— Цього типа, — сказав старший штабний лікар, показуючи на Швейка, — відведіть вниз до канцелярії і почекайте на нашу реляцію і рапорт. В гарнізонній тюрмі йому це патякання виб’ють з голови. Хлоп здоровий, як бик, а симулює, і до того ще патякає і глузує зі свого начальства. Він думає, що ми тут для забави, а військова служба — це жарти і смішки. Там в гарнізоні вам, Швейку, покажуть, що військова служба це не собаче весілля.

Швейк пішов з фельдфебелем до канцелярії і дорогою через подвір’я курникав під ніс:

Я було вже змалку думав, Що війна — це жарт, Повоюю зо два тижні Й повернусь назад.

В той час, як в канцелярії черговий офіцер горлав на Швейка, що таких типчиків, як він, Швейк, треба розстрілювати, вгорі в лазаретних палатах комісія мордувала симулянтів. Із сімдесяти пацієнтів врятувалися тільки двоє. Один був без ноги: відірвало гранатою, а другий мав справжню костоїду. Лише ці не почули слівця «tauglich», а решта, в тому числі і троє вмираючих сухотників, були визнані придатними до військової служби.

Старший штабний лікар не відмовив собі при цьому в нагоді і виголосив промову. Його промова перепліталась із найрізноманітнішими лайками, але щодо змісту — була дуже коротка.

Всі вони — худоба і лайно, але коли відважно воюватимуть за найяснішого монарха, вони знову зможуть повернутися до людського суспільства, і тоді після війни їм навіть простять їхню спробу симулювати і відкрутитися від фронту. А втім, щодо нього, лікаря, то він у це не вірить, бо певний — всіх їх чекає мотузка.

Якийсь молоденький військовий лікар з чистою і не зіпсованою поки що душею попросив у старшого штабного лікаря дозволу виголосити промову. Його промова відрізнялася від промови начальника оптимізмом і наївністю. Говорив він по-німецьки.

Цей молодик довго розводився про те, що кожний, хто покине лазарет, аби повернутися до своїх полків на фронт, мусить бути переможцем і лицарем. Він переконаний, усі видужалі вправно володітимуть доблесною зброєю на полі бою і будуть чесними в усіх справах як воєнних, так і приватних.

Вони будуть непереможними воїнами і завжди пам’ятатимуть про славу Радецького та принца Євгена Савойського{49}. Своєю кров’ю вони, мовляв, удобрять поле слави монархії і переможно докінчать завдання, поставлене перед ними історією. Сміло, відважно, нехтуючи своїм життям, кинуться вони вперед під пошарпаними прапорами своїх полків до нової слави і нових перемог.

Потім у коридорі головний штабний лікар сказав цій наївній людині:

— Колеґо, можу вас запевнити, все це дарма. З цих негідників ані Радецький, ані той ваш принц Євген Савойський не виховали б солдатів. Звертайтеся до них по-янгольськи чи по-бісівськи — один дідько. То є банда.

Швейк у гарнізонній тюрмі

Останнім захистком людей, що не хотіли йти на війну, була гарнізонна тюрма. Я знав одного позаштатного вчителя, якому, на його погляд, звання математика не дозволяло стріляти з гармат, і тому він поцупив в одного поручника годинник, аби тільки дістатися до гарнізонної тюрми. Зробив це цілком свідомо. Війна йому не імпонувала і не вабила його. Стріляти у ворога і вбивати шрапнеллю та гранатами по той бік фронту таких самих нещасних позаштатних вчителів математики — він вважав ідіотизмом.

— Не хочу, щоб мене ненавиділи за насильство, — сказав цей учитель сам собі і преспокійно вкрав годинника. Насамперед лікарі обслідували його психічний стан, але коли він заявив, що таким чином хотів розбагатіти, його відправили в гарнізонну тюрму.

Таких людей було багато. Вони сиділи в гарнізоні за крадіжку або шахрайство — ідеалісти і неідеалісти. Люди, які вважали військову службу джерелом особистих прибутків, різні там військові бухгалтери, тилові і фронтові старшини, що чинили всілякі ошуканства з харчуванням і з солдатською платнею, а крім них, дрібні злодії, в тисячу разів чесніші за тих харцизників, які їх сюди засадили. Тут же в гарнізонній тюрмі сиділи і солдати за різні провини чисто військового характеру: за порушення дисципліни, за спробу підняти заколот, за дезертирство. Окремо слід назвати політичних в’язнів. З них 80 відсотків було зовсім невинних, а з цих знову таки 99 відсотків — засуджували.

Апарат військових слідчих був неперевершений. Такий судовий апарат має кожна держава, що опинилася перед загальним політичним, господарським і моральним занепадом.

Ореол колишньої сили і слави оберігався судами, поліцією, жандармерією і бандою продажних донощиків. У кожній військовій частині Австрія мала своїх шпиків.

Вони доносили на своїх товаришів, хоч і спали поруч них, на одних нарах, а під час походу ділилися шматком хліба.

Для гарнізонної тюрми постачала матеріал також державна поліція — пани Кліма, Славічек{50} і К°. Військова цензура спроваджувала сюди авторів кореспонденції між фронтом і тими, кого вони залишили вдома в розпачі. Жандарми приводили сюди і зовсім літніх селян, які жили вже на утриманні дітей. Вони посилали на фронт листи, намагаючись в них втішити своїх рідних або змальовуючи хатні злидні, а військовий суд пришивав їм за це зраду і вліплював по дванадцять років ув’язнення.

З градчанської гарнізонної тюрми дорога вела через Бржезов на Мотольський плац. Попереду, в супроводі багнетів, ішла людина в наручниках, а за нею їхав віз із домовиною. І на Мотольському плацу звучала уривчаста команда: «An Feuer!»[29].

А потім по всіх полках і батальйонах зачитували ще один полковий наказ про розстріл призовника. А як же інакше? Таж він посмів збунтуватися, бо пан капітан ударив шаблею його жінку, коли вона, прощаючись, ніяк не могла відірватися від чоловіка.

А в гарнізонній тюрмі трійця — штабний тюремний наглядач Славік, капітан Лінгарт і фельдфебель Ржепа, на прізвисько «кат» — виконували свою роботу. Скільки то людей вони затовкли на смерть по тюремних одиночках!

Можливо, капітан Лінгарт і в республіці продовжує залишатися капітаном. Я бажав би тоді, щоб йому зарахували роки служби в гарнізоні. Славікові і Клімові державна поліція ці роки вже зарахувала. Ржепа повернувся до цивільного життя і своєї давньої професії майстра-муляра.

Штабний тюремний наглядач Славік в республіці прокрався і сидить тепер у тюрмі. Не вдалося йому в республіці кинути якоря так, як це пощастило іншим військовим панам.

***

Цілком природно, що тюремний наглядач Славік, приймаючи Швейка, кинув на нього погляд, сповнений німого докору:

— І в тебе підмочена репутація, коли вже потрапив сюди. Ми тобі, хлопчику, підсолодимо твоє перебування тут, як і всім, хто потрапить до наших рук. А наші руки, звичайно, не якісь там дамські рученята.

Щоб додати ваги своїм словам, він тицьнув м’язистого грубезного кулака Швейкові під ніс і сказав:

— Понюхай, скурвий сину!

Швейк понюхав і зауважив:

— Таким кулаком я б не хотів дістати в ніс, відгонить кладовищем.

Спокійна, розсудлива мова Швейка сподобалася тюремному наглядачеві.

— Ану, — сказав він, штовхнувши Швейка у живіт, — стій струнко. Що в тебе у кишенях? Якщо маєш цигарку, можеш залишити, а гроші давай сюди, щоб не вкрали. Більше нема? Дійсно нема? Тільки не бреши!

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату