цього пiдкидного листа сидить десь на Мiсяцi або ж на Землi. Я маю честь один з усього екiпажу репрезентувати наше велике 'Братство'! - сказав вiн напiвжартома, напiвсерйозно.
Северсон знизав плечима i глянув на годинник:
- Що ж - хай буде так... Чи знаєте ви про те, що Навратiл довiрив менi важливу функцiю? Я буду диктором нашого телевiзiйного передавача.
***
Митько Зайцев вийшов з вертольота, вiтально помахав пiлоту i побiг сходами iнституту Тарабкiна. Пiд пахвою вiн тримав велику коробку, загорнуту в шовковистий прозорий папiр. В лiфтi хлопець нетерпляче тупцював; йому здавалось, що той пiдiймається сьогоднi надто повiльно. Ледве-но лiфт зупинився, Митько вибiг до коридора i став перед великими бiлими дверима.
Вiн вагався з хвилину, потiм несмiливо постукав. Почувши запрошення, зайшов до свiтлого просторого залу, в кiнцi якого стояло кiлька медичних апаратiв.
- Здрастуй, Митю! - привiтала хлопчика Наташа Орлова. - Давненько тебе не було. Тарабкiн уже думав, що ти на нас гнiваєшся.
- У мене було дуже багато справ... - виправдувався Митько.
- Признайся, що ти просидiв увесь вiльний час бiля телевiзора! смiялась Наташа. - Не думай, що ми не такi. Повiр, що репортаж з 'Променя' нас цiкавить так само, як i тебе...
Її погляд упав на коробку. Помiтивши це, хлопець почервонiв:
- Несу вам подарунок, я сам його виготував...
- Подарунок?.. А який, Митю?
- Подивiться самi... Тiльки я хотiв би, щоб ви коробку вiдкрили разом з товаришем Тарабкiним.
- Тодi ходiмо до нього, вiн зараз вiльний.
Академiк Тарабкiн, який у своєму кабiнетi саме настроював телевiзор, щоб послухати репортаж з 'Променя', зрадiв гостевi. Наташа вiдкрила коробку, i вченi з цiкавiстю зазирнули всередину.
- Чудесно, мiй любий конструкторе! - Тарабкiн витягнув модель зорельота, високо пiдняв її i пройшовся з нею кiлька крокiв. - А лiтає?
- Звiсно! - гордо вiдповiв хлопець. - Всi мої моделi лiтають. Що б то був за лiтак, коли б не лiтав?
Тарабкiн погладив вуса:
- Безперечно, 'Промiнь' ми випробуємо сьогоднi ж, а потiм знову повернемо тобi. Ти вмiєш з ним краще поводитись, нiж ми.
- Я його робив для вас i назад не вiзьму!
- Гаразд, у такому разi дуже дякуємо за нього. Вiн буде нам нагадувати нашого любого Северсона. Хто знає, що вiн зараз поробляє, крiзь яке вiкно на нас, на нашу Землю дивиться? - академiк злегка провiв рукою по моделi.
- ...Вас вiтає 'Промiнь'! - раптом почувся знайомий голос.
Це було так несподiвано, що всi злякано обернулись до телевiзора. З екрана до них посмiхалось обличчя Северсона. Вiн був трохи блiдий, на широкому лобi в нього випнулись жили в формi лiтери 'У'. Звiсно, вiн був збентежений, як i всякий диктор-початкiвець, бо усвiдомлював, що на нього зараз дивляться мiльйони очей з усього свiту.
- ...Насамперед - кiлька кадрiв з нашого життя...
Картина на екранi змiнилась. З'явилась кабiна управлiння. В крiслах бiля пульта сидiли головний пiлот Цаген та Навратiл - капiтан корабля цiєї змiни.
- Пробачте їх, що вони не зможуть взяти участi у нашому репортажi... продовжував Северсон. - Незабаром залетимо до смуги астероїдiв, а тут необхiдна якнайбiльша обережнiсть. Щоб уникнути можливого зiткнення, рухаємось великим пiвколом у напрямi руху астероїдiв. Всi вони обертаються навколо Сонця в один i той же бiк.
Як я сам пересвiдчився, управлiння зорельотом у мiжпланетному просторi - нелегка справа. Ми в повному розумiннi слова можемо опиратись тiльки на реактивну силу. Дуже складним для нас є i орiєнтування. Не можна визначити, де верх, а де низ; єдиними нерухомими точками є тiльки найвiддаленiшi зiрки. Для тих, хто вже лiтав на Мiсяць, я не розповiдаю нiчого нового. Нагадую це нашiй молодi, яка мандрує Всесвiтом поки що лише в пiдручниках та романах...
Тепер продовжимо огляд 'Променя'...
На екранi телевiзора з'являються Молодiнова та Чан-су. Вони уважно вивчають карту сонячної системи з зазначеною траєкторiєю корабля та перевiряють з допомогою приладiв правильнiсть польоту.
На службовому телевiзорi заблимав червоний вогник. З екрана до кабiни дивився Мак-Гардi:
- Увага, ми виявили в напрямку польоту, недалеко вiд Альдебарана, невелику планетку. Дiаметр - двадцять шiсть кiлометрiв, вiдстань - двадцять тисяч кiлометрiв...
Молодiнова та Чан-су швидко пiдбiгли до вiкна. Альдебаран яскраво сяяв у сузiр'ї Бика, а навколо нього спокiйно свiтили меншi зiрки. Анi слiду далекої планетки. Поки що її помiтили тiльки чутливi очi астрорадiолокатора.
Але за кiлька секунд одна з зiрок настiльки збiльшилась, що затулила й Альдебаран. Вона швидко пересувалась праворуч i виростала.
Глядачi в кабiнетi Тарабкiна затамували подих, Митько аж пiдвiвся з крiсла i стиснув Наташi руку.
Зiрка непомiтно перетворилась на планетку яйцеподiбної форми. Яйце, освiтлене сонцем, рухалось навколо своєї меншої осi так, нiби його поклали на стiл i крутнули. Однак воно оберталось значно повiльнiше. Зважаючи на те, яким боком воно оберталось до Сонця, змiнювалась i iнтенсивнiсть його освiтлення.
'Промiнь' пройде повз планетку, мабуть, з лiвого боку, бо тiло, яке весь час збiльшується, iде поруч. Воно вже настiльки близько, що горби на його поверхнi видно простим оком.
Тiло раптом почало зростати значно швидше... i одним стрибком зникло з поля зору. Картина на екранi змiнилась. З зоряного неба знову проступило обличчя диктора.
- Небезпека минула, астероїд уже позаду... - сказав Северсон з полегкiстю.
Глядачi також перевели дух i сiли в крiслах зручнiше.
- Зараз мене академiк Навратiл повiдомив, що цей нововiдкритий астероїд за його пропозицiєю названий iменем 'Северсон'... - додав диктор збентежено.
- Ура! - пiдскочив Митько i почав аплодувати. Його пiдтримали академiк Тарабкiн i Наташа Орлова.
***
Северсон i Алена вiльнi. Короткi хвилини свого вiдпочинку вони проводять у клубi. Сидять бiля вiкна пiд миршавою сосною, яка росте з закритого вазона. Ця рослина нiколи не знала Землi. її виростили садiвники в оранжереї на Мiсяцi. Змалку вона пристосувалась до зменшеної сили тяжiння, а в мiжпланетних кораблях навчилась рости й зовсiм без тяжiння. Звiльнившись вiд ланцюгiв гравiтацiї, вона одразу ж скрутила свої гiлки в такi дивовижнi форми, що їй позаздрили б i штучно вирощенi японськi сосни. До осяйних лампочок вона тягнеться з такою ж любов'ю, як її сестри на Землi - до Сонця. Можливо, що вона не вiдрiзняє цих ламп вiд Сонця i, незважаючи на свiй досить високий вiк, має кору все ще гладеньку, бо давно дiзналась, що в цих умовах повинна заощаджувати воду. Краплини вологи, якi осiдають на неї з пари, що є з повiтрi, не лишаються на її гiлках сяючою росою. Вони вмить розпливаються по всiй поверхнi, так що здається, нiби всю сосну хтось вмочив у воду.
Северсон споглядав цiкаве дерево i пригадував. Легко догадатись, куди залетiли його спогади. Вгадала це i Алена.
- Сосна вам нагадала Норвегiю, правда? - урвала вона задумливу мовчанку.
Вiн кивнув на знак згоди.
- Щодо цього ми з вами однаковi. Я також тепер думкою часто буваю вдома. Знаєте, доки людина десь на Землi, вона не сумує так, бо знає, що може коли завгодно i швидко повернутись. Але тут... Доки ти вдома, усе здається звичайним. А якщо людина вiд домiвки далеко... Пригадую один вiрш, який я вчила ще в школi. Сподiваюсь, ви не будете гнiватись, якщо продекламую вам уривок з нього...
Багато я пройшов
країв хороших,
та край,
де височiють Крконошi,
я в серцi
зберiгатиму найдовше.
