землю пiдмiтає I без куреня вiд дощу сховаєшся. Але курiнь, звичайно, потрiбен.
- Курiнь я тобi поможу зробити, - сказав я, - ти ж знаєш, як я куренi роблю.
По куренях я таки був мастак. Кращого, нiж я, куреня нiхто з хлопцiв у селi не зробить. Це мене батько навчив. У мене батько тесля. Половину хат у селi вiн будував.
На обличчi в Кукурузо було вагання:
- Робiнзон, звичайно, все сам робив. Бо ж вiн один потрапив на безлюдний острiв.
- Так то ж Робiнзон Крузо, а ти Кукурузо, - заперечив я. - Не можна ж точно копiювати.
Менi обов'язково хотiлося якомога бiльше допомогти друговi. Кукурузо не став сперечатися. Я тут же витяг з кишенi великий складаний нiж з дерев'яною колодочкою i заходився рiзати лозу. Я дуже любив рiзати щось своїм ножем, нiколи не розлучався з ним, i вiд безконечного носiння в кишенi колодочка вiдполiрувалася так, що блищала, як лакована.
Кукурузо покiрно допомагав менi, незаперечне визнаючи в цiй справi мiй верх. Вiн носив лозу, розчищав для куреня мiсце, загострював палицi для каркаса.
Незабаром пiд старою вербою вже стояв прекрасний просторий курiнь, мiцний-мiцний (нiякi бурi не страшнi) i такий затишний, що аж менi захотiлося жити в ньому. Я був дуже задоволений своєю роботою.
- Всi двадцять рокiв простоїть - гарантiя! - впевнено сказав я.
Тiльки тепер ми згадали, що дiд уже, напевне, повернувся з сiльмагу, i заспiшили назад. Дiставшись, нарештi, до берега i заховавши човна, ми аж до самiсiнької хати бiгли бiгом. А коли, захеканi, прибiгли, виявилося, що дiд iще не прийшов. Кукурузо не помилився: дiдова 'хвилиночка' вмiла розтягуватись до кiлькох годин.
- Ну що? Дiда нема, можна зараз зiбрати все необхiдне, - сказав Кукурузо - Сьогоднi все приготуємо, перетягнем до човна, а завтра...
- Значигь, вирiшив уже завтра? - спитав я.
- Аякже... Ти що! Через кiлька днiв мати приїде...
Кукурузо ходив по хатi, задумливо взявшися рукою за пiдборiддя, i примiрявся, що брати з собою.
- Перш за все ложку, - вiн витяг з буфета щербату дерев'яну ложку i застромив її за пояс. - Солi обов'язково, без солi пропаду. - Вiдсипав собi в ганчiрочку пiвпачки солi - Хлiба! - з сумом глянув на зачерствiлий окраєць, що лежав на-столi. - Мало...
Дiд пiшов у сiльмаг саме по хлiб.
- Я тобi принесу. I хлiба, i сухарiв. У нас є, - заспокоїв я його.
- Чаю? - вiн покрутив у руках цибик з чаєм. - Обiйдеться. Це тодi й чайник треба. А в нас один...
- Лiхтарика не забудь. Згодиться, - нагадав я.
- Лiхтарика обов'язково. Без лiхтарика не можна.
Вiн пройшовся по хатi, взяв у руки сокиру, що стояла в кутку бiля порога:
- Сокиру. Треба було б хоч двi. У Робiнзона було аж дванадцять сокир.
- Що вiн - жонглював ними, чи що? - здивувавсь я. - Нащо йому було стiльки? Дурнуватий якийсь твiй Робiнзон.
- Ти дуже розумний! - розсердився Кукурузо. - Мовчи! Ти нiколи на безлюдному островi не жив - не переч!
В цей час дверi розчинилися i на порозi з'явився дiд. Кукурузо так i застиг з сокирою в руках.
- Ов-ва! - спокiйно вимовив дiд. - Меблю рубати здумав? Ану постав сокиру на мiсце! Двоєшник!
- Та я нiчого, - замимрив Кукурузо. - Я... я... хотiв показати йому, яка в нас сокира добра... замашна... вiн каже, що в них краща... Еге ж, у нас краща, дiду?
Дiд нiчого не вiдповiв, i ми вишмигнули з хати.
- Ху! Мало не засипались! - уже за клунею видихнув Кукурузо. - I як ми не почули його крокiв!
Це справдi будо дивно. Це значить, ми дуже захопилися. Бо дiдовi кроки чути здаля. Дiд ходить, як на лижах, не вiдриваючи нiг вiд землi: човг-човг, човг-човг. Здається, ледве ноги переставляє, от-от упаде.
Та побачили б ви його на полюваннi. На зайця по чорнотропу дiд може прочовгати отак кiлометрiв п'ятдесят - i хоч би що.
Сидимо ми з Кукурузом за клунею i обговорюємо, як краще перетягти все необхiдне у човен. Нарештi домовились. Кукурузо потроху виноситиме з хати i ховатиме у бур'янах за клунею. А як стемнiє, вже я (щоб Кукурузо був у дiда на очах i не викликав пiдозри) нищечком перенесу все у човен. А завтра...
РОЗДIЛ XIV
Робiнзон Кукурузо висаджується на безлюдний острiв
Ранок наступного дня. Сонячний, дзвiнкий, голосистий: пiвнi спiвають, гуси гелгочуть, корови мукають. Я скоцюрбився бiля тину i пiдглядаю у шпарку, що робиться на подвiр'ї в мого друга.
Пiдготовчi роботи успiшно закiнчено. Все майно Робiнзона Кукурузо уже в човнi: i берданка, i удочка, i лiхтарик, i ложка, i ковзани (на зиму), i сокира (на жаль, одна i то стара, трiснута i без топорища - ну, то нiчого, на островi можна буде витесать), i багато чого iншого. Черв'якiв накопано повну жерстяну банку з- пiд бичкiв у томатi (я слово 'бички' закреслив i написав олiвцем 'черв'яки', вийшло 'черв'яки в томатi'). I харчiв цiла торба. I навiть двi таблетки пiрамiдону (на випадок хвороби). Отже, все в порядку.
Тепер лишилося одне - вiдпроситися в дiда.
Дiд сидить на колодi i теше держака до вил. Кукурузо ходить бiля нього й канючить.
- Дiду!
- Га?
- Так я до тiтки Ганни пiду у Пiски.
- Одчепись.
- Дiду!
- Га?
- Так я пiду.
- Одчепись, тобi кажуть. Iди вроки вчи. Двоєшiшк!
Помовчали трохи. Потiм знов.
- Дiду!
- Га?
- Менi з вами скучно.
- Так що менi, на голову стать, щоб тебе розважчти?
- Я до тiтки Ганни пiду. Там же Яришка. Я її скiльки не бачив.
- Як вона дома, то тiльки чубишся з нею, а тут, бач, скучив...
- Я вам i самосаду принесу. Ви ж знаєте, який у тiтки Ганни самосад.
- У мене свiй є не гiрший. Одчепись. Знову помовчали.
- Дiду!
- Га?
- То я пiду. Да?
- От пристав, як сльота до плота! А вроки?
- Так я ж книжку вiзьму i там вчитиму. От поспитаєте в тiтки Ганни тодi.
Я причаївся й думаю: 'Ох, i важко у наш час тiкати на безлюдний острiв!'
- Дiду!
- Га?
- Я тiльки на пару днiв. З мене ж усе село смiється пiсля вчорашнього... От якi ви, їй-богу!
- Ото не швендяй, де не треба! Хто тебе у кукурудзу погнав?
Знову помовчали.
- Дiду?
- Га?
Довго канючить Кукурузо. Нарештi дiдовi уривається терпець i вiн каже:
- От бiсова дитина! Зовсiм замучив. Ну йди вже, щоб я тебе не бачив. Тiльки на днiв два, не бiльше. Та якщо тiтка Ганна скаже, що вроки не вчив, - цього держака скуштуєш. Двоєшник!
Кукурузо не став баритися, бiгцем побiг у хату (а то ще передумає дiд!), схопив 'Граматику' i - до ворiт. Тодi раптом спинився, обернувся, потупцяв на мiсцi, зiтхнув: