Мчить якось пробоєм до перехрестя гоночний Громобiй. I ще здалеку гукає:
- Пропустiть! Поспiшаю! Не затримуйте мене!
Вiн взагалi любив гасати з шаленою швидкiстю i таким ревiнням, що iншi, зачувши його, заздалегiдь поступалися...
Намагався Знавець-Моргунець його врезонити... приструнити... загальмувати, але де там! З гальмами у Громобоя завжди було не все гаразд.
- Нiколи менi! Я зайнятий! - лементував вiн.
А коли його запитували, чим вiн зайнятий, Громобiй верз таку нiсенiтницю, такого туману напускав, що доводилося вмикати протитуманнi фари. Проте всi й так знали, яке в нього 'термiнове й важливе' заняття - з ранку до смеркання гасати дорогами.
Знавець-Моргунець вже давно покарав би його, та були у Громобоя захисники.
- Це ж гордiсть наших перегонiв! - говорили вони. - Подивiться, яка у нього швидкiсть! Якi поршнi, цилiндри! Нехай ганяє.
Ну, гаразд. Нехай би вже сам ганяв, а то й iнших на таке пiдбивав.
- Кого ви слухаєтесь?- казав вiн. - Його дiло - стояти, а наше їздити.
Дехто з старших докоряв йому:
- Вiн заради нас стоїть. Заради нашого органiзованого руху. А головне - вiн Знавець! Знає, куди й кому їхати.
- Звiдки ви знаєте, що вiн знає? - глузливо запитував Громобiй.
Були й такi, що вiрили Громобою i теж порушували правила. А це приводило до чого?
Варя i Рукастик-Смугастик тут же вiдповiли:
- До зiткнення!
- Так. А там, де зiткнення, там i нелади. От i задумався Знавець-Моргунець, як порядок навести. Потрiбнi помiчники - мiцнi, надiйнi руки!
I одного разу такi 'руки' з'явились. Оце так руки! Всю дорогу перекрили: вiдступили перед ними машини - такого дива вони ще не бачили!
Дiйшовши до перехрестя, це 'диво' виструнчилося перед Знавцем-Моргунцем i вiдрапортувало:
- Доповiдає командир Маяк. Прибув у ваше сухопутне розпорядження.
Знавець-Моргунець зачудовано дивився на незнайомця.
- Як ти сюди потрапив?
- З ходовим вiтром!
- А що ти вмiєш робити?
- Тримати курс i дивитись небезпецi в очi!
Знавець-Моргунець замислився.
- А тримати лад i порядок ти зможеш? - спитав вiн. - Руки в тебе мiцнi?
- Що накажеш, те й буду робити, - хвацько вiдповiв Маяк.
Знавець-Моргунець зрадiв:
- Ти менi й потрiбен у помiчники! Ось тiльки... який порядок ти будеш пiдтримувати?
- Я пiдтримуватиму найкращий у свiтi порядок - морський! проголосив Маяк. - За морського порядку кожен iде своїм курсом, i нiяких аварiй не трапляється!
- Ото гаразд, ото добре, - приказував Знавець-Моргунець. - I як це ти зробиш?
- А ось як! - I новий помiчник повернувся у той бiк, куди був спрямований червоний промiнь Знавця- Моргунця, i широко розкрив... розчепiрив... розмахнув руки, вiдразу перегородивши всю дорогу: жодна машина не могла проїхати нi вперед, нi назад. Рухалися тiльки тi, до яких Маяк стояв боком i не перепиняв їм дороги, - вони бачили тiльки зелене свiтло.
Знавець-Моргунець був щиро вдячний.
- Подав ти менi руку допомоги. Братерську руку, надiйну. Буду називати тебе братом... Рукастиком... Смугастиком. I форма в тебе гарна - далеко видна.
Так i пiшло. Знавець-Моргунець вказував автомашинам шлях, а його помiчник виводив їх на цей шлях.
Боком стане - машини пропускав, обличчям чи спиною повернеться дорогу заступить. Спочатку дехто виявляв невдоволення, та швидко вгомонився.
- А Громобiй? - спитала Варя.
- Хитрий Громобiй побачив, як повертається справа, i кинув порушувати порядок. Щоправда, на вiдлюддi вiн ще продовжував гасати, та згодом i там навели порядок.
- Щоб не було зiткнень, - оголосив смугастий помiчник, - кожен вiднинi повинен триматися одного боку, одного курсу.
У нього з'явилися свої помiчники - такi ж, як вiн, суворi й смугастi, ось тiльки зростом нижчi, їх теж стали називати Рукастиками-Смугастиками. Вони стояли на перехрестях, дивилися за порядком на дорогах...
Нинi вони вже не розводять руки врiзнобiч, але всi знають: повернеться Рукастик-Смугастик обличчям або спиною, це значить, що вiн нiби руки розкинув - не можна їхати: червоне свiтло! Можуть їхати тiльки тi, до яких вiн боком стоїть, а це означає зелене свiтло. А пiднiме руку - значить, жовте свiтло: припинити всiм рух...
Професор замовк, а потiм звернувся до Варi:
- Ну що, дiвчинко, тепер тобi зрозумiло... ясно?
- Так, - кивнула Варя. - А я думала, що вiн кличе мене, коли пiдняв руку...
Рукастик-Смугастик усмiхнувся.
- Отож повертатися тобi треба було не по тiй велосипеднiй дорiжцi, якою ти їхала ранiше, - продовжував Правильний Професор. - А чому?
- Тому що треба триматися правого боку, - впевнено вiдповiла Варя.
ЗУСТРIЧ ДАВНIХ ДРУЗIВ
Дiд Драндулет їхав нiчними вулицями.
Малько-Ванько тривожно озирався довкола: що як зненацька з-за рогу вискочить Громобiй? Та вулицi були безлюдними й тихими, тiльки здалеку долинав дивний невиразний шум. Де ж усi автомашини? Куди вони подiлися?
- Давненько я не мчав так шалено вулицями, - самозадоволено промовив Дiд Драндулет, обережно долаючи вибоїну. - Аж дух захоплює!
Щоправда, Мальковi-Ваньковi здавалось, що вони ледве тягнуться, але вiн боявся образити доброго дiда й тому промовчав.
- Тримайся! - вiдчайдушне вигукнув Дiд Драндулет i з рипiнням та скреготом почав розвертатися. Вiн виїхав на велику площу i зупинився, мов укопаний: попереду палав червоний вогонь Знавця-Моргунця, а з усiх бокiв до нього бiгли Рукастики-Смугастики й тривожно сюрчали в срiбнi свистунцi.
Про всяк випадок Малько-Ванько сповз з оксамитового сидiння i зачаївся пiд кермом.
- Ай-яй-яй! - вигукнув Дiд Драндулет. - Оце так зустрiчаєш добрих гостей, господаре?
- Дiду Драндулете! Старий друже! - загукав Знавець-Моргунець i вiд хвилювання, а може, з радостi спалахнув вiдразу зеленим, жовтим, червоним вогнями, вiд чого Рукастики-Смугастики розгублено остовпiли на мiсцi.
- Пробач, будь ласка! Я спочатку не розгледiв, що то за диво з'явилося.
- Отакої! - гiрко промовив Дiд Драндулет. А оскiльки його мотор був двотактним, то в нього вийшло: 'Так-так! Так-так! Так-так!' Виходить, я вже, по-твоєму, дивак? Менi вже й на свiт бiлий з'являтися не можна?
Знавець-Моргунець знiяковiв.
- Не те я хотiв сказати, не те! Не дивак, а диво! Дивне дивакувате диво!
- Сам ти дивак... - почав було Дiд Драндулет, але тут дверцята, до яких притулився спиною Малько- Ванько, розчахнулися, i хлопець шкереберть полетiв на землю.
- От так штука! - здивувався Знавець-Моргунець. - Звiдки ти, хлопче, взявся? I що ти там шукаєш?
- Шукаю дiвчинку Варю, - пробурчав Малько-Ванько. Вiн сидiв навпочiпки i тер гулю на потилицi. - Тiльки я не тут шукаю, а взагалi... Нам додому треба повертатися.
Знавець-Моргунець якось незвичайно моргнув Рукастикам-Смугастикам. Тi спритно пiдбiгли й виструнчилися перед своїм начальником.
