Капiтан Немо? Сiрий глiсер.
На початку липня в пропахлiй кислим пивом закусочнiй 'Над Озерищем' було дуже людно. Пором, що перевозив на той бiк неширокого в цьому мiсцi озера, саме поламався, i його обiцяли полагодити хiба за годину. Тому кожен, хто пiд'їздив, - або вiдразу ж повертав назад, об'їжджаючи сорок кiлометрiв дорогою навколо озера, або чекав, коли полагодять пором. I в прохолоднiй закусочнiй пив пиво чи лимонад, їв ковбасу з гiрчицею, бо бiльше нiчого пити i їсти там не було.
Мiй самохiд був другим у не дуже довгому ряду автомашин до в'їзду на пором. Поперед мене стояла стара, обшарпана вантажiвка з якогось мазурського держгоспу, ним приїхало дванадцятеро хлопцiв i дiвчат. Спершу я подумав, що ця молодь їде на сiльськогосподарськi роботи, а побачивши, як вони знiмають з машини рюкзаки, погнутi баклажки й пооббиванi казанки, здогадався, що їхнiй гурт приїхав автостопом порозкошувати над Озерищем. Мабуть, вони щойно розпочали свої лiтнi мандри, бо ще мали грошi: компанiя сiла за один великий стiл у закусочнiй i щедро пригощалась пивом, галасуючи на жаргонi вуличних хлопчакiв.
Вiдразу ж пiсля мене пiд'їхали двi приватнi машини: 'Сирена' i 'Вартбург' з варшавськими номерами. Прикручений зверху на 'Сиренi' багажник аж угинався вiд кемпiнгового обладнання: лантухiв iз спальними мiшками, наметами, надувними матрацами. А 'Вартбург' тяг за собою двоколку з невеличким човном. I хоч машини були з дороги, вони аж сяяли чистотою, а човен нiби й не був ще на водi. З 'Сирени' вийшли чоловiк i жiнка середнього вiку: вiн - худорлявий, сивуватий, з заклопотаною i водночас гордовитою мiною 'недiльного водiя', який уперше в життi проїхав своїм автомобiлем таку довгу вiдстань: з Варшави до Мазовiї; вона - висока, руда, в окулярах, схожа на стару англiйку з кiнокомедiй. З 'Вартбурга' викотилась опасиста жiнка, а з-за керма вийшов гладкий лiтнiй чоловiк з вусиками й грiзно насупленим чолом.
Глянувши на нього, кожний мандрiвник зайшовся б з реготу. Вiн був у блузi, яку можна купити в закордонних рибальських крамницях, розцяцькованiй великими й малими кишенями. Так само ряснiли ними й штани. З тими напханими кишенями чоловiк скидався на унiвермаг в мiнiатюрi; в нього знайшлась би не тiльки котушка ниток будь-якого кольору, а й голка якої завгодно товщини, якi хочеш гачки для вудки, камiнчики для запальнички, мотузочки, волосiнь, складанi вiшалки для одягу, пружинки для спiнiнга, ножицi, шнурки для черевикiв, тасьмочки, шпильки та всяка всячина, аж до запасних кiлочкiв для намету.
Я був певний, що цей чоловiк тижнiв зо два старанно готувався до вiдпустки, силкуючись завбачити всi несподiванки, що можуть спiткати його в кемпiнгу. Отож, мабуть, у лiвiй кишенi вгорi вiн носив бензинову запальничку разом iз запасними камiнчиками. А як часом бензин скiнчиться, то в правiй кишенi внизу в нього була газова запальничка. А коли б i вона поламалася, у правiй кишенi вгорi вiн мав коробку сiрникiв. Я був також певний, що, вже поставивши намет, вiн виявить, що все ж таки забув узяти щось надзвичайно важливе i конче потрiбне.
На широкому поясi в нього висiв прилад, що був схрещенням сокирки з пилкою, лопаткою, молотком i фiнським ножем. З другого боку гойдався на ланцюжку величезний складаний нiж з кiлькома лезами i хитромудрий апарат, призначення якого не знали, мабуть, i самi його творцi. На лiвiй руцi чоловiк мав годинник, а на правiй бусоль з компасом. На ногах у нього були вовнянi капцi ручної роботи iз особливим чином пришитими пiдошвами. Як тiльки вiн вийшов з машини, жiнка подала йому черевики. Чоловiк поглянув спершу на годинник, потiм на бусоль.
- Ми їдемо правильно, - обернувся вiн до супутникiв з другої машини. А потiм зняв капцi i взувся в черевики.
- Я вважаю, - сказав вiн сивуватому чоловiковi, напевно, своєму приятелевi, - що твоя дружина теж повинна пошити тобi такi капцi. Коли ведеш машину, нога на педалi не так стомлюється. Про ноги треба дбати в дорозi. Пам'ятай: для туриста нога - то найважливiше. На натруджених ногах нiчого не зробиш.
Вiн говорив це так, нiби прийшов з Варшави пiшки, а не приїхав автомашиною.
Коли цей чоловiк дiзнався, що пором перевозитиме десь аж за годину, то ще дужче насупився. Разом iз своїм невеличким гурточком вiн увiйшов до закусочної, голосно повчаючи приятеля:
- Запам'ятай, Казику, в спеку не пий нi пива, нi лимонаду, бо це тiльки посилює спрагу. Треба пити або чорну каву, або гiркий, мiцний чай.
Вiн замовк, побачивши, що я сиджу за столом i запиваю лимонадом ковбасу з гiрчицею.
- О, до речi, - показав вiн на мене пальцем, - ось вам недосвiдчений турист. Йому дедалi дужче хотiтиметься пити.
Я безпорадно розвiв руками.
- На жаль, шановний добродiю, у цiй закусочнiй немає анi чорної кави, анi гарячого чаю.
Око в гладкого чоловiка переможно блиснуло.
- Ви чуєте? - загукав вiн до своєї групки: - Ось вам турист, без туристського досвiду. Бо з чого пiзнаєш справжнього туриста? Йому притаманна завбачливiсть. Справжнiй турист возить iз собою в одному термосi чорну каву, а в другому - гарячий чай. Люба Мишко, - звернувся вiн до дружини, - чи не почастуєш нас чаєм?
Я згiдливо кивнув i доброзичливо всмiхнувся 'досвiдченому туристовi'. Звичайно такi люди дуже набридають, але для природи вони зовсiм нешкiдливi. Ще не бувало, щоб такий педантичний i акуратний турист не закопав пiсля себе бляшанку з-пiд консервiв чи не загасив вогнища.
Пан Анатоль - так називали його дружина й приятелi, - посадив свiй гурточок до сусiднього столу i став пригощати напоєм iз свого термоса. А що я прихильно сприйняв його слова, то й перед! мною вiн поставив пластмасову чашечку з чаєм.
- Це, мабуть, ваша машина стоїть бiля закусочної? - ввiчливо спитав вiн i, не чекаючи на вiдповiдь, додав: - Ви, певно, самi зробили її, еге ж? Вiдразу видно, що в неї мотор вiд мотоцикла. Швидкiсть її, мабуть, дуже невелика, та все ж це четверо колiс, i на рибку з'їздити можна.
Я не заперечував. Нехай собi думає, що вiн знавець моторiв. Це був класичний всезнайко. Я смертельно образив би його, якби став заперечувати.
Вiд дальшої розмови з Анатолем мене врятувала сiмнадцятирiчна дiвчина, яка пiд'їхала до закусочної на велосипедi. Це була гарна, зграбна блондинка з товстою косою, що спадала на спину. До багажника її велосипеда була прив'язана пошарпана валiзка. Скидалося на те, що дiвчина вперше в життi вирушила на вiдпочинок сама.
Її появу привiтало ревiння пiдлiткiв, що пили пиво.
- О, нова лялечка! - загули вони. - Дiвчинко, йди до нас, приcтань до веселої компанiї. З нами не пропадеш, лялечко! Iди до нас, Чорний Франек запрошує тебе.
Губи в дiвчини зневажливо скривилися, обличчя спохмурнiло. Вона знизала плечима й попрямувала до мого столу, де тiльки й були вiльнi мiсця.
- Можна? - спитала вона.
I коли я ствердно кивнув, сiла на краєчок стiльця. З перевiшеної через плече сумки вийняла два бутерброди, загорненi в тонкий папiр, розклала снiданок на столi й пiдiйшла до буфету замовити щось пити.
Компанiя пiдлiткiв усе не вгамовувалась, жестами й вигуками запрошуючи дiвчину до свого столу. Вона не зважала на зачiпки, взяла в буфетницi пляшку лимонаду й повернулася до мого столу.
- Це вашi знайомi? - спитав я.
Вона здивовано глянула на мене:
- Я взагалi їх не знаю.
Я хотiв спитати, з якого мiста вона приїхала, та в цю мить з-за столу пiдлiткiв звiвся хлопець з величезною чорною чуприною, схожий на крука з розставленими крилами. Це, певно, й був Чорний Франек.
Вiн пiдiйшов до нас перевальцем, як моряк, глибоко заклавши руки в кишенi брудних джинсiв.
- Чому ти нас не слухаєшся, лялечко? - спитав вiн, схилившись до дiвчини. - Нас тринадцятеро, а тринадцять, як ти знаєш, нещасливе число. Ти була б чотирнадцята.
- Менi не потрiбне ваше товариство, - буркнула дiвчина.
Чорний Франек випростався, нiби його хтось штрикнув у спину.
- Тiльки не приндись! - гаркнув вiн. - Мабуть, чула про ватагу Чорного Франека?
- Не чула, - вiдрубала вона.
Вiн скрушно похитав головою.
