Коли
у небо синього свiтанку
пiдводяться стрiмчастi верховiття,
коли долини
п'ють ряснi краплини,
де б я не був,
менi лунає спiв
гiрських струмкiв
i гомiнких потокiв
пробудження любимої землi.
Усi квiтки всмiхаються менi,
бринить на струнах радостi i смутку
моєму серцю пiсня пречудова,
i з горлечок пташиних ллється спiв,
i щебетом одлунює дiброва.
Вона замовкла. Повернулась до вiкна, щоб не було видно обличчя. Вологими очима дивилась на Землю, яка вже перетворилась на яскраво сяючу зорю.
- Чий це вiрш? - запитав Северсон, щоб продовжити перервану розмову.
- Нашого чеського поета Iржi Гавла. Вiн написав його ще у важкi часи боротьби за мир i безпеку нашої вiтчизни. Тому вiн цю 'Пiсню про рiдний край' закiнчив так:
Ти, земле батькiвська, спiвай,
дзвени чудесна пiсне!
Тебе ми всi захистимо,
коли бiда нависне.
Ми вiддаляємось вiд домiвки i не побачимо її багато рокiв, але зате ми в одному бiльш щасливi, нiж було поколiння Iржi Гавла: можемо летiти з хорошим вiдчуттям на серцi, що наша вiтчизна i весь свiт уже живуть у мирi...
- Подивимось, що в нас нового, - запропонував Северсон i ввiмкнув телевiзор.
Передавали репортаж про переможне закiнчення обводнення Сахари.
В мiсцях, де кiлька рокiв тому була пустеля, тепер зеленiли пальмовi гаї, а над ними в небi майорiли прапори усiх народiв свiту. Люди торжествували. Негр обiймався з американцем, росiянин з англiйцем, чех з нiмцем. У центрi барвистих кущiв посмiхався великий портрет Жолiо-Кюрi, який ще в 1953 роцi провiстив обводнення Сахари. Вiн заявив тодi, що людство могло б зросити Сахару за тi кошти, якi витрачає на пiдготовку вiйни за один-єдиний мiсяць.
Репортаж закiнчено. Починаються вiстi Всесвiтнього iнформацiйного та телевiзiйного центру.
- ...Академiк Сирцов запропонував сьогоднi президiї Всесвiтньої Академiї наук детально розроблений проект керування погодою... Якщо вдасться його здiйснити, ми зможемо не тiльки попереджати стихiйнi лиха, але й створювати найсприятливiшi клiматичнi умови на всiй земнiй кулi. Проект спирається на перемогу над Арктикою та на новi вiдкриття в галузi атомної фiзики...
Демонструється кiлька кадрiв з мiсця роботи академiка Гарiнгера. За останнiм повiдомленням йому пощастило продовжити свердловину в глиб Землi до 305 кiлометрiв. Дослiдження нижчих шарiв ствердило припущення радянських вчених: надра Землi, безперечно, складенi не з залiза, а з кам'янистої речовини...
Потiм - огляд повiдомлень, якi передавались протягом дня.
- ...Дослiдницька група Бергера виявила в кризi поблизу Пiвнiчного полюса троє мертвих людей. З попереднiх знiмкiв припускається, що мiж ними є i Амундсен...
Северсон схопився i широко розкритими очима дивився на екран. На жаль, на мутних знiмках не можна розрiзнити деталей.
***
'Головний кухар' зорельота Алена Свозилова та її тимчасовий помiчник Северсон священнодiйствують в кухнi, синтезуючи потрiбнi поживнi речовини. Це нелегка робота; вона вимагає зосередженостi й пильностi. I все ж Северсон часом визирає у вiкно, щоб подивитись на невелику кульку, оточену тоненьким перстеньком: на Сатурн, до якого наближається 'Промiнь'.
- Сатурн... - промовляє вiн задумливо. - Шкода, що ми не пролетiли також мимо Марса та Юпiтера...
- Я в цьому не бачу нiякої бiди! - засмiялась Алена. - Навратiл навмисне обрав такий момент для старту, щоб обминути цi планети. Вони зараз на протилежному боцi системи, за Сонцем, i це добре. Ми мусили б неабияк маневрувати, щоб подолати їхню гравiтацiю, а вона досить велика, особливо у Юпiтера... Ви нiчого не втратили, Лайфе. Юпiтер нецiкавий взагалi: вiн складається з м'якої речовини, хiба тiльки трохи густiшої за воду, i огорнутий непридатною для дихання атмосферою. Марс - цiкавiший, на ньому навiть iснує життя. Але що ви побачили б здалеку? А в нас на 'Променi' є копiя документального фiльму, привезеного з Марса радянською експедицiєю. Якщо хочете, ми переглянемо його сьогоднi пiсля роботи.
Северсона не довелось запрошувати двiчi. Зразу ж по обiдi, вони з Аленою пiшли до проекцiйної i ввiмкнули апаратуру.
Засяяв екран. Перебiгли титри; коротко показано подорож у мiжпланетному просторi. I ось уже ракетоплан приземляється на заснiженiй рiвнинi чужої планети.
Небо над нею не блакитне, як на Землi, а рожевувате. З ракетоплана виходять вченi в скафандрах - адже повiтря на Марсi занадто рiдке i для дихання людини непридатне.
Мiкроскопiчний знiмок снiжинок. Вони мають форму зiрочок, як i нашi, тiльки простiшi.
Пiд тоненьким шаром снiгу знаходяться рослини, якi нагадують лишайники.
Група вчених вирушає дослiджувати околицi. За низьким горбом перед ними вiдкривається дивовижний краєвид: густий чагарниковий лiсок. Тремтячими руками вченi дослiджують будову рослин. їх стовбури вкритi шпаристими дiрками. На кiнцях покручених гiлок розкриваються вiяла зелено-блакитних тичинок, якi, мабуть, виконують функцiю листя.
Новий кадр: лiтак стоїть серед талого снiгу, крiзь який продираються тисячi дрiбних струмочкiв. Снiг зникає на очах.
З темного мокрого грунту швидко виростають низькi рослинки. У них немає стовбурiв, листя та квiтiв, як у наших рослин. Це скорше кульки, нанизанi на химерно вигнутi дротинки.
Чи живуть тут тварини? Так, i навiть таким чудним життям, що на Землi й не знайдеш схожого на нього. Деякi з них нагадують довгоногого павука, iншi - богомола... Чи небезпечнi вони для наших вчених? Анiтрохи, бо цi тварини є, власне, ходячими рослинами. Вони мають такий же зелено-блакитний колiр, як i рослини, а цей колiр свiдчить про наявнiсть хлорофiлу в їхньому органiзмi. При ближчому вивченнi було встановлено, що вони, так само, як рослини, сприймають енергiю безпосередньо вiд сонця, а матерiал на побудову свого тiла беруть з грунту... Чому рослини тут ходячi? Зi змiною пори року i появою снiгу цi створiння вiдступають до теплiшої смуги...
Але Северсону того разу так i не вдалось додивитись фiльм до кiнця: привчав Вроцлавський i, не пояснюючи, в чому справа, потягнув друзiв до обсерваторiї мiжзоряного корабля. Там уже зiбрались усi члени екiпажу.
- Ну, друзi, а зараз, прошу, погляньте! - Вроцлавський ввiмкнув астротелевiзор i показав на екран.
Картина справдi була приголомшуюча: на чорному, глибокому тлi неба яскравим червоним свiтлом палахкотiв Сатурн. Ще кiлька хвилин тому вiн сяяв спокiйно i тьмяно, а зараз на ньому буяло полум'я.
Що спричинилось до такого незвичайного освiтлення щiльної запони хмар над планетою?
Вроцлавський ввiмкнув астрорадiолокатор, i за кiлька секунд на екранi з'явився захоплюючий краєвид: грунт планети нiби розiрвався в тисячах мiсць. З глибин Сатурна виривались, здiймаючись угору, незлiченнi пасма вогню.
- Вулкани... - тихо сказав Вроцлавський. - Та ще й якi вулкани! Таких Земля, мабуть, не знала i в найбурхливiшу свою епоху!
З наказу Навратiла майже всi члени екiпажу взялись до вивчення вулканiчної дiяльностi Сатурна. Але зорелiт уже вiддалявся вiд цiєї планети; Сатурн меншав i даленiв.
'Промiнь' перетнув орбiту Урана й Нептуна так, що вченi їх не бачили зблизька. Тiльки аж на межi сонячної системи зустрiлися з останньою планетою, Плутоном. Вiн пропливав одвiчною темрявою, наче
