Пан Анатоль аж за голову схопився.
- Чуєш, Мишко? - закричав вiн до дружини. - Щука вагою тринадцять кiлограмiв! Сом вагою тридцять дев'ять кiлограмiв! Яких чудових наслiдкiв досягає дехто зi спiнiнгом! Поглянь, Казику, на цього добродiя! - гукнув вiн до приятеля. - Оце князь спiнiнгу. Захоплюйся, вчись, як ловити рибу. Може, й ти колись станеш князем?
'Його свiтлiсть' знову милостиво кивнув головою, а ентузiазм пана Анатоля досяг апогею:
- Вельмишановний князю спiнiнгу, - звернувся вiн до хирлявого капiтана, - чи можу я довiдатись, з якою метою прибули ви на Озерище? Я здогадуюсь, ви спробуєте тут рибалити. Але чи дозволите поцiкавитись: яку саме рибу ви збираєтесь ловити i де?
Ентузiазм пана Анатоля, а надто його запобiгливi поклони були такi кумеднi, що викликали нову хвилю кепкування у ватаги пiдлiткiв. Руда дiвчина з блазенською гримасою пiдiйшла до 'князя' i церемонно йому вклонилася.
- О, яка я щаслива, вельмишановний князю, бути в такому вишуканому товариствi, - сказала вона глузливо.
Чорний Франек сплюнув на пiдлогу й голосно буркнув:
- Ти глянь на цю аристократiю, хай їй бiс. Королi, князi, лицарi. А менi начхати на вашi аристократичнi титули, на вашi спiнiнги. Ловлю рибу, коли i як менi подобається. А втiм, - вiн ще раз презирливо сплюнув, нiякий ви не князь. У Варшавi вас називають Вацек Краватик, бо ваша мати має крамницю краваток на Маршалковськiй. Вона купила вам цю яхту, на якiй ви зараз гасаєте по Мазурських озерах.
Тим часом до закусочної повернулася блондинка з косою, яка довше за iнших милувалася бiлою яхтою. Вона почула прiзвисько власника яхти, яке назвав Чорний Франек, i голосно засмiялася. А Чорний Франек - нiби з заздрощiв до слави Вацека Краватика - просторiкував далi:
- Риби не мають голосу й не скажуть, що вони думають про вашi рекорди й медалi. Може, мамуся купила на ринку велику щуку, i ця медаль у вас вiд матiнки, так само, як i яхта? Чхав я на княжi титули. I кажу вам, що на Озерищi царюватиму я, а не ви, добродiю Краватик.
Хоч я не психолог, але подумав: 'Здається, я знаю, що завело цього хлопчиська на слизьку дорогу. Вiн дуже марнославний, але не може заробити слави добрими вчинками, то хоче здобути поганими'.
Де й подiлася лагiднiсть з князевого обличчя. Вiн стиснув губи i буркнув до Бороданя:
- Бери пиво i ходiмо на яхту.
Потiм, удаючи, що не помiчає пiдлiткiв, звернувся тiльки до пана Анатоля. Однак його слова були адресованi Чорному Франековi.
- Ви питали про мої рибальськi плани. Я, любий добродiю, спробую ловити на Озерищi судакiв. А мiй приятель, - вiн показав на Бороданя, кiнематографiст-аматор, має намiр зробити фiльм про рибалок зi спiнiнгом. Вiн накрутить короткий навчальний фiльм про те, як саме я ловлю рибу за допомогою блешнi. Потiм ми покажемо цей фiльм у нашому гуртку Польської спiлки рибалок.
- Де? Де ви ловитимете? - спитав пан Анатоль. - Я хотiв би хоч раз побачити, як ви закинете спiнiнг. Чи, може, мiсця вашого рибальства таємниця?
Обличчя в князя знову стало доброзичливе.
- Я ловитиму бiля мису Судака, - вiдповiв вiн.
- Зовсiм не знаю, де це, - сторопiв лицар спiнiнгу. - Я уважно читав путiвник по Озерищi, але такого мису там не було.
- Можливо, - погодився пан Краватик. - В одного знавця Озерища я купив карту з позначеними на нiй мiсцями, де ловиться яка риба. Цей знавець озера скористався назвами, що їх вживає мiсцеве населення. Янеку, - звернувся вiн до Бороданя, - може, принесеш з яхти нашу карту? Ми покажемо добродiєвi, де розташований мис Судака. Його цiкавить мiй метод...
Бородань збунтувався.
- Сам принось ту карту. А зрештою, менi здається, ми забули її дома.
Сказавши це, вiн узяв з пiдлоги ящик з пивом i, сердито бурмочучи щось собi пiд нiс, вийшов iз закусочної.
Авторитет князя знову захитався. 'Його свiтлiсть' квапливо скiнчив розмову.
- Мис Судака розташований у пiвнiчнiй частинi Озерища. Там ви мене знайдете. Мою яхту неважко помiтити, - додав вiн. I на прощання простяг пановi Анатолю руку, а той потис її дуже запобiгливо. Тодi князь i його дама попрямували до виходу.
В цю мить до закусочної вбiг сiльський хлопчина i подав Чорному Франековi якусь записку. Поки Чорний Франек устиг прочитати її, хлопчак уже дременув iз закусочної.
Бiла яхта вiдпливала вiд берега. Але нiхто з пiдлiткiв не дивився на неї. Чорний Франек вийшов насеред кiмнати й гримнув на свою ватагу:
- Тихо, голодранцi! Ось менi принесли якусь записку. - I прочитав:
'Ви зграя розбишак. Якщо цього року знову спробуєте бешкетувати
над Озерищем, пошкодуєте. Я приборкаю вас.
Капiтан Немо'.
В закусочнiй залунали вигуки пiдлiткiв:
- Хто принiс цю записку?
- Хто нам так погрожує?
Котрийсь iз хлопчакiв вибiг надвiр, щоб знайти босого посланця, але повернувся сам. Того вже не було нi поблизу закусочної, нi на березi озера.
Чорний Франек голосно вигукував:
- Чуєте? Погрожує нам. Ну, ми його вгамуємо. Хотiв би я все-таки знати, що це за капiтан Немо?
Я обiзвався:
- Ви не читали книжок Жюля Верна: 'Двадцять тисяч льє пiд водою' i 'Таємничий острiв'?
Чорний Франек знизав плечима:
- Звичайно, читав. Але ж не думаєте ви, що це той капiтан Немо живе на Озерищi?
Руда дiвчина посварилась кулаком на озеро, що виднiлося крiзь вiкно:
- Погляньте, хлопцi, герой з книжки ожив i починає страхати нас. Хай вiн тiльки нам покажеться...
Ту ж мить, немов у вiдповiдь на виклик, на озерi глухо загув невеличкий буксир, розминаючись iз бiлою яхтою Вацека Краватика. Буксир тяг за собою новенького, сiрого моторного глiсера. Ми побачили вимальовану на борту глiсера назву 'Капiтан Немо'.
РОЗДIЛ ДРУГИЙ
Виклик до мiлiцiї. Пiдробленi iкони й Бурштинова Венера.
Iсторiя бурштинової фiгурки. Чоловiк iз рубцем на правiй
щоцi. Де затоплено вантажну машину? Втеча пiд бомбами.
Подорож пальцем по картi. Починаємо ризиковану справу.
Iсторiя мого приїзду на Озерище почалася ще з зими... В лютому я одержав виклик до Управлiння центральної громадської мiлiцiї. По телефону менi пояснили, що мiлiцiї потрiбно знати мою думку щодо якихось стародавнiх творiв мистецтва i пам'яток. Це не здивувало мене, бо вже чималий час я дещо додавав до своєї скромної зарплати музейного працiвника, пiдробляючи як товарознавець у антикварних крамницях. Я здобув навiть деяку популярнiсть у певних колах, розгадавши кiлька iсторичних загадок i вiдшукавши ряд зниклих музейних колекцiй.
Мене завели до кабiнету капiтана Юзв'яка, тридцятирiчного худорлявого блондина з веселими зеленкуватими очима й приємною усмiшкою. Вiн посадовив мене за свiй письмовий стiл, вийняв iз сейфа двi дерев'янi, iкони i якусь невеличку фiгурку, зроблену з бурштину. Все це розiклав передi мною на столi й сказав:
- Нас цiкавить ваша думка про цi речi.
Я мав iз собою портфель, який завжди брав на консультацiї. Там у мене були лупа й кiлька пляшечок з рiзними хiмiкатами, iнодi необхiдними, щоб швидко провести аналiз i встановити, чи картина справдi старовинна. Та цього разу менi навiть не треба було розкривати портфеля. Я вiдразу побачив, що картини на деревi - то iмiтацiя старовинних лемкiвських iкон. Виконано їх з великим хистом, але той, хто їх малював, навiть не приховував, що iмiтує. Просто це були сучаснi добрi копiї дуже давнiх i гарних iкон.
Тому я вiдклав їх набiк i взявся до бурштинової фiгурки. Зроблено її дуже давно, може, тисячу або двi тисячi рокiв тому, з великого шматка бурштину, бо фiгурка мала заввишки майже двадцять сантиметрiв. Це було примiтивне, схематичне зображення жiночої постатi, так нiби скульптор i не хотiв зробити її схожою на когось конкретного, а зобразив жiнку взагалi, жiнку-символ. На мою думку, вона зображала богиню
