- Значить, не читаєш газет, неосвiчена ти людина. Бо в 'Експресi' вмiщено велику статтю про ватагу Чорного Франека з Охоти. Нiби через нас немає спокою у всьому районi. Оце ж я i в Чорний Франек, вiдбув один рiк виправної колонiї, - повiдомив вiн так гордо, мов солдат про бойовi нагороди.
Дiвчина знову зневажливо знизала плечима. Це дуже зачепило хлопця, а надто, що вся ватага прислухалася до їхньої голосної розмови.
Гарна руда дiвчина в червонiй, як вогонь, кофточцi, невдоволено скривившись, стежила за Чорним Франеком. Тепер вона презирливо закопилила губи й гукнула:
- Дай їй спокiй! Хiба ти не бачиш, що це провiнцiйна гуска?
Хлопець засмiявся, за ним зареготала вся ватага.
- То ти провiнцiйна гуска? Але тепер ти вже знаєш, хто я такий. I якщо я ввiчливо запрошую, то треба слухатись. Ну, гайда! - крикнув вiн i мiцно вхопив дiвчину за плече.
Я пiдвiвся з-за столу.
- Стривай, хлопче. Iди на своє мiсце i дай дiвчинi спокiй.
Чорний Франек почервонiв з гнiву. В закусочнiй запала така тиша, що я почув шепiт дружини пана Анатоля:
- Благаю вас, не втручайтеся. То ж розбишаки.
Пан Анатоль безпорадно озирнувся. Видно було, що йому кортить дати волю своїй звичцi всiх повчати. I випала ж дуже слушна нагода. Але, побачивши понурi, впертi обличчя, мабуть, злякався.
Вiн повернувся до мене спиною, немов пiдкреслював, що нi у вiщо не втручається.
'Боягуз', - зневажливо подумав я. I вiдразу ж вся моя симпатiя до нього i поблажливiсть до його повчань розтанули.
А дiвчина? Я помiтив, що вона трохи зблiдла. Потiм глянула на мене, кинула погляд на Чорного Франека. I раптом зробила щось таке, що мене безмежно здивувало. Пiдвелася з-за столу й сказала хлопцевi:
- Зрештою, я можу пiдсiсти до вас. Менi навiть цiкаво, що ви за компанiя.
I пiшла до їхнього столу, а вся ватага привiтала її диким вереском. Чорний Франек зневажливо скривився i, йдучи за дiвчиною, кинув у мiй бiк:
- Ну, й чого ви втручаєтесь, старигане?
Я почервонiв.
- Отака тепер молодь, - пробурчав Анатоль.
Пiдтюпцем пiдбiгла до мене буфетниця в брудному фартусi.
- О боже, який же ви необережний, - вона молитовне склала руки й притулила їх до великого живота. - Адже могла зчинитися страшна веремiя. Я знаю їх, цю ватагу Чорного Франека. Вони вже були тут минулого лiта, цiлий мiсяць бешкетували над Озерищем, аж поки мiлiцiя їх утихомирила. А вже шкоди наробили! Кiлька човнiв украли й розтягли по всьому озерi, вибирали рибу з неводiв. Та все так спритно, що мiлiцiя не могла спiймати їх на гарячому i посадити за грати. Тепер знову тут. Ой, невеселе лiто нас чекає. Наполохають туристiв, то нiчого й не заробиш.
Тепер я пильнiше придивився до галасливої компанiї. Отже, це була не просто зграя розбещених хлопцiв i дiвчат, це вже злочинцi. Ватага шибеникiв та бешкетникiв i навiть злодюжок. Але жодному не бiльше як сiмнадцять рокiв; Чорний Франек здавався навiть трохи молодшим. 'Що штовхнуло хлопця на такий шлях?' - подумав я. Або ота руда дiвчина в червонiй кофточцi й елегантних еластикових штанях. У неї витончене обличчя, нiжнi руки, старанно зачесане волосся. Зовсiм тобi 'дiвчина з доброго дому', як колись казали! I як вона опинилася серед цiєї зграї?
Галас пiдлiткiв раптом стих. Котрийсь iз хлопцiв побачив у вiкно, що до берега пiдпливає невелика спортивна яхта. Вся ватага вибiгла з закусочної. Блондинка з косою i собi вийшла на берег. Здавалося, їй дуже добре в новiй компанiї.
- У-х-х, - голосно, з полегкiстю зiтхнув пан Анатоль. I вiдразу ж у ньому прокинулося бажання повчати.
- Найкраще обминати їх десятою дорогою, - звернувся вiн до мене. - На щастя, Озерище не маленьке - можна буде якось їх уникати. А з другого боку, чому мiлiцiя не приборкає цих шибеникiв?
Мене дратувала його балаканина. Я був сердитий на цього боягуза.
- До найближчого вiддiлення мiлiцiї, наскiльки я знаю, п'ятнадцять кiлометрiв. А зрештою, мiлiцiя не може бути всюди i, мабуть, не конче треба щоразу її викликати. Досить буде громадянам не дрiмати й не повертатися спиною.
Вiн образився. Його дружина поспiшила йому на допомогу:
- Хай краще кожен пильнує свого носа. Що вам до тiєї дiвчини? Ви втрутились, i хтозна, чи не дiйшло б до бiйки. А дiвчина, як бачите, не краща за них.
Я здвигнув плечима. Я вважав, що вчинив правильно, хоч як там повелася дiвчина з косою. Але сперечатися далi з дружиною Анатоля було марно. Я вдав, нiби теж зацiкавився яхтою, що пiдпливала до берега, i пересiв ближче до вiкна.
Яхта була чудова - бiла, струнка, з кабiною на чотирьох, зi щоглою, i на нiй можна було напинати вiтрила, але припливла вона на моторi. Напiвголий бородатий чоловiк закинув линву на палю, а молода жiнка витягла з яхти дерев'яний трап. Потiм з кабiни вийшов молодик десь рокiв двадцяти двох худий, блiдий, хирлявий. У його постатi не було нiчого вiд спортсмена-водника, хоча вiн носив кашкет яхт-клубу й був, напевно, капiтаном яхти.
Цi троє людей становили всю команду яхти. Вони зiйшли трапом на берег i попрямували до закусочної. Пiдлiтки дивилися на прибулих у нiмому захватi; мабуть, їм дуже сподобалась яхта. Хирлявий молодик помiтив той захват, гордовито випростався i намагався йти перевальцем, як справжнiй морський вовк.
До закусочної вони ввiйшли одне за одним. Попереду хирлявий, за ним молода жiнка, а позаду напiвголий Бородань. Жiнка не сяяла вродою, але була в гарному купальному костюмi. Засмагла шкiра контрастувала з фарбованим бiлим волоссям. Однак, хоча вона припливла на яхтi, я б заклався, що тiєї смаглявостi надав їй солюкс. Вона нiби тiльки вчора сiла на яхту. Я ще бiльше упевнився в цьому, побачивши її довжелезнi, старанно пофарбованi нiгтi. З такими не напинають вiтрил i навiть не варять їсти, подорожуючи по водi.
Тiльки напiвголий Бородань скидався на спортсмена-водника, хоча й не носив бiлого кашкета, а лише збляклу вiд сонця жокейку. Через засмагле, майже чорне плече в нього висiла кiнокамера, з якою вiн, здавалося, нiколи не розлучався, наче оператор кiнохронiки.
Разом iз ними повернулася до закусочної ватага пiдлiткiв. Дiвчата й хлопцi вже пережили перший захват яхтою i почали одне поперед одного зачiпати прибулих. Але не грубими, а просто дуже дитячими вигуками на зразок: 'Добродiю, знiмiть мене!', 'Скiльки коштує ваш пароплав?', 'З якою швидкiстю вiн пливе?', 'Може, ви заберете нас iз собою?'. Прибулi не вiдповiдали на цi зачiпки. Хирлявий капiтан пiдiйшов до буфету й голосно сказав:
- Ми хочемо купити два ящики пива. Я заплачу за пляшки й за ящики. Заберемо їх на яхту, стоїть така спека, що й на водi можна сконати вiд спраги.
Буфетниця мала на складi тiльки один ящик з пляшками пива. Вона принесла його й поставила перед капiтаном. Мабуть, Бородань виконував на яхтi роль служника.
Коли всi троє рушили до дверей, Анатоль раптом схопився вiд столу.
- Я пригадав, звiдки знаю вас! - закричав вiн до хирлявого капiтана. Я бачив у газетi ваш знiмок. Ви король спiнiнгу.
- Тiльки князь, любий добродiю. Тiльки князь, - привiтно кивнув йому головою хирлявий капiтан.
- Нi, нi. Ви таки король, - заклопотаний пан Анатоль уже поспiшав до нього. - Це ви зловили спiнiнгом одинадцятикiлограмового судака. Чи можна менi, скромному лицаревi спiнiнгу, потиснути вам руку?
'Його свiтлiсть' милостиво подав Анатолевi руку, але iз скромностi знову заходився спростовувати погляди ентузiаста рибальства.
- Я зловив не судака, а тiльки щуку вагою тринадцять кiлограмiв, за що одержав лише срiбну медаль, любий добродiю. Користуючись вашим визначенням, маю, напевно, тiльки право на титул князя спiнiнгу. Рекордсменка Польщi минулого року, а також володарка золотої медалi - якась дiвчина, що саме тут, на Озерищi, зловила спiнiнгом сома вагою тридцять дев'ять кiлограмiв. Вона стала королевою спiнiнгу, хоч дехто заперечував її право на цей титул. Бо ж ви тiльки уявiть собi: молода дiвчина й величезний сом вагою в тридцять дев'ять кiлограмiв. Адже це неймовiрно.
