Потiм виступила Вiра Якiвна, наш завпед.
Вона дуже пристрасно говорила про дружбу народiв, про найважливiше з мистецтв - кiно, про важливi завдання, якi стоять перед усiма.
За нею виступила Лiна Митрофанiвна, яка теж говорила про дружбу народiв i про мистецтво кiно, наймасовiше i найважливiше.
- Тiльки чомусь для дiтей фiльмiв створюють ще мало, - опустивши очi, сказала вона пiд кiнець.
Далi несподiвано виступив Олександр Iванович, який висловив радiсть з приводу того, що на студiї створюються фiльми про робiтничий, клас.
- ... Як ми переконалися на прикладi токарного верстата 16К-20 i молодого робiтника бiля нього.
Тiна Гаврилiвна окремо не виступала, вона обмежилася дзвiнкою реплiкою з мiсця про те, що було б добре, якби вчителiв частiше запрошували на студiю.
Вiд класу виступила Надя Трав'янко, староста. Вона сказала, як у класi всi добре зустрiли Сурена, як швидко пролетiв цей мiсяць i як шкода, що вiн уже їде... - Вiн дуже гарний i чемний хлопчик. Просто дуже. - Не те що деякi! - вигукнула Тося Рябошапка. - От iменної - пiдхопила Надя й сiла. I тут раптом виступив Суренiв дiдусь Акоп.
- Дорогi мої! Прекраснi ви мої! Величезне вам, як гора Арарат, спасибi! За добрi слова й щирi почуття! За увагу i повагу до внука мого Сурен-джана. Вiд усiєї сiм'ї Григорян спасибi! Я запрошую вас усiх до нас в Єреван. А поки що я хочу, щоб ви покуштували нашу нацiональну страву. Долма називається.- I дiдусь Акоп дiстав з-пiд столу загорнуту в кошму величезну каструлю, розгорнув, зняв кришку i почав накладати на тарiлки маленькi паруючi голубцi. Голубцi були незвичайнi: замiсть капусти - виноградне листя. Але нiчого подiбного я нiколи в життi не їв. Вони просто танули в ротi. I, незважаючи на те, що деякi вже їли тiстечка й цукерки, всi накинулися на ту долму. Навiть тости про дружбу народiв на якийсь час припинилися. Чулися тiльки прицмокування й вигуки: 'Ах! ', 'Ох! ', 'Ух! ', 'Ну-у! ..'
Нарештi всi понаїдалися, i Вiктор Михайлович, звертаючись до нас, сказав:
- Хлопцi й дiвчата! А тепер, може, художню частину влаштуємо? Га? Може, хтось заспiває, вiрш прочитає, потанцює? Га? Та не соромтесь. Не соромтесь! Ну! Лiна Митрофанiвна пiдхопила:
- Ой! Правильно! Тося, Надя, Нiна! Ну! Ну, давайте! .. Та-ня! Ти ж у нас артистка! Вiтасик! Ти ж так добре декламуєш вiршi! Ну!
Але всi перезиралися, хмикали й опускали голови. Нiхто не наважувався починати перший. I тодi я не знаю яка сила раптом пiдкинула мою руку догори. - О! Стьопа! Давай! - радiсно вигукнула Лiна Митрофанiвна. Я пiдвiвся. 'А, будь що буде! '
- Я теж хотiв бути артистом! - похмуро сказав я.- Тiльки не в кiно, а на естрадi. Спiваком хотiв стати. Як Гнатюк.
Всi дружно засмiялися. Бо я це спецiально сказав, щоб смiшно було. Пiд Тарапуньку. Ще й губи вперед трубочкою витягнув, як вiн, коли 'тюк' говорив.
- А що - хiба погано? Спiваком, по-моєму, найкраще. I популярнiсть у спiвакiв найбiльша, i... все iнше... Так от я й вирiшив спiваком стати. Голос у мене, чуєте, який? Го-о-о! - я заревiв. Усi знову засмiялися.Гарний? Правда? А от слуху, чесно кажучи, менше, нiж для спiвакiв треба. Це трохи мене засмучувало. Але мiй дiдусь Грицько сказав, що слух - це така рiч, яку можна розвивати. Головне для спiвака все-таки голос. Так от я й почав розвивати свiй слух. Дома менi його розвивати мама не дозволяла, то я його на вигонi розвивав, коли пас корову. Коровi це дуже сподобалося, вона навiть пастися кинула, весь час слухала. Тiльки чогось доїтися перестала... Почати свою кар'єру я вирiшив з художньої самодiяльностi, а щоб не так. лячно, дружкiв своїх Василя та Андрiйка пiдбив на ансамбль 'Школярики-дударики'. Я тягну, вони пiдхоплюють.
Одного разу в сусiдньому селi був концерт художньої самодiяльностi. Тамтешнього ансамбля 'Доремiквасоля'. Звичайно, ми поїхали послухати конкурентiв. Запрягли в пiдводу кобилу Муську, спокiйна така i спiви мої любить. Iншi конi чогось моїх спiвiв полохалися, брикали, щулили вуха, а Муська нiчого. Поїхали. Побули на концертi. Розкритикували 'доремiквасольцiв' ущент. 'Хiба то самодiяльнiсть? У нашому селi пiвнi краще спiвають, нiж їхнi солiсти! ..' їхали назад - усю дорогу спiвали. Я заспiвував, хлопцi пiдхоплювали. Багато пiсень проспiвали. I майже всi чогось тi, що починаються з 'Ой': 'Ой, у полi вiтер вiє', 'Ой, вербо-вербо', 'Ой, я нещасний', 'Ой, казала менi мати', 'Ой, наступала та чорна хмара...' i таке iнше. Оте 'ой', заспiвуючи, я вигукував так, наче з мене шкуру дерли. Виходило дуже здорово. Захрипли нарештi i вирiшили трохи перепочити. їхали ми, звiсивши з воза ноги, як усi на возах їздять.
Я з одного боку сидiв, хлопцi з iншого, спинами до мене.
Iду я, ногами метляю. I раптом - раа! - нога моя мiж спицi вскочила. 'Ой, нога! ' - закричав я.
А хлопцi думали, що то я знову пiсню заспiвав, та як пiдхоплять: 'Ой, нога-а, нога-а..' Я кричу, а вони спiвають. Я кричу, а вони спiвають.
Добре, що кобила Муська була таки музикальна, недарма другим голосом пiдгогокувала - почула, що я щось не те, щось фальшивлю, спинилася, голову назад повернула. Це й врятувало мою ногу. А то б лишився я кульгавим на все життя.
Пiсля того спiвати я кинув i артистом уже бiльше бути не хочу, махнув я рукою i сiв.
Чи то справдi всiм сподобалося, чи то вони були сьогоднi такi добрi, але з всi так весело смiялися i так дружно плескали у долонi, що я аж почервонiв. - Молодець? - Молодець! - Молодець! - чулося звiдусiль.
Та одне 'молодець' було менi особливо дороге. Його сказав Iгор Дмитруха. I по очах я бачив, що вiн не лукавив. I такий вiн був менi симпатичний у цю мить, такий симпатичний! Ну, дражнив вiн мене колись Мухо', ну, глузував, ну, стявся! Ну й що? Я вже про це забув. А як вiн черевик отої дiвчини з-пiд колеса вихопив! От цього я не забуду нiколи. Тодi я йому щиро сказав 'молодець', а тепер вiн менi... Поквиталися наче.
I ще одне 'молодець' було менi дуже приємне. Його сказала Туся Мороз. Правда, я не чув i крiзь галас почути не мiг - вона далеко вiд мене сидiла. Я прочитав по її губах i по очах...
I Валера Галушкинський, i Льоня Монькiн, i Спасокукоцький та Кукуєвицький, i Люба Присяжнюк, i Надя Трав'янко, i всi-всi дивилися на мене i смiялись. Але ж то був зовсiм не той смiх, як тодi, коли я був Мухою! То ж зовсiм не той смiх!
Якщо найвища у свiтi радiсть, яка переповнює тебе, переливаючись через вiнця, називається щастям, то, значить, я був щасливий у цi хвилини. Як я їм був усiм вдячний!
Що менi говорили, як мене пiдхвалювали, переповiдати не буду. А то ще скажете, що я звичайнiсiнький хвалько. Просто так уже сталося, що я перший виступив iз своїм номером, вiдважився, то мене й хвалили.
Те, що я їм розповiв, я не сам вигадав, i такого зi мною насправдi не було. То я в старiй пiдшивцi журналу 'Пiонерiя'
колись вичитав, але, переказуючи, трохи змiнив, до себе примiряв.
Пiсля мене виступала Таня Верба. Спiвала. Дуже гарно спiвала. I плескали їй не менше, як менi. Потiм Вiтасик Дяченко читав вiршi. I йому теж аплодували.
А тодi Спасокукоцький та Кукуєвицький показали акробатичний етюд. Правда, не зовсiм вдало. Спасокукоцький вибрався на плечi Кукуєвицькому, але той не витримав i впав. I Спасокукоцький гепнувся на пiдлогу. Проте вони не розгубилися, а вдали, нiби так i треба, начебто етюд був гумористичний. А потiм почали говорити, хто ким буде.
Ну, Сурен, Таня Верба i Вiтасик Дяченко, ясна рiч, артистами. Мене якось за iнерцiєю теж в артисти зарахували. Я не став дуже заперечувати, хай зараховують: клоуни ж - артисти.
Iгор Дмитруха сказав, що вiн, мабуть, буде прикордонником, начальником застави.
Валера Галушкинський ще з дитячого садка мрiє стати капiтаном далекого плавання.
Спасокукоцький i Кукуєвицький збиралися в космос, вони не сумнiвалися, що стануть космонавтами.
Невеличкi, мiцненькi, збираються спортом займатися - якраз те, що треба.
Льоня Монькiн захоплювався фiлателiєю, тобто збиранням марок, i тому вирiшим зв'язати своє життя з магазином 'Фiлателiя' - хотiв бути директором того магазину. Тут Олександр Iванович не витримав:
- Ти диви! Самi за себе артисти i космонавти! Ще й директор! I жодного тобi робiтника. А хто ж вас, артисти, годуватиме й одягатиме? Та й у космос вас ще ж i запустити треба. Хто ж це робитиме? Га? Ну, артисти! .. Всi опустили очi. Справдi, вийшло якось не той.
