Хто темряву послав очам незрячим, Нічого нам не дав! Та ми не плачем, Бо тільки горе навкруги ми бачим. 22 Як жаль, що молодість безслідно протекла, Що в ступі Неба нас потовчено до тла! О горе, горенько! I оком не змигнувши, У прах вернулися, покинувши діла! 23 Хоч гарні щоки й кучері я маю І станом кипарис переважаю, Але спитайте, нащо Майстер вічний В земнім саду зростив мене? Не знаю. 24 Від хліба, що Творець нам посилає, Ніхто й малої скибки не відкрає. Тож не турбуйсь про те, що в тебе є, I не турбуйсь про те, чого немає. 25 Не бійсь, як серце я покину без керма: Воно — як океан, у нього меж нема. А суфій* — глек вузький, пітьми по вінця повний: Дай крапельку йому — і вже він без ума! * Суфій — послідовник суфізму, містично-аскетичного напрямку в мусульманстві.
26 Як жалко, що весна моя скінчилась I книга юності навік закрилась! Та пташечка, що молодістю зветься, Звідкіль вона взялась? Куди поділась? 27 Якби мені до рук — скрижалі Долі, Я розписав би їх по власній волі! Із світу вигнав би всі смутки, болі, Чолом небес досяг, не жив би долі! 28 Твій ворог — небеса коловоротні. Без друзів ти, всі дні твої самотні. Будь сам собою, не гадай про завтра, В минуле не дивись, живи сьогодні! 29 Минають весни, зими пробігають, Листочки книги нашої гортають. Пий, не журись! I лікарі, крім хмелю, Ніяких ліків од журби не знають. 30 Хай кожна мить, що в вічність промайне, Тебе вщасливлює, бо головне, Що нам дається тут, — життя: пильнуй же! Як ти захочеш, так воно й мине. 31 Що глина гончарам? Не варт нічого! Нікчемний прах! А розсудили б строго, Вони б її не м'яли й не топтали: Це прах батьків, хай мають жаль до нього! 32
