дарма що вистачило б і одного), хоч назагал усі елементи декору мають передовсім практичне значення, із невеликими поступками прекрасному. Дещо цікаве можуть сказати нам і твої продуктові запаси: Ось вишикувалась батарея баночок з приправами: одні, як видно, часто йдуть у діло, а інші стоять просто так, для повноти колекції. Те саме можна сказати й за розмаїті ґатунки гірчиць. А китиці часникових головок, підвішені на відстані руки, наочно показують твоє творче й небуденне ставлення до їжі. Ще трохи цікавих даних можна добути, зазирнувши до холодильника: в лоточку для яєць сиротливо біліє одне-єдине яєчко, з цитрини лишилась тільки половинка, а ще половинка валяється засушена, – словом, з харчами в тебе не все гладко. Зате в наявності є: каштанове масло, маслини, баночка з солодким коренем, відомим також як козелець. Ясно, що в крамниці ти купуєш те, що впадає тобі в очі, а не те, чого бракує вдома.
Оглядаючи твою кухню, можна скласти уявлення про тебе як про жінку з відкритим, товариським характером і ясним розумом, чуттєву і водночас практичну, яка ставить здоровий глузд на службу фантазії. Чи міг би хтось закохатися в тебе, просто побачивши твою кухню? Хтозна, може й міг би – він, Читач, який і так уже має до тебе симпатію.
Читач тим часом далі роззирається по твоєму домі, від якого ти сама дала йому ключі. Ти любиш назбирувати круг себе різний дріб’язок: віяльця, поштівки, флакончики, коралі, почеплені на стінах. На перший погляд це так, абищо, та зблизька кожна з цих дрібничок виявляється якоюсь незвичайною, особливою. Твої стосунки з речами дуже особисті, але водночас вибіркові: твоїми стають тільки ті речі, в яких ти відчуваєш щось своє. І в силу приналежности до твоєї особи, позначені печаттю твоєї власности, вони перестають здаватися тут випадковими, набирають нового значення: наче слова з твоєї історії, наче пам’ять, складена з знаків та символів. Тобі притаманні власницькі почуття? Ми знаємо про тебе надто мало, щоб ствердити напевно. Наразі можна сказати, що ти маєш власницьке почуття до самої себе: ти прив’язуєшся до знаків, у яких бачиш часточку себе, бо боїшся втратити разом із ними й себе саму.
Один із кутків кімнати щільно завішаний фотографіями. Чиїми? Твоїми, починаючи від немовлячого віку, і багатьох інших людей, чоловіків та жінок, а також старими пожовклими знімками, взятими, певно, з родинного альбому. Та всі вони, здається, являють собою не так напомин про певних людей, як монтаж різних верств людського існування. Рамки в кожної фотографії інакші, в квітчастому стилі дев’ятнадцятого століття: є посріблені, є мідяні, є емальовані, є черепахові, шкуратяні, з різьбленого дерева. Може, йшлося про те, щоб оцінити всі оті фрагменти прожитих життів, присвоївши їм відповідну рамку, а може, це просто колекція рамок, і фотографії служать єдино для їх заповнення, – тим паче, що в деяких рамках просто витинки з журналів, в одну заправлено вицвілого од старости листа, а ще одна й зовсім порожня.
Більше на стіні не висить нічого, та й меблів коло неї нема ніяких. Так само й по всій квартирі: стіни або зовсім голі, або завішані й заставлені згори донизу, – наче ти відчувала потребу сконцентрувати речі-знаки в якийсь густий текст, а навколо залишити пустий простір, де можна передихнути й перепочити.
Так само й меблі, статуетки, вази й вазонки розставлені без ніякої видимої логіки. Не те щоб ти не дбала про порядок (квартира в тебе маленька, але ти стараєшся облаштувати її так, щоб вона виглядала більшою, ніж є насправжки). Просто для тебе порядок полягає не в тому, щоб накинути речам якийсь шаблон взаємного розташування, а в тому, щоб допевнитися злагоди й гармонії між ними.
Якщо коротко, то ти людина акуратна чи розкидькувата? На такі-от категоричні питання твоя квартира не відповідає ні так, ні ні. Ти любиш порядок, ба навіть прагнеш порядку, але на практиці це проявляється не так і часто. Твоє завзяття до хатніх справ то загоряється, то згасає, залежно від ступеня твоєї заклопотаности й перепадів твого настрою.
Щодо настрою: яка ти, життєрадісна чи сумна? Здається, твій дім мудро користає з твоєї періодичної життєрадісности, готуючись прихистити тебе смутну й невеселу.
Чи ти справді така гостинна, чи може, пускаєш додому, кого попало, бо всі тобі однаково байдужі? Читач шукає, де б то сісти почитати, і старається не заходити туди, куди не вільно заходити нікому крім тебе: він, певно, думає, що у тебе в гостях запросто можна почуватися як дома, якщо тільки пристосуватися до твоїх порядків.
Що ще? Рослини в вазонках, здається, не поливано вже кілька днів. Та може, ти навмисне вибрала такі рослини, за якими не треба особливого догляду. Зрештою, в твоєму домі нема ні собак, ні котів, ні канарок: ти з тих жінок, що воліють не брати на себе зайвих обов’язків. Може, це свідчення самозакоханости, а може, ти надто зосереджена на інших, не таких помітних справах, та й не потребуєш символічного замінника тих природних поривів, що спонукують тебе турбуватися про інших, цікавитися тим, що вони пережили – чи то в книжках, чи то в житті...
А що ж книжки? Зразу впадає в очі, – принаймні як поглянути на ті твої книжки, що лежать на видноті, – що вони потрібні тобі виключно для читання, а не щоб учитися, радитися з ними чи поповнювати ними якусь розлогу й систематизовану бібліотеку. Може, колись ти й пробувала дати сякий-такий лад своїм книжковим шафам, але кожна спроба класифікації книжок зводилася нанівець черговим новим придбанням, що не вписувалося ні в які категорії. Книги на полицях розташовуються почасти як до формату – великі коло великих, менші коло менших – а почасти в хронологічному порядку їх придбання. Так чи так, ти завжди знаєш, де знайти потрібну книжку, тип паче, що їх у тебе не так уже й багато (інші шафи з книгами ти, певно, лишила в інших квартирах, на інших етапах твого життя). А крім того, навряд чи ти будеш шукати вже прочитану книжку...
Ти Читачка, але не Перечитувачка. Ти чудово пам’ятаєш усе, що коли-небудь прочитала (це чи не перше, що ти дала зрозуміти Читачеві). Мабуть, для тебе кожна книжка нерозривно пов’язана з конкретним моментом, коли вона була прочитана раз і назавжди. І точно так само, як ти ховаєш книги в пам’яті, тобі подобається зберігати їх як речі, тримати їх завжди при собі.
Серед твоїх книжок, у цьому розсипі, що не становить бібліотеки, можна все ж виокремити частину мертву або сплячу, тобто поклади книжок, що їх ти не дочитала, прочитала і більше не перечитуєш, не читала й не читатимеш, а проте тримаєш на полиці (і вряди-годи витираєш від пилюки), а з іншого боку, частину живу, тобто книжки, що ти читаєш або маєш намір прочитати, книжки, з якими ти ніяк не можеш розлучитися, книжки, що їх ти любиш мати під рукою і час від часу гортати. На відміну від продуктових запасів на кухні, тут про тебе може красномовно розповісти як раз те, що живе – те, що ти читаєш саме зараз. Твоя лектура розсіяна по всьому домі, тут і там: декотрі книжки розгорнуті, інші з саморобними закладками або загнутими кутиками сторінок. Певно, ти звикла читати по кілька книжок на раз: для кожної пори дня або ночі, для кожного закутка твого скромного помешкання ти добираєш іншу книжку. Книжки, що ти читаєш перед сном, лежать на тумбочці коло канапи, інші чекають тебе коло фотеля, в кухні, у ванні...
До твого потрету можна б додати ще один важливий штрих. У тебе в голові є якісь перегородки, що ділять час твого життя на окремі, розбіжні часи, між якими ти перемикаєшся, мов між каналами радіо, на одних затримуючись, інші проскакуючи. Чи значить це, що тобі хочеться жити одночасно більше як одним життям? Що ти справді живеш паралельними життями? Що ти чітко відділяєш те життя, яким ти живеш з певними людьми в певних обставинах, – від життів, якими живеш з ким іншим і де інде? Що ти наперед знаєш: усяка пригода лишає по собі осад незадоволення, яке стає терпиме тільки в сукупності з усіма іншими незадоволеннями, що зрівноважують і нівелюють його?
Читачу, прислухайся. Чуєш? То наростає у тебе в душі підозріння, яке підсичує твою тривогу ревнивця,
