захоплення пана Анатоля його свiтлiстю.
Через кiлька днiв я сказав Мартi, щоб вона зацiкавилася паном Казиком.
- Пан Анатоль зовсiм позбавив його своєї ласки. Не може пробачити, що Казик спiймав тодi з вами бiльше красноперiв, нiж вiн. Тепер Анатоль забрав їхнього спiльного човна i ловить з нього рибу разом з Вацеком Краватиком. А пан Казик сумно дивиться на них з берега i марно закидає свою вудку. Чи ви не могли б допомогти йому? А при нагодi спробуйте дiзнатись, що криється за раптовою дружбою Анатоля i Краватика.
- Знову якась пiдозра? - спитала Марта.
Але вiдразу ж засмiялася. Вона, певно, тiшилась вiд думки, що встругне щось Краватиковi й пановi Анатолю.
- Пливiмо до затоки, - звелiла вона Чорному Франековi, який тепер був її слухняним зброєносцем.
Обоє сiли в човен, не вмикаючи мотора. Франек узявся за весла, i вони попливли до мису Судака.
А я, замкнувши автомобiль на ключ, поволi пiшов через лiсок, знаючи, що й так на березi затоки буду одночасно з ними.
Уже з самого ранку було незвичайно жарко. Пан Анатоль i Казик переставили свої машини в холодок пiд дерева. Дружини лицарiв спiнiнгу засмагали на ковдрi бiля самої води, тож я мiг знову непомiтно сiсти на своєму спостережному пагорбi. Той пагорб був так близько вiд берега, що я навiть чув, як ходили на палубi яхти.
Там, як завжди о цiй порi, вже засмагала на лежаку Едiта, а Бородань, повернувшись спиною до сонця, захопився якоюсь книжкою. Вацек Краватик сидiв на лавцi в човнi пана Анатоля i намагався натягненим на дротi сачком спiймати живця.
Саме тодi в затоку вплив човен з Мартою i Чорним Франеком.
Бородань кинув читати i довго приглядався до них. Пан Анатоль гнiвно пирхнув i щось буркнув пiд нiс. Вацек Краватик рвучко висмикнув сачка з води. Пересвiдчився, що в ньому немає живця, i зi злiстю викинув на берег, кажучи:
- Як немає принади, будемо ловити спiнiнгом.
Марта була вже дуже близько вiд яхти й почула його слова. Вдала, що дуже зрадiла:
- Можна подивитись, як ви закидаєте?
Не чекаючи запрошення, дiвчина пiдпливла до берега, вискочила на пiсок. Пiдiйшла до пана Казика.
- Як ловиться? - спитала ввiчливо. - Чи ви пробували ще ловити красноперiв?
Пан Казик безпорадно розвiв руками.
- Намагався, але марно. У вас тодi були чудовi черв'яки. Такi рухливi, червонi, трохи iншi, нiж дощовики, яких ми тут копаємо. I я гадаю, що краснопери бiльше люблять вашу принаду, анiж мою. Чи немає у вас зараз трошки тих чудових черв'якiв?
Пан Анатоль не втримався:
- Таємниця рибальських успiхiв, - промовив вiн поважно, - звичайно криється у вдало пiдiбранiй принадi. Цiкаво, що то за черв'ячки?
Марта аж здригнулася з удаваної огиди:
- Гидкi черв'ячки. Я збираю їх у купi гною.
Дружини лицарiв спiнiнгу запищали на своїх ковдрах:
- Анатолю, не здумай торкатися до тих черв'якiв.
- Казику, я втрачу апетит на цiлий день...
Марта вийняла з човна бляшанку з черв'яками i сказала з огидою:
- Це гнойовi черв'яки, червонi. Вiд них такий дух... Мене аж нудить, коли треба настромлювати їх на гачки.
- Це нiчого, нiчого, - тiшився пан Казик.
Вiн знайшов у травi свою дiряву коробочку на принаду й вiдсипав туди трохи черв'якiв з Мартиної бляшанки. Пан Анатоль хотiв зробити те саме, але його зупинив грiзний голос дружини:
- Анатолю! Адже ти можеш закидати спiнiнг...
Пан Анатоль завагався i не взяв черв'якiв. Не так через дружину, як тому, що приятель уже стояв з вудкою на березi, збираючись ловити рибу. Вiн не хотiв наслiдувати Казика, якого вважав новачком.
- Справжнiй рибальський спорт, - звернувся вiн до Марти, - це лише спiнiнг. Правда, пане Вацеку?
- Еге ж. Будемо ловити спiнiнгом, - пiдтримав його Вацек. Марта радiсно сплеснула руками.
- У мене теж є спiнiнг. Ви дозволите менi спробувати ловити разом з вами?
- Нi, - буркнув Анатоль.
Але Вацек Краватик, мабуть, вразливий на дiвочу вроду, привiтно всмiхнувся.
- Звичайно, люба панi.
I пiсля цього настали хвилини, коли я силою волi мусив стримувати себе, щоб не зареготати.
Спершу кiлька разiв закинув спiнiнга сам князь. Двiчi не вдалося йому, бо попадав дуже близько, за третiм разом вiн заплутав волосiнь. За четвертим закинув надто далеко й зачепив гачком за очерет. Вiн розгнiвався, шарпнув спiнiнга, i блешня обiрвалась.
- Я хотiв попасти бiля отих водяних лiлiй, - пояснював вiн.
- Хiба це так важко? - здивувалася Марта.
- Ха! Ха! Ха! - зневажливо розсмiявся пан Анатоль. - Чи ви розумiєте, з ким розмовляєте? Цей пан - князь спiнiнгу, вiн закидає точно. Поцiлити на такiй вiдстанi дуже важко.
- Ви хочете спробувати? - зацiкавився Вацек. - Застерiгаю вас, що в тому листi можна загубити якiрець.
Марта взяла в руки свiй спiнiнг.
- Ви бачите отой трохи пожовклий листок? - показала вона Вацековi. - Я спробую вцiлити бiля нього, а потiм почну затягати блешню.
Вона замахнулася дуже обережно. Якiрець упав у воду за кiлька сантиметрiв вiд пожовклого листка.
- Гм, - мгукнув Анатоль. - Як то кажуть: трапилося слiпiй курцi зерня...
- А тепер ви, - запропонувала Марта Анатолевi. - Бачите отам лiворуч зелену галузку на водi? Притягнiть її якiрцем.
Пан Анатоль знизав плечима.
- Я не циркач. Я хочу ловити рибу.
- А я притягну, - обiзвався Краватик.
Вiн закинув спiнiнг. Але якiрець перелетiв через галузку принаймнi на пiвметра.
А потiм свиснула Мартина блешня, i за мить дiвчина тягла по водi зелену галузку.
З палуби яхти залунали оплески. То Бородань уже певний час спостерiгав змагання на березi й тепер аплодував Мартi.
- Вацеку! - закричав вiн. - Тепер ти муситимеш вiддати цiй дiвчинi свiй княжий титул.
Краватик знизав плечима.
- Титули одержують не за точнiсть кидання, а за величину спiйманої риби. Я, - сказав вiн Мартi з гордiстю, - одержав бронзову медаль Польської спiлки рибалок.
- Невже? Нiколи б цього не подумала, бачачи, як ви закидаєте.
- Ви заздрiснi, - сказав пан Анатоль. - У вашому вiцi слiд бути скромнiшою. Цей пан справдi князь спiнiнгу. Його фотографiя була опублiкована в газетах.
Марта невинно опустила очi й сказала Краватиковi:
- Повiрте, що я не заздрю на ваш титул князя. Хiба титул королеви не вищий?
- Що ви кажете?
- Я маю золоту медаль, - пояснила Марта. - Дiстала її за сома вагою тридцять вiсiм кiлограмiв.
Пан Анатоль аж занiмiв. Вацек тiльки й змiг пробелькотати:
- Отже, це ви... та дiвчина, що спiймала на Озерищi сома?
- Так, - сказала Марта. - Без нiякої рибальської карти.
Мартинi слова про її золоту медаль справили велике враження не тiльки на пана Анатоля i Вацека. Чорний Франек теж пiдхопився з човна й вискочив на берег.
