із провінції, йому вже п’ятдесят шість років. Він ходив, каже, питати в окружне управління до Нової Паки, з якої речі в нього реквізували бричку. По дорозі додому, коли його викинули з окружного управління, він побачив військовий обоз, який саме прибув і стояв на майдані на плаці. Якийсь молодик — він віз консерви для армії — попросив його хвилинку постояти біля коней, та як пішов, то вже більше і не повернувся. Коли ж обоз рушив, то дядько з провінції теж мусив їхати з ними і дістався аж до Угорщини, де він у якомусь місті також попросив когось постояти біля воза і лише таким чином врятувався, бо інакше були б його потягнули аж до Сербії. Повернувся до рідного краю приголомшений і більше вже не хоче мати нічого спільного з військовими речами.
Увечері до них у гості прийшов побожний фельдкурат, той самий, що збирався вранці також відправляти польову службу саперам. Це була фанатична людина. Він прагнув кожного навернути до Бога. Коли був ще законовчителем у школі, розвивав у дітей релігійне почуття потиличниками, і в різних газетах час від часу з’являлися статейки: «Жорстокий законовчитель» або «Законовчитель та його потиличники». Він був переконаний, що дитина найкраще засвоїть катехизис за допомогою системи різок.
Гість трохи налягав на одну ногу, — наслідок візиту батька одного школяра, якого законовчитель віддубасив по голові, бо школяр висловлював певні сумніви щодо Божої трійці і дістав за це три потиличники: один — за Бога-Отця, другий — за Бога-Сина, а третій — за Святого Духа.
Сьогодні він прийшов, щоб спрямувати свого колеґу Каца на праведну путь і настановити його на добрий розум. Почав він такими словами:
— Дивуюся, що у вас не висить розп’яття. Де ви молитесь і де ваш молитовник? Жодний образ святих не прикрашає стін вашої кімнати. Що це висить у вас над ліжком?
Кац засміявся.
— Це «Сусанна під час купання», а ця гола жінка, нижче — одна моя стара знайома. Направо — японський малюнок. Він зображує статевий акт між гейшею і старим японським самураєм. Правда ж, дуже ориґінально? Молитовник лежить у мене в кухні. Швейку, принесіть його сюди і відкрийте його на третій сторінці.
Швейк пішов, і з кухні тричі раз за разом бахнули витягувані з пляшок корки.
Побожний фельдкурат вжахнувся, побачивши на столі три пляшки.
— Це легеньке церковне вино, колеґо, — сказав Кац. — Рислінґ, дуже доброї марки. Смаком нагадує мозельське.
— Я пити не буду! — рішуче заявив побожний курат. — Я прийшов постукати до вашого серця, щиро поговорити з вами.
— Якщо так, то в горлі у вас пересохне, колеґо, — сказав Кац. — Пийте, а я буду слухати. Я людина дуже толерантна, можу вислухати і думки інших.
Побожний фельдкурат трохи надпив і витріщив очі.
— Ну й хороше ж, бісове вино, колеґо! Чи не правда?
Фанатик твердо сказав:
— Як бачу, ви лихословите.
— Це звичка, — відповів Кац. — Часом я ловлю себе навіть на тому, що богохульствую. Підлийте, Швейку, панові курату! Можу вас запевнити, що також лаюся на всі заставки іменем Господа Бога, Христа розп’ятого і всіх святих таїнств. Думаю, коли відкалатаєте в армії стільки, скільки я, то й ви не гірше язика наламаєте. Це справа не важка, а у нас, духовних осіб, небо, Бог, хрест і святі таїнства завжди напохваті. Адже ж це звучить гарно і професіонально. Пийте, колеґо!
Колишній законовчитель механічно відпив. Видно, він хотів щось відповісти, але не зміг. Збирався з думками.
— Вище голову, колеґо! — продовжував Кац. — Не хмуртеся, немовби вас за п’ять хвилин мають повісити. Одного разу, чув я, ви в п’ятницю, гадаючи, що це четвер, помилково з’їли в ресторані свинячу котлету, а потім в убиральні запихали собі в горлянку палець, намагаючись викинути все, що з’їли, бо боялися, щоб Господь Бог вас не стер з лиця землі. А я не боюсь у піст їсти м’ясо і навіть пекла не боюся. Пардон! Пийте, колеґо, пийте. Так. Вам уже краще? Чи, може, ви поділяєте прогресивні погляди на пекло і йдете за духом часу, з реформістами? Тобто, на вашу думку, у пеклі замість звичайних казанів з сіркою для нещасних грішників стоять автоклави, тобто котли високого тиску і рожни з електричним мотором? Грішників там, напевно, смажать на маргарині, і мільйон років через них перекочуються машини для трамбування шляхів. Дантисти викликають там скрегіт зубів спеціальними пристроями, квиління грішників записуються на грамофонні платівки, а потім ті платівки посилають нагору до раю для розваги праведників. Що ж до раю, то там, по-вашому, діють пульверизатори з одеколоном, а фісгармонія грає так довго Брамса, що кожен волів би втекти до пекла або в чистилище. У янголят в задочках вставлені аеропланні пропелери, щоб не натруджувати свої крила. Пийте, колеґо, пийте! Швейку, налийте йому коньяку, мені здається, що йому погано.
Оговтавшись, побожний курат зашепотів:
— Релігія — це міркування вищого порядку. Хто не вірить в існування святої трійці…
— Швейку, — перервав його Кац, — бурхніть пану фельдкуратові ще одну чарку коньяку. Хай прочуняє. Розкажіть йому що небудь, Швейку.
— Біля Влашіма був собі, мельдую послушно, пане фельдкурате, — сказав Швейк, — один благочинний, а у нього після того, як його стара економка втекла з дитиною і з грішми, була служниця. Цей благочинний на старість пустився вивчати святого Августина, про якого говорять, нібито він належить до святих отців. Вичитав він там, що кожний, хто вірить в антиподів, повинен бути проклятий. Покликав він свою служницю та й каже: «Слухайте, ви якось мені говорили, що ваш син, слюсар, виїхав до Австралії. Таким чином, він зараз у антиподів, а святий Августин наказує, щоб кожний, хто вірить у антиподів, був проклятий». «Отче духовний, — говорить йому баба, — таж мій син посилає мені з Австралії листи і гроші». «Це диявольська мана, — відповідає їй благочинний, — жодної Австралії, за святим Августином, немає, це вас тільки антихрист опутав». В неділю він прилюдно прокляв її у костелі і кричав, що Австралії немає. Відразу ж з костелу його відвезли до божевільні. Правду кажучи, багатьом там і місце. В монастирі урсулянок зберігається пляшечка з молоком Діви Марії, яким вона годувала Ісусика, а в сирітському домі біля Бенешова, коли туди привезли святу воду з Люрду{68}, сироти від цієї води дістали таку бігунку, якої ще світ не бачив.
Побожному фельдкуратові почало мигтіти в очах. Він опритомнів завдяки новій порції коньяку, який вдарив йому у голову, і, кліпаючи очима, спитав Каца:
— Ви не вірите в непорочне зачаття Діви Марії? Ви не вірите, що перст святого Іоанна Хрестителя, який зберігається в піярів, справжній? А взагалі в Господа Бога ви вірите? І якщо не вірите, то чому ви стали фельдкуратом?
— Вельмишановний колеґо, — відповів Кац, поплескуючи того інтимно по плечу, — поки держава не визнає, що солдати, йдучи в бій вмирати, не потребують Божого благословення, доти фельдкуратство буде добре оплачуваною професією. До того ж, людина тут аж ніяк не перевтомиться. Для мене це краще, ніж бігати по полігонах і маршувати на маневрах. Раніше я діставав накази від начальників, а сьогодні роблю, що хочу. Заступаю того, хто не існує. І сам граю роль Бога. Якщо не захочу комусь відпустити гріхів, то не відпущу, хоча б він благав мене навколішках. Зрештою, таких би знайшлося до біса мало.
— Я люблю Господа Бога, — сказав побожний фельдкурат, починаючи гикати, — дуже його люблю. Дайте мені трохи вина. Я шаную Господа Бога, — повів він далі, — дуже його шаную і поважаю. Нікого так не шаную, як його.
Тут він гупнув кулаком об стіл, аж пляшки підскочили.
— Бог — це велич, це щось надземне. Він чесний у своїх ділах, він сонячне явище, і ніхто в мені цієї віри не похитне. І святого Йосифа поважаю, всіх святих поважаю, за винятком святого Серапіона. Дуже вже паскудне в нього ім’я.
— Дійсно, не завадило б йому внести прохання про зміну імені, — зауважив Швейк.
— Люблю святу Людмилу і святого Бернарда, — продовжував колишній законовчитель. — Він врятував багато прочан в Сен-Ґотарді. Носить на шиї пляшку з коньяком і розшукує занесених снігом.
Розмова дістала інший напрямок. Побожний курат почав патякати таке, що аж ні в які ворота не лізло.
— Шаную маленьких дітей і свято 28-го грудня. Ірода ненавиджу. Коли курка спить — свіжих яєць не
