- А я вас, як завжди, випередив! - по-хлоп'ячому задерикувато сказав Навратiл. - Ну, то як, товаришу Северсон, згода?
- Боюсь, що не впораюсь... - вiдповiв той нерiшуча
- Почнемо з нескладних завдань. Вам допомагатимуть... Але... академiк лукаво посмiхнувся. - Але працiвником нашого iнституту ви станете тiльки в тому разi, коли мiй проект буде прийнято. Згода?
- Погоджуйтесь, Северсон! - жартiвливо пiдморгнула Алена. - Це значить, що посада вам забезпечена.
I справдi, другого дня проект академiка Навратiла був прийнятий абсолютною бiльшiстю голосiв. I зразу ж по тому почалося готування до проведення експерименту з космiчною ракетою на Мiсяцi.
***
Вперше за багато-багато рокiв Северсон взяв до рук слюсарнi iнструменти. Звичайно, то були вже не тi примiтивнi зубила та коловороти, якими доводилось йому працювати в днi своєї юностi. Але технiковi не треба довго пояснювати; вiн i сам второпає, що й до чого. Нiчого не змiнилося i в креслярськiй технiцi: бiлi лiнiї на синьцi цiлком ясно показували порядок монтажу.
Експериментальна космiчна ракета виростала посеред величезного елiнгу просто на очах. Складовi частини для неї виготовлялись на найбiльших заводах усього свiту; точнiсть розмiрiв була неймовiрною, i все ж при монтажi раз у раз виникали ускладнення й затримки. Щоб встигнути до намiченого термiну, роботи провадились протягом цiлої доби.
Северсон працював iз запалом, з пiднесенням. Коли б не Алена Свозилова, вiн, мабуть, i ночував би у елiнзi. Але та наполегливо й лагiдно змушувала його дотримуватись режиму, i вiдмовити їй вiн не мiг: оця чорноока дiвчина набувала над ним все бiльшої влади.
Космiчна ракета була змонтована вже бiльш як наполовину, коли з Москви до iнституту академiка Навратiла приїхала Наташа Орлова. Северсон зрадiв, неначе хлоп'я, що побачило пiсля довгої розлуки матiр. Але його радiсть просто не мала меж, коли вiн дiзнався про причину приїзду Наташi: академiк Навратiл попросив перевiрити стан здоров'я свого спiвробiтника, щоб визначити, чи можна йому полетiти на Мiсяць.
Пiсля старанного огляду Наташа з пiдкресленою серйознiстю сказала:
- Можна. Але...
Северсон насторожився: може, якiсь обмеження?
- Але з умовою: ви повиннi писати менi й академiку Тарабкiну про стан вашого здоров'я. Згоднi?
- Згодний, Наташо! Обов'язково писатиму! Я вже цiлком здоровий.
Так, саме тепер вiн вiдчув себе повним сили й снаги. Подорож на Мiсяць! Та хiба можна було б навiть мрiяти про неї?!
Його груди розпирало бажання подiлитись з кимось своєю радiстю, розповiсти про те, що вiн починає розумiти новий, дивно змiнений свiт i що цей свiт приймає його, як рiвного серед рiвних... Але це було не властиве йому, небалакучому; вiн тiльки мовчки посмiхався.
- Не боїтесь польоту через Космос? - лукаво запитала в нього Алена.
- Не боюсь. Не боявся ж я польотiв з Амундсеном.
- Хороше порiвняння! - обурилась Алена. - Чи не хочете ви цим сказати, що полiт на Мiсяць може теж скiнчитись нещасливо? Ми лiтаємо туди тричi на тиждень, i досi не трапилось жодного нещасливого випадку!
- А коли стартуємо?
- Завтра вранцi вилетимо до Москви. По обiдi, о чотирнадцятiй, будемо вже у мiжпланетному просторi... - Алена замислилась. - Знаєте що?.. А чи не помилуватися б нам живою природою? На Мiсяцi нам дуже не вистачатиме її.
Северсон охоче погодився: монтаж експериментальної ракети вже закiнчувався, лишились тiльки астронавiгацiйнi прилади, з якими морочились фахiвцi.
Вирiшили зробити невеличку прогулянку по Влтавi. Алена взяла на прокатнiй станцiї моторний човен i сiла за кермо. Попрямували на пiвдень, проти течiї рiки.
З ясно-блакитного безхмарного неба посмiхалось сонце. Воно пригрiвало так щедро, нiби забуло, що вже осiнь.
- Як чудесно у вас в Чехiї... - сказав Северсон. - Я почуваю себе тут як вдома.
Алена мовчки обдарувала його вдячним поглядом. Так, Чехiя справдi красива. I не тому, що це - вiтчизна. А може, саме тому?
Дорогою їм зустрiчались турбоплави з екскурсантами, метушливi моторки, грацiознi яхти. Тут i там нерухомо стояли човни з рибалками, що лiкували нерви терплячим очiкуванням щасливого випадку. На берегах виднiлись вiлли та будинки вiдпочинку.
Все, все було красивим, спокiйним; все свiдчило про щасливе вiльне життя.
Канали, греблi, мости... Древня Влтава була вже зовсiм не такою, як за часiв юностi Северсона. Тепер вона стала судноплавною аж до Будейовiц, повновода, широка.
Двоє на моторному човнi їхали все вперед i вперед, аж поки сонце торкнулось зубчастого гребеня ялинкового лiсу над скелястим берегом, а потiм повернули назад.
Не доїжджаючи Праги, звернули в бiк невеликого каналу, що з'єднував Влтаву з штучним маленьким озерцем поблизу Штеховiц. Алена ввiмкнула прожектори, бо вже зовсiм посутенiло. Гладiнь озера замерехтiла тисячею вогнiв, якi кидали лiхтарi та вiкна будинкiв на узбережжi. З протилежного берега слабкий вiтерець доносив звуки вечiрнього концерту.
- Зупинимось на хвилинку, тут справдi прекрасно... - тихо сказав Северсон.
Алена вимкнула мотор. Човен ще кiлька разiв пiдстрибнув на хвилях i зупинився.
Над набережною з'явився Мiсяць. Все довкола залило його холодне зеленкувате сяйво.
Мiсяць сьогоднi не такий, як був досi. Це вже не та срiбна тарiль, яка байдуже свiтила мандрiвникам у мертвих просторах Арктики, а величезна куля, що пливе космiчним простором навколо Землi. Та невже це не марево: менш як за добу соратник Амундсена ступить вперше на грунт чужого, загадкового свiту?!
I вiриться Северсоновi, i не вiриться. А може, ще й досi триває крижаний сон?
Нi, це реальнiсть. Просто 'людина з минулого' потрапила в майбутнє i все ще не може отямитись.
Вiльних пiвдня у Москвi Северсон використав для вiдвiдин. Вiн побачився з Тарабкiним, Наташею Орловою, зазирнув до Зайцевих. Але все це проминуло для нього, немов сон. Вiн жив майбутньою подорожжю i схаменувся тiльки тодi, коли з гучномовцiв у залi чекання космодрому пролунали довгожданi слова:
- Пасажири на Мiсяць можуть займати мiсця!
Звичайна ракета. Звичайна кабiна з герметичними дверима. Бiля круглого iлюмiнатора прикрiпленi два складанi крiсла з наповненими повiтрям подушками. Стюардеса принесла Аленi та Северсону скафандри з прозорими шоломами та гумовi захиснi каски на час перебування в ракетi.
З допомогою Алени Северсон прив'язався до крiсла. Широко розкритими очима дивився на синяву неба за вiкном кабiни.
- Увага, стартуємо! - посмiхнувся пiлот з екрана вiдеофону.
Северсон затамував подих i заплющив очi. Вiн чекав, що ракетоплан рвучко шпурне вперед. Але нiчого подiбного не трапилось. Просто тiло глибше занурилось у подушки, якi обняли його ще мiцнiше.
Ракетнi двигуни гуркотiли все дужче й дужче. Приглушений iзоляцiйними перегородками звук пробивався через стiнки, проникав у кiстки. Це було неприємне вiдчуття. Але ось зненацька все затихло. Пружнi подушки пiдкинули тiло догори, ременi затримали його в неприроднiй позi. Северсон клiпнув очима, випростався.
- Ну, як? - посмiхнулась до нього Алена. - Ми досягли швидкостi одинадцять кiлометрiв на секунду i до Мiсяця летiтимемо майже весь час за iнерцiєю.
Северсон пiдвiвся i визирнув в iлюмiнатор.
Небо перестало бути блакитним. Його огорнула темна нiч з безлiччю зiрок. Глибоко внизу за хмарами ховалась Земля, обмежена овальним горизонтом.
Незабаром мiсцевiсть внизу перетворилась на частину величезної кулi, яка повiльно оберталась проти напрямку польоту. Пiзнiше цю кулю вже можна було охопити одним поглядом.
Людина, що сидить у крiслi бiля круглого вiкна, не може вiдiрвати очей вiд незвичайної картини.
Людство з своїми радощами й турботами; сувора Пiвнiч i середня Чехiя все це за кiлька годин польоту
