Северсон писав їй, що регулярно вiдвiдує Будинок культури та Виробничий центр, познайомився та потоваришував з багатьма мешканцями нового Ярлсберга. Друзi запрошували його переселитись до них, але вiн живе в своєму рiдному будинку на горбi i хазяйнує сам. В його листах дуже часто згадувався дiдусь Олафсен: старий лишився йому вiрний i частенько заходить до нього погомонiти.
Северсон писав скупо, небагатослiвно, але дiвчина вмiла читати мiж рядкiв. З його повiдомлень про те, що вiн наполегливо вивчає основи атомної фiзики та бiологiю, Алена бачила, що 'людина з минулого' поступово перетворюється на людину сучасну, - з широким дiапазоном прагнень. Звичайно, це були тiльки першi кроки; Северсон, як нiколи, потребував пiдтримки саме зараз. Лiкар Галльстрем з властивою йому тактовнiстю скеровував енергiю Северсона в потрiбному напрямку, - саме йому слiд було завдячувати, що пацiєнт поступово одужував повнiстю. Але дещо зробила й Алена Свозилова. Це з її iнiцiативи Всесвiтня Академiя наук запросила Северсона на чергове засiдання iсторичної секцiї, де мали розглядатись матерiали, що торкались початку двадцятого сторiччя. Не кажучи вже про те, що Северсон справдi мiг засвiдчити та доповнити факти, про якi не було прямого документального матерiалу, участь 'людини з минулого' в такому засiданнi була б дуже корисною, бо, можливо, вперше показала б Северсону, що вiн може знайти собi мiсце в новому суспiльствi.
Звичайно, Северсон навiть не пiдозрював, що запрошення Академiї вiдоме Аленi Свозиловiй. Навпаки, коли срiблястий ракетоплан лiнiї Осло - Прага приземлився на празькому аеродромi i до гостя пiдбiгла Алена, вiн дуже здивувався:
- Ви тут?! Як ви дiзнались, що я прилiтаю до Прага?.. Я навмисне про це не писав, щоб зробити вам сюрприз.
- А тим часом зробила сюрприз вам я! - сказала Алена, простягаючи йому руку. - Ви когось виглядаєте?
- Так, я повинен зустрiтись з представником Академiї наук.
Вона посмiхнулась:
- Цим представником виступаю я.
- Ви?.. Яким чином?
- Велiнням долi! - пожартувала Алена. - Ви розчарованi?
- Навпаки, приємно вражений.
- Але все ж я хочу уникнути офiцiйностi i бути просто вашим другом. Як вам подобається програма на сьогоднiшнiй день: в другiй половинi дня огляд мiста; увечерi - концерт або опера. Згоднi?
- Я вам дуже вдячний. Вже давно мрiю оглянути Прагу.
Можна було скористатися з автомобiля чи побродити по вулицях старовинного мiста пiшки, однак вони вирiшили викликати аеротаксi: з висоти пташиного польоту перспектива розкривається величнiше.
Вертолiт неквапно пропливав над парками i лiсосмугами, перетканими золотими барвами осенi, iнколи повисав над мальовничими куточками мiста.
- Ця частина Праги лишилась без змiн, - показала Алена на Градчани1 та на Малу-Страну2. - її вирiшили зберегти як iсторичний пам'ятник. Збережено всi визначнi палаци та художньо цiннi будинки. Деякi з них стоять на своїх мiсцях, iншi ми перенесли, щоб досягнути повної гармонiї мiж старою та новою Прагою. Найбiльше змiнились тi частини мiста, де ранiше на вулицях не було нi сонця, нi зеленi. Погляньте, наприклад, лiворуч, на отой схил. Це Жижков3. Палаци з баштами побудованi вже в атомному вiцi, i все ж це нiяк не порушує стилю нашої 'Стобаштової Праги'. Архiтектори про це подбали. Промисловi пiдприємства ми перенесли за мiсто, щоб у Празi звiльнилося бiльше мiсця для паркiв.
- А що ото за велика споруда на горбi? - показав Северсон на Петржин4.
- Це - наша гордiсть, пам'ятник культури чеського та словацького народiв. На будiвництвi працювали найвидатнiшi художники, скульптори, архiтектори, малярi. Тут зiбранi працi всiх наших мислителiв, учених, художникiв та письменникiв.
Прогулянкам по мiсту вiддали й половину другого дня, а потiм Северсон з Аленою полетiли до Пржерува, де мiстилась Всесвiтня Академiя наук.
Завтра в першiй половинi дня в лiвому крилi головного палацу Академiї мала засiдати iсторична секцiя, що запросила Северсона. А в головному залi завтра в другiй половинi дня мав розглядатись проект, який схвилює увесь свiт.
Але про цей проект Северсон навiть не пiдозрював.
Роздiл XV
Смiливий
проект
Головний зал Всесвiтньої Академiї наук переповнений вщерть. Прозорi свiтло-зеленi запони на вiкнах роблять сонячне свiтло приємнiшим, розсiяним. Але воно тьмянiє у порiвняннi з сяйвом схованих за капiтелями колон яскравих люмiнесцентних ламп.
На трибуну пiднiмається академiк Чан-су, керiвник Пiвнiчної обсерваторiї Мiсяця.
- Я хочу розповiсти вам про результати дослiдження сигналiв з Проксими, - говорить вiн i робить довгу паузу.
В нього вп'ялись погляди всiх присутнiх. Академiк Ватсон нервово пiдсмикує комiрець, академiк Навратiл гладить долонею колiно. Видно, що обидва хвилюються.
- Суперечку про суть сигналiв з Всесвiту, яка виникла мiж академiками Навратiлом i Ватсоном, розв'язано...
- Чому вiн говорить так повiльно? Це мене дратує! - прошепотiла Алена, схиляючись до Северсона.
- ...Зараз ми вже пересвiдчились, що Проксима або, вiрнiше сказати, одна з планет, що обертається навколо неї, надсилає не окремi сигнали, а дуже складно промодульовану справжню програму. З допомогою спецiальних приймачiв нам пощастило вiдтворити уривки з цiєї програми... Прослухайте їх, прошу, у безпосереднiй переданi з Пiвденної обсерваторiї...
Чан-су натиснув на кнопку. На великому срiблястому полотнi з'явилось зображення обсерваторiї. Перед складним приладом з численними екранами сидiв спиною до глядачiв чоловiк з навушниками на головi.
Ось вiн покрутив кiлька ручок. У гучномовцi почулись сигнали, що нагадували телеграфнi знаки рiзної тривалостi та тону.
Раптом знаки перетворились на дивовижнi голоси, потiм пролунала вересклива музика.
- Це аж нiяк не доводить, що звуки надсилають мислячi створiння! вигукнув академiк Ватсон. - Така плутанина тонiв може виникнути i при випадковому групуваннi випромiнювання водневих вибухiв у туманностях!
- Ми передбачали таке заперечення, - спокiйно продовжував Чан-су. Ось фонограма. А поруч неї - запис голосу людини...
На полотнi з'явилась химерна хвиляста лiнiя, потiм ще одна.
- Звернiть увагу, прошу: обидвi фонограми дуже схожi. Звiсно, розгадати смисл фраз, якi передаються, надзвичайно важко. Але нема сумнiву в тому, що їх передають з планети бiля Проксими мислячi створiння, з досить високою культурою...
У залi пролунали оплески. Слово взяв академiк Шайнер.
- З допомогою надпотужного передавача на Мiсяцi ми пробуємо налагодити зв'язок з iстотами на Проксимi. Рано чи пiзно нам вдасться це зробити. Складнiсть полягає в тому, що ми не знаємо нi їхньої мови, нi способу мислення. Проте є закони, якi лишаються незмiнними для всього Всесвiту. Я маю на увазi математику... Пропоную почати з основ геометрiї - теореми Пiфагора. На Проксимi, звичайно, вона називатиметься зовсiм iнакше, однак її спiввiдношення лишаться. Тож давайте проекзаменуємо мешканцiв Проксими, чи знають вони цю теорему.
По залу прокотився веселий шум, але академiк Шайнер продовжував:
- Це буде дуже просто: надiшлемо спочатку три, потiм чотири, i, нарештi, п'ять сигналiв, - тобто потурбуємо дiдугана Пiфагора з його твердженням, що три в квадратi плюс чотири в квадратi дорiвнюються п'ятьом у квадратi... Якщо Проксима ствердить цей результат, то ми...
У аплодисментах, якi залунали в залi, потонули останнi слова вченого.
На кафедру вийшов академiк Навратiл.
- Я хотiв би запропонувати iнший проект, щоб переконатись в iснуваннi мислячих створiнь на невiдомiй
