Він повів Швейка до канцелярії, де за столом, на якому були розкидані папери, сидів молодий, дуже розлючений підпоручник. Побачивши Швейка в супроводі капрала, він багато обіцяюче промовив:
— Ага.
Капрал відрапортував:
— Голошу слухняно, пане лейтенанте, цю людину затримали на вокзалі без документів.
Поручник кивнув головою з таким виглядом, буцімто він вже багато років тому передбачав, що саме в цей день і в цю годину на вокзалі застукають Швейка без документів. А втім, кожен, хто б в цю хвилину подивився на Швейка, мав би таке враження, ніби взагалі неможлива річ, аби у людини з таким виглядом і з такою фігурою могли бути якісь документи. У Швейка був такий вигляд, немов він упав на землю з якоїсь іншої планети і тепер з наївним здивуванням оглядає новий світ, де від нього вимагають такої невідомої йому досі дурниці, як якісь документи.
Поручник, дивлячись на Швейка, розмірковував якусь хвилину, що йому сказати, і нарешті сказав:
— Що ви робите на вокзалі?
— Мельдую послушно, пане лейтенанте, я чекав на поїзд до Чеських Будейовіц, щоб добратися до свого 91-го полку, де я перебуваю в денщиках у пана оберлейтенанта Лукаша, якого я був примушений покинути тому, що мене відвели до начальника станції з приводу штрафу, бо мене запідозрили, нібито я зупинив за допомогою аварійно-рятувального гальма кур’єрський поїзд, у якому ми їхали.
— Ні чорта не розумію, — гримнув поручник. — Розповідайте складно, коротко і не верзіть нісенітниць.
— Мельдую послушно, пане лейтенанте, що вже з тієї самої хвилини, коли ми з паном оберлейтенантом Лукашем сідали до цього кур’єрського поїзда, який мав нас везти і доставити якнайшвидше до нашого 91-го цісарсько-королівського піхотного полку, нам не щастило. З самого початку в нас вкрали чамайдан, а потім знову-таки, щоб вам було ясно, один пан генерал-майор, зовсім лисий…
— Himmelherrgott[78], — зітхнув поручник.
— Мельдую послушно, пане лейтенанте, то вже так треба, аби з мене все лізло, як із старого кожуха, поступово, для того щоб була ясна картина всіх подій, як-то завжди говорив небіжчик швець Петрлік, наказуючи своєму синкові скинути штани перед тим, як відшмагати його ременем.
Поручник сопів від люті, а Швейк говорив далі:
— Я чомусь не сподобався тому лисому генерал-майорові, і пан оберлейтенант Лукаш, у якого я перебуваю в денщиках, вигнав мене в коридор. Потім у коридорі мене обвинуватили у тому, про що я вже вам розповів, а поки цю історію виясняли, я опинився на пероні сам. Поїзд відійшов, пан оберлейтенант з чамайданами і з усіма своїми і моїми документами також поїхав, а я залишився на вокзалі без документів і тинявся тут, як сирітка.
Швейк так зворушливо-ніжно поглянув на поручника, що той повірив у абсолютну правдивість розповідей цього типа, який справляв на нього враження ідіота від народження.
Тоді поручник перелічив Швейкові всі поїзди, що пройшли після кур’єрського на Будейовіце, і спитав, чому він всіх їх проґавив.
— Мельдую послушно, пане лейтенанте, — відповів Швейк, посміхаючись добродушно, — зі мною, поки я чекав на цей найближчий поїзд, скоїлось нещастя. Я сів біля столу випити пиво, а воно пішло кухоль за кухлем…
«Такого дурного вола я ще не зустрічав, — подумав поручник, — в усьому признається. Скільки їх вже тут перебувало, кожний викручувався, як тільки міг, а цей спокійнісінько говорить: „Я проґавив усі поїзди, бо пив пиво, кухоль за кухлем“».
Всі ці міркування він висловив одним реченням, з яким і звернувся до Швейка:
— Ви, чоловіче, якийсь деґенерат. А знаєте, що таке деґенерат?
— У нас на розі Боїшта і Катержинської вулиці, мельдую послушно, пане лейтенанте, також жив один деґенерат. Батько його був якийсь польський граф, а мати повитуха. Він замітав вулиці, а у шинках не дозволяв себе називати інакше, як пан граф.
Поручник визнав за найкраще покласти цьому усьому край і твердо сказав:
— Слухайте, телепню, осляче ви копито! Негайно ідіть до каси, купіть собі квиток і їдьте до Будейовіц. Коли я вас ще раз тут побачу, розправлюсь з вами як з дезертиром. Abtreten [79].
Не опускаючи руки від козирка, Швейк не рушився з місця.
Поручник заверещав:
— Marsch hinaus![80] Чули ви abtreten чи ні? Капрале Паланеку, відведіть цього ідіота до каси і купіть йому квиток до Чеських Будейовіц.
За хвилину капрал Паланек знову з’явився в канцелярії. У прочинені двері з-за Паланека виглядало добродушне обличчя Швейка.
— Що там знову?
— Голошу слухняно, пане лейтенанте, — таємниче прошепотів капрал Паланек, — у нього нема грошей на дорогу і в мене теж. Задарма не хочуть везти, бо він не має військових документів, які б свідчили, що він їде у полк.
Поручник недовго зволікав із соломоновим вирішенням важкого питання.
— То хай іде пішки, хай його замкнуть у полку за те, що спізнився. Хто з ним тут буде воловодитись?
— Нічого не вдієш, приятелю, — вийшовши з канцелярії, сказав капрал Паланек Швейкові. — Хочеш не хочеш, а мусиш, бра, пішки тарабанитись до Будейовіц. У нас у вартівні лежить буханка казенного хліба, то дамо тобі її на дорогу.
Швейка напоїли чорною кавою і дали йому, крім буханця хліба, ще й папушку солдатського тютюну на дорогу. За півгодини він вийшов темної ночі з Табора, наспівуючи старовинну вояцьку пісню:
Біс його знає, як воно трапилося, але бравий вояка Швейк, замість того, щоб йти на південь до Будейовіц, йшов та йшов прямісінько на захід.
Він ішов битим шляхом, занесеним снігами, загорнувшись від морозу в свою військову шинель, наче останній солдат з наполеонівської гвардії, який повертався з походу на Москву, лише з тією різницею, що Швейк весело співав:
А в засніжених лісах в нічній тиші летів такий відгомін, що аж по селах розґвалтувалися собаки.
Коли Швейку набридло співати, він сів на купу придорожнього щебеню, запалив люльку і, відпочивши, пішов далі назустріч новим пригодам Будейовіцького анабазису.
Швейків Будейовіцький анабазис{101}
Античний полководець Ксенофонт без карти пройшов усю Малу Азію і побував бозна-де. Стародавні ґоти чинили свої напади також без топографічних знань. Завжди просуватися вперед, пробиратися незнайомими країнами, потрапляти в оточення ворогів, які вичікують на найближчу нагоду, щоб скрутити
