– І твоя сестра любить читати романи про героїв із бентежною, скомплікованою психологією?
– Моя сестра завжди каже, що любить романи, в яких учувається первісна, стіхійна, телурична сила. Так і каже: телурична.
– Отже, ви подали скаргу на тюремну бібліотеку. Ви скаржитеся, що в одній з книг бракує сторінок, – каже тюремний начальник, позираючи на тебе з-за масивного письмового столу.
Ти полегшено зітхаєш. Весь час, відколи вартовий забрав тебе камери й повів безконечними коридорами, сходами, підземними переходами, передпокоями й кабінетами, тебе від страху кидало то в жар, то в холод. А виявляється, вони просто хотіли дати відповідь на твою скаргу щодо роману Калісто Бандери «Коло розверзлої ями»! Ти чуєш, як замість страху в душі у тебе наростає пекуча досада, яку ти відчував, тримаючи в руці розклеєну палітурку й кілька потріпаних, подертих зошитів.
– Атож, атож! – відказуєш ти. – Ви так нахваляєтесь зразковою бібліотекою зразкової в’язниці, а коли замовляєш першу-ліпшу книжку з каталогу, то дістаєш на руки жмут подертого паперу! Питається, про яке перевиховання може бути мова з такими-ото порядками!?
Чоловік за столом повільно знімає з очей окуляри і сумно схитує головою. – На жаль, не можу відповісти вам по суті вашої скарги. Це не моя компетенція. Щоправда, наш департамент тісно співпрацює і з в’язницями, і з бібліотеками, але ми займаємось проблемами ширшого характеру. Ми викликали вас сюди, бо знаємо вас як любителя романів і потребуємо вашої консультації. Сили порядку, – військо, поліція, суди, – часто мають клопоти з визначенням того, котрі романи слід заборонити, а котрі – дозволити: брак часу на уважне прочитання, нечіткість окремих філософсько-естетичних критеріїв, що ними ми повинні керуватися... Не подумайте, ми не пропонуємо вас брати участь у цензуруванні книг. Завдяки сучасним технологіям ми виконуємо цю роботу максимально швидко й ефективно. У нас є машини, здатні прочитати, проаналізувати й оцінити будь-який текст. Просто ми повинні час від часу калібрувати апаратуру. Згідно з даними нашої картотеки, ви уособлюєте пересічний тип читача. Крім того, виявилося, що ви читали роман Калісто Бандери «Коло розверзлої ями», хай і не дочитали його до кінця. Тому ми вирішили порівняти ваші враження від книжки з висновками читальної машини.
Тебе провели в апаратну. – Прошу познайомитися з нашим програмістом, Шейлою.
І ти бачиш перед собою ту ж таки Коріну-Ґертруду-Альфонсіну. Одягнута в білий, запнутий аж по шию халат, вона порається коло штабелів якихось блискучих металевих шафок, схожих на посудомийні машини. – Це блоки пам’яті, що в них записаний весь текст «Коло розверзлої ями». Вони під’єднані до друкарського пристрою, що, як ви бачите, може відтворити весь роман слово за словом, від початку до кінця, – каже начальник. Ти бачиш апарат на кшталт друкарської машинки, що снує безконечну паперову стрічку і з швидкістю кулемета вкриває її холодними заголовними літерами.
– Тоді, з вашого дозволу, я хотів би дочитати ті розділи, що мені ще залишилися, – кажеш ти і з трепетною ніжністю торкаєш густий потік друкованого тексту, в якому впізнаєш ту книгу, що скрашувала твої дні за ґратами.
– Влаштувуйтесь зручніше, – каже начальник. – Я лишаю вас тут із Шейлою, а вона вже запустить потрібну програму.
Читачу, ти знайшов ту книжку, що шукав. Тепер ти можеш підхопити обірвану нитку читання. По твоєму обличчю розливається усмішка. Але стривай! Невже ти думаєш, що ця історія може й далі розвиватися в такому дусі? Я не про роман, а про тебе! Доки ти безвольно пливтимеш туди, куди понесе тебе сюжет? Ти кинувся був у вир подій, сповнений авантюрного запалу, а тепер? Дуже скоро тебе звели на роль спостерігача, втягнули в події, над якими ти не маєш влади. Чи ж варто тоді взагалі бути головним героєм? Коли ти й далі гратимеш за накинутими тобі правилами, то й сам станеш співучасником загальної містифікації.
Ти хапаєш дівчину за зап’ясток. – Досить уже цього маскараду, Лотаріє! Доки ти будеш на послугах у цих душманів?
Цим разом Шейла-Інґрід-Коріна не може приховати свого збентеження. Вона відсмикує руку. – Не розумію, кого ти тут звинувачуєш. І не знаю, про яку таку Лотарію ти мені товкмачиш. Моя стратегія чітка і ясна. Сили прогресу повинні вщепитися в ворожу владу, щоб розсадити її зсередини.
– І створити натомість свою, анітрохи не ліпшу! Даремно ти маскуєшся, Лотаріє! Як розіпнути твій мундир, під сподом буде ще один, і ще один, і ще один!
Шейла дивиться на тебе викличним поглядом. – Розіпнути? Спробуй...
Тепер, коли ти вирішив битися до кінця, тобі нікуди відступати. Тремтячою рукою ти розпинаєш білий халат програмістки Шейли й бачиш під ним мундир поліційного агента Альфонсіни, розстібаєш золоті ґудзики мундира й бачиш під сподом Корінину куртку з капішоном, тягнеш за блискавку куртки – і бачиш петлиці Інґрід...
Далі вже вона сама скидає з себе рештки одягу, і ти бачиш тугі, мов диньки, груди, живіт, трохи запалий, а в самому низу опуклий, ямочку пупка, скуйовджений лобок, дебелі, довгі стегна.
– А це? Це теж уніформа? – з притиском питає тебе Шейла.
Ти в замішанні. – Ні, це, певно, вже ні... – мимриш ти.
– А таки так! – вигукує Шейла. – Тіло – це уніформа! Тіло – це ополчення! Тіло – це збройна боротьба! Тіло – це відвоювання влади! Тіло – бореться! Тіло стверджується як суб’єкт! Тіло – мета, а не засіб! Тіло означає! Промовляє! Кричить! Протестує! Бере своє!
Говорячи все це, Шейла-Альфонсіна-Ґертруда кидається на тебе, здирає з тебе твою тюремну робу, ваші голі тіла звиваються в клубок між шафами з електронними спогадами.
Читачу, що ти коїш? Ти не опираєшся? Не рятуєшся втечею? А, то ти не проти... Ага, ти й сам кидаєшся на неї... Я згоден, що головний герой цієї книги – ти, та невже ти гадаєш, що це дає тобі право на сексуальні зносини з усіма персонажами жіночої статі? Отак, без ніякої прелюдії, без розвитку стосунків... Чи ж твоїх амурів із Людмилою було не досить, щоб надати книжці тепла і чару любовного роману? Нащо ж ти злигався з її сестрою (або тою, кого ти вважаєш за її сестру), тим паче, що, як добре подумати, вона тобі навіть не симпатична...? Природньо, що тобі хочеться відвести душу після тих десятків і десятків сторінок, протягом яких ти покірно плив за течією сюжету, – але ти що, не міг придумати нічого ліпшого? А може, в цю халепу ти теж вплутався проти своєї волі? Ти чудово знаєш, що ця дівчина все робить з розрахунку: з безжальною послідовністю вона реалізовує на практиці свої теоретичні міркування... З її боку це тільки ідеологічний маніфест, не більше... Чому цим разом ти так легко клюнув на її вудочку? Вважай, Читачу. Тут усяка видимість оманлива, тут кожний веде подвійну гру...
