радiолокацiйнiй станцiї, оглянули телевiзiйнi передавачi, гравiметри та астротелевiзори, потiм опустились з голови корабля до його тулуба.
Два горiшнi поверхи були подiленi на невеликi примiщення, що служитимуть за жилi каюти. Дотепна конструкцiя меблiв свiдчила про бажання конструкторiв заощадити кожен квадратний сантиметр площi; м'яка пружна пластмаса, якою було обтягнуто стiни та окремi предмети, мала захищати астронавтiв вiд зайвих ударiв при несподiваних поштовхах.
Нижчий поверх становив собою великий круглий зал. Телевiзори, бiблiотека та квiти свiдчили, що тут члени екiпажу будуть проводити свiй вiльний час.
Пiд клубом були розташованi кухня та хiмiчнi лабораторiї. Тут командуватиме Алена.
Iншi примiщення корабля Северсона мало цiкавили. Вiн знав, що там склади кисню, якi забезпечуватимуть оновлення повiтря, та склади пального, але загалом там було надто багато пристроїв, яких вiн досi не розумiв.
Зате атомну електростанцiю вiн полюбив ще пiд час монтажу. Беручи участь у роботi над нею, вiн вважав, що це й його дiтище. Однак присутнiсть праплемiнника Дiтрiхсона зiпсувала йому настрiй. Вiн перевiв подих лише тодi, коли огляд корабля повнiстю закiнчився i вони зайшли до кабiни управлiння.
Молодiнова, Цаген i Шайнер уже сидiли разом з Мадарашем на своїх мiсцях.
- Прив'яжiться, за шiсть хвилин стартуємо! - нагадала Молодiнова, навiть не пiдвiвши очей вiд контрольних апаратiв.
Северсон сiв у крiсло поруч Алени i почав затягувати запобiжнi пояси. Раптом його рука торкнулась якоїсь кульки в кишенi комбiнезона.
'Що це може бути, адже я нiчого туди не клав?' - майнула в нього думка.
Вiн витяг згорнутий у кульку папiрець.
Северсон запитливо глянув на Алену. Вона саме дивилась у протилежному напрямку i не помiтила його знахiдки. Тодi Северсон розгорнув папiрець i, на свiй превеликий подив, прочитав: 'Братство сильної руки' проти вашої участi в польотi. Застерiгаємо: краще вiдмовтесь!'.
Северсон швидко засунув листа до кишенi. Це було зроблено вчасно, бо Алена повернула голову i запитала тихо:
- Ви радi, що ми летимо разом?
- Так, радий i дуже! - кивнув вiн i, почуваючи, що його слова прозвучали не досить переконливо, зразу ж додав: - Ви навiть не уявляєте, який я щасливий, що ми не розлучились. Я боявся б за вас...
- Бажаємо вам успiхiв у вашiй подорожi та щасливого повернення! пролунало з репродуктора. - Приймiть привiтання вiд усього людства i вiтайте вiд нашого iменi далеких сусiдiв на планетi Iкс!
За знаком Молодiнової Мадараш пересунув один з важелiв.
Легеньке тремтiння стiн засвiдчило, що вже загули реактивнi двигуни.
- Старт!
Северсон занурився у м'якi подушки.
'Хто поклав менi до кишенi цього листа? - мiркував вiн. - Це не Олаф; той навiть оком не моргнув, не показав, що не радий мене тут бачити. До того ж вiн сам мене просив, щоб я летiв з ним... Чи, можливо, вiн має на 'Променi' ще одного спiльника?.. Хто це може бути?.. Тiльки... Ватсон. Так, безперечно, це Ватсон... Отже, тому вiн i летить з нами. Тому i та несподiвана змiна щодо плану Навратiла... Чому це менi не спало на думку ранiше?'
Вiн витягнув листа з кишенi i знову крадькома зазирнув у нього.
'Так, це Ватсон, в цьому немає сумнiву! Олаф менi не писав би англiйською мовою!'
Роздiл XXIII
Крiзь сонячну
систему
Краєвид з вiкна атомної електростанцiї 'Променя' швидко змiнювався. Земля, яка нерухомо висiла над обрiєм Мiсяця, сховалась за верхiв'я гiр. Окремi скелi непомiтно злизались у пасма, поступово перетворюючись на справжнi кратери та цирки, знайомi кожному iз знiмкiв Мiсяця.
Дiтрiхсон був повнiстю заглиблений у спостереження за контрольними апаратами i все-таки раз у раз поглядав на захоплююче видовище, яке розгорталось за вiкном. Поверхня Мiсяця закруглялась; вiн даленiв, зменшувався, перетворився на кулю. На її нижчому прузi знову з'явилось блакитно-зелене обличчя Землi. Здавалось, вона лишається незмiнною, тимчасом як Мiсяць помiтно зменшувався.
За кiлька годин польоту розмiри обох куль зрiвнялися. Зоряним небом пливли два рiзного кольору диски, а на протилежному боцi сяяло оповите слiпучою променистою короною Сонце.
Який вiн порожнiй, який жахливо порожнiй отой мiжпланетний простiр!
Глянувши на даленiючу рiдну планету, Дiтрiхсон затремтiв. Правда, вiн нiколи не вiдчував тоскної гризоти за домiвкою, а любов до вiтчизни була для нього незнайомим поняттям, пустим словом. Але зараз його серце стиснула дивна туга. Земля з мальовничими ранками i вечорами, з розкiшною природою i життям зникає в темрявi ночi. Пiзнiше й Сонце перетвориться на крихiтну зiрочку, яка загубиться серед мiльйонiв iнших... Життя чи смерть, перемога чи програш - все тепер залежить тiльки вiд надiйностi мiцно замкненого свiту, який створили для себе люди i який тепер летить разом з ними Всесвiтом. Досить, щоб зрадила хоча б одна ланка в цьому хитромудро складеному кругообiгу матерiї - i астронавти помруть з голоду чи спраги або задихнуться. А що чекає їх на цьому довгому шляху? Коли 'Промiнь' покине сонячну систему i замовкнуть ракети, настане темна нiч, повна всiляких несподiванок. Чи можна з певнiстю сказати, що в мiжзоряному просторi немає блукаючих космiчних тiл, що там не плавають хмари газу, якi несуть зорельоту загибель у вогнi?
Отак мiркуючи, Дiтрiхсон згадав i про долю експериментальної ракети Шайнера. Яка була причина її несподiваної мовчанки?
По спинi в нього пробiгли мурашки. Гризотливе вiдчуття страху вiн намагався побороти думкою про мету подорожi. Безумець прагнув уявити, як вiн вiддає накази мiльйонам невiдомих людей; як гордо заявляє 'Братству сильної руки' про свою необмежену владу над планетою Iкс... Але i в цi рожевi мрiї вривались похмурi сумнiви: а що, коли люди цiєї планети перестрiляють екiпаж корабля, перш нiж випаде можливiсть зав'язати з ними ближчi стосунки?.. Або коли виявиться, що невiдомi створiння володiють смертоносною зброєю, проти якої досi нема захисту?
До примiщення зайшов Северсон. Дiтрiхсон здригнувся так, нiби хтось раптом ударив його ножем у спину.
'Ще одна небезпека! - майнуло в нього в головi.- Вiн може зрадити мене аж перед приземленням!'
- Мабуть, я вiдiрвав вас вiд плiдних думок? - посмiхнувся Северсон. Вiдтiнок iронiї в його голосi не пройшов повз увагу Дiтрiхсона.
- Ви правi, - вимушено привiтним гоном вiдповiв вiн. - Я саме думав про нашу атомну електростанцiю. Це справдi надзвичайно гарна штука. Вона замiняє нам Сонце, допомагає оновлювати повiтря та виготовляти штучну сировину, дає нам силу для шаленого польоту...
- Ви маєте рацiю, Олафе. Наш викладач хiмiї полюбляв глузувати з алхiмiкiв, а його власний онук сьогоднi вмiє з ртутi зробити не тiльки золото, але навiть 'камiнь мудрецiв' або 'живу воду'. Але я не за цим прийшов до вас, Олафе...
Северсон засунув руку в кишеню i виловив у нiй старанно згорнений папiрець.
- Прочитайте це, прошу! - сказав вiн повiльно, не зводячи очей з пiдступного родича.
Обличчя Дiтрiхсона лишилось нерухомим. Вiн розгорнув записку i перебiг очима рядки.
- Хто вам її дав? - запитав вiн спокiйно. - Жоден член 'Братства' нiчого схожого менi не говорив. Добре, що ви не послухались. Записка фальшива. Коли ви її одержали?
- Не знаю, - сказав з полегкiстю Северсон. - Я знайшов її в кишенi за кiлька секунд перед стартом, коли для послуху вже не було часу.
- Дякуйте щасливому випадку, а записку краще знищимо... - i, перш нiж Северсон опам'ятався, Олаф розiрвав аркушик надвоє i продовжував рвати на все дрiбнiшi шматочки.
- Не робiть дурниць, Олафе! Навiщо ви це? - вигукнув Северсон, схопивши праплемiнника за руку. - Як ми тепер встановимо, хто це писав?
- Хто писав? - засмiявся Дiтрiхсон. - Той, кого тут, на 'Променi', безперечно, немає. Запевняю, що автор
