109О ти, що розум наш тобі не бачить краю!Побожний я чи ні — тобі байдуже, знаю.Я п'яний від гріха — й протвережаюсь тільки,Коли надію я на тебе покладаю!110О жителі могил, чиє безживне тілоНа прах розсипалось, на попіл спопеліло!Яким же то вином аж до Страшного судуВас небо загодя так страшно обпоїло?111Зустрінься з милою, не забарисьПрогнати клопіт, що їй серце стис.Безмежна ця краса — недовговічна:Вона й у тебе з рук втече колись!112Юначе, підведись — горить зоря ясна!В прозорі келихи налий огню-вина!В цім тліннім закутку живеш ти мить… а потім,Хоч як жадатимеш, не вернеться вона.113Вино — рідкий рубін, а глек — глибока жила,Душа моя — напій в прозорій чарі тіла,А світлий келих той, що від вина сміється, —Сльоза, що кров хмільну у серці затаїла.114Ті, що до Бога шлях шукають у болоті,Стіною хочуть дух одгородить од плоті.А я на стінку жбан з хмільним вином поставлю,Хоч би й мене, як жбан, повісили на плоті.115Красуне, як мій сум, ти довговічна будь!Ти знову ласкою мені зігріла путь.На мене мимохідь ти позирнула й зникла.Чи не за правилом: зроби добро й забудь?116Я часто п'ю вино, але без перепою.До кубка тільки звик тягтися я рукою.Чого ж я хочу ще? А от чого, послухай:Не тішитися так, як ти, самим собою.117В паланні яхонтів уста сакі* повинні.Журба за ним дає поживу й міць людині.Той, хто в сльозах за ним не потонув, живеВ ковчезі Ноєвім, неначе в домовині.
* Підчаший, виночерпій.
118До гончара зайшов я, позираюНа тисячі горшків — і той, що скраю,Зненацька вигукнув, немов з одчаю:«Хто тут гончар, а хто купець — не знаю!»119Корону ханську? Нa, ми продаємЗа дудку, от ціна! Ми продаєм!Чалму та чотки, вісників облуди,За піалу вина ми продаєм!
