родючостi. Що то була скульптура культова, призначена для релiгiйних вiдправ, свiдчив матерiал бурштин, який у давнину цiнували вище вiд золота. Хоча, може, її творець мав багато цього матерiалу, й - замiсть сотень дуже коштовних у тi часи бурштинових намистин - вирiзьбив оцю жiночу постать.
Подумавши про це, я вiдразу щось пригадав.
Я схопився з-за столу.
- Дозвольте менi на хвилинку вернутись додому й привезти старий каталог пам'яток!
Весь час, поки я розглядав предмети, капiтан Юзв'як придивлявся до мене так пильно й зосереджено, наче хотiв вiдгадати хiд моїх думок. Тепер вiн показав на бурштинову постать жiнки.
- Отже, це вона так вас зацiкавила, - промовив. I додав задоволено: - Я знав, що ви допоможете нам розгадати цю загадку. Про iкони експерти з iнституту кримiналiстики вiдразу заявили, що вони мальованi в наш час. А про бурштинову фiгурку тiльки сказали, що вона давня. Для мене ж цього замало. Тому я й вирiшив звернутися до вас.
- Чи можу я довiдатись, за яких обставин знайдено цю бурштинову статуетку?
- Я назвав її Бурштиновою Венерою, - засмiявся капiтан Юзв'як. - I таким самим шифром назвав одну кримiнальну справу, яку веду.
- Бурштинова Венера? - закричав я. I в моїй пам'ятi зринула одна згадка.
Я сiв до столу i сказав:
- Менi не треба їхати по каталог. Я пригадав усе, що знаю про цю фiгурку.
Обличчя в капiтана Юзв'яка стало напружене.
- Ви справдi повiдомите менi щось про Бурштинову Венеру?
- Ви назвали статуетку Бурштиновою Венерою, а я пригадав собi, що менi вже раз траплялася ця назва. Вона стосувалася схожої фiгурки з бурштину.
Капiтан витяг з кишенi грубий записник, сiв обiч мене бiля столу.
- Отже, слухаю вас, пане Томашу...
Цього разу посмiхнувся я. I сказав трохи знiяковiло:
- Ви не образитесь, коли я поставлю певну умову? Я розповiм вам усе, що знаю про Бурштинову Венеру, а ви вiдкриєте менi, за яких обставин її знайдено. Я питаю, врештi, не просто з цiкавостi, а з обов'язку, як музеєзнавець.
- Згода, - кивнув вiн головою. - Iнформуючи вас, я не порушу iнструкцiї, бо цю справу ми, можна сказати, скiнчили.
Я взяв бурштинову фiгурку.
- Знайдено її в могилi так званого римського перiоду, тобто на початку нашої ери. До кiнця тисяча дев'ятсот сорок четвертого року вона зберiгалася в музеї в Е. i пiд час вiйни загинула, як майже всi колекцiї. Ми гадали, що колекцiї музею вивезено до Нiмеччини. Проте нашi пошуки на територiї Нiмеччини не дали наслiдкiв. Ось, мабуть, i все, що я можу сказати на цю тему, - скiнчив я i запитливо подивився на капiтана Юзв'яка.
- Двi пiдробленi iкони й Бурштинову Венеру, - почав капiтан, - митники вiдiбрали на кордонi в одного чужоземця, що хотiв вивезти їх без дозволу держави. Для вас, певно, не важливо, як звуть того чужоземця i з якої вiн країни, зараз вiн у себе на батькiвщинi. Через те, що iкони виявились пiдробленими, слiдство вирiшили припинити, чужоземця покарали тiльки митом, а речi, якi вiн хотiв вивезти, вiддали на зберiгання. Однак чужоземець дав мiлiцiї свiдчення i, може, вони мають для вас цiннiсть, бо, як я зрозумiв з ваших слiв, вiднайдення цiєї бурштинової фiгурки кидає якесь нове свiтло на справу зниклих колекцiй.
- Саме так. Це дуже важлива справа.
- Чужоземець купив картини в чоловiка, з яким випадково познайомився в антикварному магазинi у Варшавi. У нас є опис зовнiшностi того чоловiка. Ми гадаємо, що це якийсь художник, котрий пiдробляє iкони й продає їх чужоземцям. Саме через цього художника чужоземець познайомився з iншим чоловiком, назвiмо його умовно Чоловiком iз рубцем, бо чужоземець казав, що в того чоловiка рубець на правiй щоцi. Чоловiк iз рубцем запропонував чужоземцевi Бурштинову Венеру i намовив облагодити вигiдну справу. Яку саме? Чоловiк iз рубцем запевняв, що вiн знає в Мазовiї озеро, де у вiйну провалилася пiд лiд гiтлерiвська вантажiвка з якимись дуже коштовними речами. Машина лежить на днi озера. Чоловiковi з рубцем пощастило добратися до неї й дiстати бурштинову фiгурку, але вiн твердить, що iнших речей не вдасться витягти з вантажiвки без аквалангiв. I вiн намовляв чужоземця, щоб той увiйшов з ним у спiлку. Чужоземець повинен був дати грошi, щоб Чоловiк iз рубцем купив акваланг i навчився пiдводного плавання. Добувши скарб, вони б подiлилися ним порiвну. Однак чужоземець не довiряв Чоловiковi з рубцем i не хотiв мати з ним нiякого дiла. Вiн погодився лише купити Бурштинову Венеру, котру, як ви знаєте, в нього забрали на кордонi.
У мене тремтiли руки, коли я дiставав з кишенi люльку.
- Коли все це сталося? - спитав я.
- Два тижнi тому.
- Чужоземець не згодився фiнансувати Чоловiка з рубцем. Але, може, знайшовся хтось, хто дав трохи грошей? I зараз Чоловiк з рубцем у якомусь iз варшавських басейнiв, можливо, вчиться пiрнати у воду. А через пiвроку, влiтку, заходиться дiставати скарби.
- Авжеж, це дуже ймовiрно, - кивнув капiтан Юзв'як.
- Того чоловiка треба заарештувати. Ми повиннi знайти цi скарби! вигукнув я.
Капiтан Юзв'як поблажливо посмiхнувся.
- Не можна арештовувати людину тiльки тому, що вона вчиться пiрнати. У Варшавi є кiлька клубiв аквалангiстiв i багато людей займаються цим спортом. А може, Чоловiк iз рубцем не з Варшави, а, наприклад, iз Ольштина чи Вроцлава?
- Та все ж можна спробувати послати експедицiю i добути скарби з тiєї вантажiвки.
Капiтан здвигнув плечима.
- Мазовiю називають Країною тисячi озер. У якому озерi затонула вантажiвка?
- Якби знайти Чоловiка з рубцем, - сказав я, - i встановити за ним таємний нагляд, то вже вiн сам привiв би нас туди, де затонула вантажiвка.
Капiтан знову поблажливо посмiхнувся.
- Чи ви уявляєте, скiльки людей треба було б для цього? Де певнiсть, що чужоземець розповiв правду? А може, збрехав i Чоловiк з рубцем? Може, вiн просто хотiв видурити грошi в чужоземця, i та вантажiвка - тiльки його вигадка? Якщо ж навiть i справдi у якомусь озерi затонула вантажiвка, чи ви певнi, що Чоловiк iз рубцем пiсля вiдмови чужоземця шукатиме фiнансової пiдтримки й далi? Чи не простiше було б йому домовитися з якимсь аквалангiстом: я тобi покажу мiсце, ти дiстанеш колекцiї, а скарбами подiлимося.
- То що ж робити?
- Не знаю, що вам сказати, - вiдповiв капiтан Юзв'як. - Ваше довiр'я до нас приємне, але повинен нагадати, що ми не товариство ясновидцiв, ми не знаємо, в якому саме озерi затонула вантажiвка. Матерiали слiдства i Бурштинову Венеру покажемо у вiддiлi музеєзнавства Мiнiстерства культури й мистецтва, i на цьому наша мiсiя скiнчиться. Це не означає, звiсно, що ми забудемо ту справу. Коли довiдаємось, що хтось пробує дiстати скарби, якi є власнiстю нашого народу, запевняю вас, ми не сидiтимемо згорнувши руки.
Я зрозумiв, що розмову скiнчено. Попрощався з капiтаном Юзв'яком i повернувся до своїх щоденних занять у музеї. Я хотiв забути справу Бурштинової Венери, але й увi снi менi привиджувались аквалангiсти, якi дiстають з глибин озера безлiч бурштинових фiгурок. Я силкувався вiдняти їх. i прокидався, стомлений, облитий потом.
Через тиждень я пiшов до архiву Народного музею i почав шукати мiж старими паперами теки з записами, зробленими, коли я ще студiював iсторiю мистецтва. Тодi, у першi повоєннi роки, для наших музеєзнавцiв першорядним завданням було вiднайти й повернути назад польськi музейнi скарби, пограбованi гiтлерiвцями, тому пiд час лiтньої практики менi доручили справу, що бiльше пасувала б детективовi, нiж iсториковi мистецтва. Та в мене таки була вдача детектива, й робота припала менi до смаку. Я мав визначити, яким шляхом їхали гiтлерiвськi автомашини iз колекцiями з музею в Е.
Завдання перевищило мої дослiдницькi можливостi. Щоправда, з допомогою корiнного польського населення в Мазовiї i Надвiслянщинi я змiг накреслити вiдрiзок шляху, яким вантажiвка з написом 'Музей в Е.' тiкала вiд переможних частин Червоної Армiї, однак у якомусь мiсцi дорога уривалась. I, попри всi мої
