- Про птахiв?
Марта зайшлася смiхом.
- Ох, - зiтхнув Орнiтолог, - ви все ще думаєте, що я несправжнiй орнiтолог? Не знаю, як вас переконати, що я проник у таємницi життя птахiв.
- Я вiрю вам, - кивнула головою дiвчина. - Книжка, яку я побачила у вашому куренi, переконала мене, що ви справдi вивчаєте птахiв. Але мене цiкавить iнша iнформацiя.
Я вирiшив завдати йому удару. I вийняв з кишенi бурштинове намисто.
- Чи багато ви знайшли такого? - спитав я.
П'ять пар очей втупилося в орнiтологове обличчя. Я певний, що ми помiтили б на ньому навiть найменшу тiнь переляку чи гнiву. В цього чоловiка були залiзнi нерви. Вiн тiльки заклiпав очима, наче трошки знiяковiвши.
- Нi, тiльки це намисто...
- А решта? Що з нею сталося?
Вiн з великим жалем розвiв руками.
- Припускаю, що вона вiдпливла на яхтi Вацека Краватика.
- Ви жартуєте! - закричав я.
- Та нi. Хiба я насмiлився б, - вiдповiв вiн глузливо.
Це обурило нас. Марта, сварячись пальцем, голосно сказала:
- Ви не справжнiй орнiтолог. Ми викрили вас. Ви пiрнали в озерi, шукаючи затонулу вантажiвку.
- Умгу, - нахабно пiдтвердив вiн.
- Ви знайшли його! - вигукнув Чорний Франек.
- Умгу, - погодився Орнiтолог. - Сьогоднi вранцi нарештi знайшов. Трохи запiзно, еге ж?
- Запiзно? - обурився Телль. - Ви встигли забрати звiдти коштовне намисто.
- Тiльки оце одне, - зауважив Орнiтолог. - Решту дiстав Вацек Краватик. У вантажiвцi залишилося ще кiльканадцять скринь, але в них переважно мiститься дуже знiвечений водою стародавнiй глиняний посуд, менi здається, що то музейнi урни. Тi скринi вже такi гнилi, що розпадуться вiд необережного дотику. Я побачив там також стародавнi меблi, з яких уже не буде нiякої користi. Вцiлiли тiльки бурштин i бурштиновi прикраси. Я неправильно висловився. Не вцiлiли. Тi речi забрав Вацек Краватик. Цього намиста вiн не помiтив. Точнiше, не вiн, а Бородань.
- Де та вантажiвка? - перебив я його.
- Ви не здогадуєтесь? - вдавано здивувався вiн. - В озерi. Тобто в затоцi, трохи лiворуч звiдти, де колись перепливав пором. Вацек Краватик саме над затонулою вантажiвкою поставив на якiр свою яхту.
- Карта! - вигукнув я в розпачi. - Та карта була дуже важлива. Це на нiй зазначене мiсце, де лежить вантажiвка. Я вiдчував, що то зовсiм не рибальська карта, а ключ до таємницi.
- Хi-хi-хi, - захихотiв Орнiтолог. - Непогано вас обдурили. Я вважав вас спритнiшим.
- А ви? - мене роздратував його ущипливий тон. - А хто ви такий, хай вам бiс?
Вiн лагiдно всмiхнувся.
- Ви ще маєте ту мою свистульку?
- Маю.
- То засвистiть.
- Навiщо? - я все дужче сердився, бо цей чоловiк вiдверто глузував з мене.
- Адже вам потрiбна допомога. Ви хочете знайти колекцiю бурштину чи нi?
- Хочу. Але та свистулька...
- Я казав вам, що вона зачарована,
- Ви жартуєте. А справа серйозна.
- Ану, засвистiть, - попросив вiн,
- Ви знаєте, що за спiвучасть у злочинi... - почав я роздратовано.
Але вiн не вгавав:
- Засвистiть. Це дуже заспокоює,
Марта, Телль i Чорний Франек посмiхнулися. Що я мав робити? Вийняв з кишенi ту його чудну свистульку й свиснув щосили.
А вiн схилив голову, нiби з насолодою слухаючи той свист, а потiм сказав:
- Ну, гаразд. Скоро ви матимете той бурштин. Коли Вацек Краватик пливтиме яхтою до Iлави, по дорозi його перестрiне мiлiцейська моторна. Мiлiцiонери мають наказ обшукати яхту. Вацек Краватик i його приятель, мабуть, помандрують до в'язницi.
- Ви мiльтон! - вигукнув з трiумфом Чорний Франек. Але вiдразу ж виправився: - Я хотiв сказати - мiлiцiонер.
- Авжеж. Не бачу приводу, щоб соромитися своєї професiї, - i, примруживши праве око, по-змовницькому всмiхнувся до мене. - Але я не мiг розповiсти про це пановi Томашу, боявся, що вiн не стерпить конкуренцiї. I так, напевно, не прощає менi, що це я, а не вiн, знайшов затопленi скарби.
Вiн правду казав. Я заздрив його успiху. Стiльки зусиль i часу змарнував я на ту справу, а вiн тим часом ранiше вiд мене напав на слiд затонулої вантажiвки.
Мабуть, вiн зрозумiв мої почуття, бо поспiшив утiшити:
- Однак повинен сказати, що ви безпомилково визначили дорогу, якою втiкали гiтлерiвцi з вантажiвкою. Мiж Добжиками i Єжвалдом вони звернули лiворуч на польову дорогу. Намагалися переправитись через озеро в найвужчому мiсцi, саме через оцю затоку. I тут пiд вантажiвкою проламалася крига, яку закидав бомбами радянський лiтак. Ви так докладно й переконливо описали трасу вантажiвки, що нашi начальники подумали: 'Може, все-таки, слiд послати туди когось iз мiлiцiї? Може, з'явиться Чоловiк iз рубцем?'
- Не з'явився, - похмуро буркнув я. - Тепер я вже про все здогадався. Це вiн був заплутаний у пiдробку поштових марок, i його заарештували. А Бородань украв карту в його квартирi й пiшов з нею до Вацека Краватика, якому мама весь час докоряла, що вiн стiльки грошей у неї бере, а нiчим себе не проявляє. Тому Вацек вирiшив догодити мамi, зробивши 'вигiдне дiло'. Припускаю, що зiзнання Вацека Краватика й Бороданя пiдтвердить мої здогади. А коли ви побачили, що Краватик дiстає скарби з вантажiвки?
- Я стежив за всiма, хто вештався на цiй частинi озера. Зi мною була оця чудова пiдзорна труба. I я сам пiрнав, гадаючи, що, може, менi пощастить натрапити на вантажiвку. Але Вацек i Бородань чудово влаштувалися. Поставили яхту на якiр над вантажiвкою. Удосвiта Бородань з аквалангом пiрнав у воду, а Краватик спускав з борту на мотузцi кошичок. Робили вони все це з боку озера, тому нiхто з нашого берега не мiг нiчого помiтити. Треба сказати, що вони виявили величезну обережнiсть. Дiставали скарби рано- вранцi i то не довше, нiж пiвгодини щодня, коли пан Анатоль i Казик ще смачно спали в своїх наметах. Тiльки сьогоднi вдосвiта я почав стежити з другого берега. Я побачив, як Бородань пiрнає у воду, як Вацек витяг з води кошичок i понiс те, що було в ньому, пiд палубу. Я повернувся сюди по свiй акваланг, поплив пiд яхту й знайшов вантажiвку. Але коли вiдпливав пiд. водою, Краватик спiймав мене своїм спiнiнгом. Вони запiдозрили, що за ними хтось стежить i про всяк випадок вирiшили згорнути свою справу. А я принiс сюди намисто, скочив у свiй човник i з пошти в Єжвалдi зателефонував до колег у Iлавi. Краватик не запливе далеко своєю яхтою.
- А ця свистулька? Навiщо ви дали її менi?
Вiн засмiявся.
- Капiтан Юзв'як сказав менi, що у вас вдача детектива. Тому здавалося ймовiрним, що вам пощастить напасти на слiд злочинця, а це могло наразити вас на небезпеку. А що ми з вами мали перебувати в одному мiсцi, то менi спало на думку подарувати вам дудку.
- I вона знадобилася. Тiльки я, на жаль, не виявив такої спритностi, на яку ви сподiвалися.
- Адже найважливiше було вiдшукати скарби, - сказав вiн i глянув на годинника. - Я повинен скласти речi й повернутися до Iлави. Мої колеги, вже, напевно, обшукали яхту. А вам, - звернувся вiн до мене, - раджу поїхати до Варшави. Треба повiдомити Мiнiстерство культури й мистецтва, органiзувати загiн водолазiв. Може, в тiєї вантажiвцi є ще якiсь речi, що вцiлiли.
Дуже задоволений собою, вiн почав витягати з куреня свої речi. Книжку про птахiв простяг Мартi.
- На згадку, - пояснив. - Шкода, що я не маю часу написати на останнiй сторiнцi кiлька слiв про кiвiка. Але ж ви знаєте краще вiд мене звички того симпатичного птаха.
Марта з гордiстю пiдтвердила:
