пані Мюллерова кинулась у двері і побігла за лікарем.
Повернулася вона за годину. Швейк тимчасом задрімав.
Раптом його збудив якийсь опасистий добродій. З хвилину він тримав руку на Швейковому чолі, потім промовив:
— Не бійтеся, я лікар Павек з Виноградів, дайте руку, а цей термометр покладіть під пахву. Так. Покажіть язик, висуньте його, ще більше, так його й тримайте. Від чого померли ваші батько й мати?
І ось у такий час, коли Відень пнувся зі шкіри, щоб усі народи Австро-Угорщини подавали приклади беззастережної вірности й любови, лікар Павек прописав пацієнтові проти його патріотичного запалу бром і порадив відважному і бравому воякові Швейку війну навіть з голови викинути.
— Лежіть рівно і зберігайте спокій. Я завтра навідаюся знову.
Другого дня він прийшов і спитав на кухні в пані Мюллерової, як почуває себе пацієнт.
— Гірше, пане лікарю, — із щирим смутком відповіла служниця. — Вночі, як його знову схопив ревматизм, він, пробачте мене на цім слові, почав співати австрійський гімн.
Лікар Павек був примушений реаґувати на цей новий вияв лояльности пацієнта збільшеною дозою брому.
На третій день пані Мюллерова доповіла лікареві, що Швейкові погіршало.
— Пополудні, пане докторе, він послав мене по карту воєнних дій, а вночі, у гарячці, марив, що Австрія виграє.
— А порошки приймає точно, як велено?
— Та він, пане лікарю, за ними ще й не посилав.
Засипавши Швейка градом докорів і заявивши, що ніколи більше не прийде до людини, яка відкидає його лікування бромом, лікар Павек вицофався з хати.
За два дні Швейк уже мав з’явитися до призивної комісії.
До цього він ретельно приготувався. Насамперед послав пані Мюллерову купити йому військового кашкета, а потім до кондитера за рогом, позичити візка, на якому той колись возив провітрюватися свого кульгавого злюку-діда. І, нарешті, згадав, що потребує милиці. На щастя, кондитер, як родинну пам’ятку, зберіг і милиці.
Бракувало Швейкові лише рекрутського букетика. Але пані Мюллерова роздобула його. Вона за ці дні змарніла і, куди б не йшла, плакала.
Того пам’ятного дня празькі вулиці побачили доказ зворушливої вірнопідданської лояльности: стара жінка штовхала поперед себе візок, на якому сидів чоловік у військовому кашкеті і розмахував милицями. Начищений франтик[9] на його кашкеті аж сяяв, а на сюртуку красувався барвистий рекрутський букетик.
Безперервно вимахуючи милицями, цей чоловік щохвилини кричав на всю вулицю: «На Белград! На Белград!»
За ним ішов цілий натовп, який виріс з невеличкого гуртка людей, що зібралися перед будинком, звідкіля Швейк виїхав на війну.
Швейк констатував, що деякі поліцаї на перехрестях віддавали йому честь.
На Вацлавській площі юрба навколо Швейкового возика зросла до кількох сот людей, а на розі Краківської вулиці вони побили якогось студента-бурша в корпорантській шапочці, який вигукнув Швейкові: «Heil! Nieder mit den Serben!»[10]
На розі Водічкової вулиці в цю історію втрутилася кінна поліція і розігнала натовп.
Коли Швейк показав дільничному інспекторові повістку і чорним по білому довів, що мусить сьогодні ж стати перед призивною комісією, той трохи розчарувався і, щоб запобігти бешкетам, наказав двом кінним поліцаям конвоювати візок із Швейком на Стршелецький острів.
Про всю цю подію в «Празькій офіційній газеті» з’явилася стаття такого змісту:
«Патріотизм каліки.
Вчора близько полудня перехожі на головних празьких вулицях були свідками сцени, яка красномовно говорить про те, що в цю велику важливу добу сини нашого народу можуть подати чудовий приклад вірнопідданства тронові старенького монарха. Здавалося, нібито повернулися часи стародавніх греків і римлян, коли Муцій Сцевола пішов разом з іншими в бій, незважаючи на спалені руки. Каліка на милицях, якого стара матуся везла на ручному возику, продемонстрував нам учора найсвятіші свої почуття і щирий патріотизм. Цей син чеського народу добровільно, хоч він інвалід, попросився в армію, щоб усі свої сили і навіть життя віддати за свого монарха. І якщо його заклик «На Белград» мав такий жвавий відгомін на вулицях Праги, то це свідчить, що пражани подають зразкові приклади любови до батьківщини і до монаршого дому».
Точнісінько так писалося і в «Праґер Таґблятт»{43}. Стаття закінчувалася приміткою, в якій розповідалося про те, що каліку-добровольця супроводив загін німців, які оберігали його своїм тілом від розправи з боку чеських агентів Антанти. «Богемія» {44} теж вмістила відгук про цю подію, вимагаючи нагороди для каліки-патріота, і оголосила, що редакція приймає від німецьких громадян дарунки для невідомого героя.
Отже, ці три газети твердили, що чеська земля не могла породити більш благородного громадянина. Однак пани з призивної комісії були про це іншої думки, особливо військовий лікар Бауце, людина безсердечна, яка в усьому вбачала шахрайські спроби викрутитися від військової служби, фронту, куль і шрапнелі.
Всі знали його вислів: «Das ganze tschechische Volk ist eine Simulantenbande»[11]. За десять тижнів своєї діяльності він з 11000 викорчував 10999 симулянтів і був би добрався і до одинадцятитисячного, коли б цього щасливчика не розбив параліч саме в ту мить, коли лікар заревів на нього: «Kehrt euch!»[12]
— Винести цього симулянта! — наказав Бауце, пересвідчившись, що той помер. І ось саме перед ним цього пам’ятного дня стояв Швейк, зовсім голий, цнотливо покриваючи свою голизну милицями, на які він спирався.
— Das ist wirklich ein besonderes Fiegenblatt[13], — сказав Бауце, — таких фіґових листків, мабуть, і в раю не бувало.
— Звільнений через недоумкуватість, — оголосив фельдфебель, переглядаючи документи Швейка.
— А що вам ще бракує? — спитав Бауце.
— Мельдую послушно, в мене ревматизм, але я служитиму найяснішому цісареві до останньої краплі крові, — скромно сказав Швейк. — У мене коліна набрякли.
Бауце страшним оком зиркнув на бравого вояку Швейка і загорлав:
— Sie sind ein Simulant![14]
