мої самi собою мимоволi конвульсивно стиснулися, вчепилися в його груди, одпихаючи. В наступну мить я вiдчув страшний удар по ногах i полетiв на землю. Але чомусь не назад, а вперед, на нього. Мабуть, вiн пiдбив мене i кинув на себе. Я зойкнув i шалено замолотив руками й ногами вириваючись. Дряпнув по чомусь м'якому, здається по'обличчю, щосили рвонувся, скочив на ноги й кинувся навдери. Я мчав через хащi, ламаючи гiлки, спотикаючись i наштовхуючись на дерева. Але я не вiдчував болю нi вiд подряпин, нi вiд ударiв. З розгону вскочив у човен i, схопивши весло, щодуху почав одгрiбати вiд берега. Я нiколи не грiб так шалено - човен летiв, як ракета. Весь час я панiчно оглядався - чи не женеться за мною вiн. Нi! Погонi не було. Опам'ятавсь я лише тодi, коли пристав до берега бiля села. Я весь час тремтiв вiд напруження, вiд утоми, вiд переляку. Та, незважаючи на втому, по селу я теж не йшов, а майже весь час бiг - у цiлковитiй безпецi я мiг вiдчути себе тiльки у своєму дворi. Мокрий кiнець ковдри (я таки замочив її) льопав мене по спинi, нiби пiдганяв. Як дровиняка, впав я у сiно бiля повiтки й довго лежав зовсiм нерухомо, - вiддихувався. У головi, наче в зiпсованому телевiзорi, миготiли уривчастi кадри щойно пережитого й думки. Що ж це сталося? Хто це був? Невже Кукурузо загинув? Що робити? Може, збудити батька, все розказати, зiбрати людей i - туди... А якщо Кукурузо не загинув? Адже я не певен у цьому. Тодi його таємниця розкриється i вийде, що я зрадник. О нi! Зраджувати друга - це жахливо Я нiколи не пiду на зраду. Все що завгодно, але не це. Що ж робити? Що робити? Довго я мучився над цим питанням, але так нiчого й не мiг придумати. Нарештi втома i сон знемогли мене, i я заснув.
Нiчна пригода була настiльки неймовiрна, що коли я вранцi прокинувся, то навiть подумав спершу, чи не приснилося то менi.
Та от до мене пiдiйшла мати, схилилася:
- Ну, як спалося надворi, синку? О, чого це ковдра мокра? Хiба вночi був дощ? Чи, може... - мати всмiхнулася.
Я густо почервонiв:
- Та що ви... то... то... я... води захотiлося, кружку сюди взяв i розлив ненароком.
Добре, що мати поспiшала доi'ти корову i не стала допитуватися.
Нiчна пригода знову згадалася менi з усiма подробицями. Але тепер вона чомусь не здавалася менi такою жахливою, як уночi. Може, тому що ранок був сонячний i веселий, а, як ви знаєте, всi нiчнi страхи минають уранцi. Уночi все здається страшнiшим вiд того, що темно й тихо i люди сплять. А вранцi свiтить сонце, гомонить птаство, брязкають вiдрами баби бiля криницi, i навколо люди. Я був бадьорий i сповнений енергiї. На острiв! Негайно треба на острiв! Довiдатися, як же там - чи живий...
Нашвидку вмившись, я побiг до хлiва. Мати ще доїла. Теля й собi лiзло до корови. Мати одганяла його; 'Лишки! Лишки!'
- Мамо! - гукнув я - Дайте молока, будь ласка, швидше, бо я бiжу.
- Куди це ти? Зараз снiдати будем.
- Та потiм. Я не хочу, Я молока тiльки. Я з хлопцями домовився на рибалку.
- Та хоч хлiба врiж.
Випив я склянку молока, вiдрiзав велику парчику хлiба - за пазуху - i на вулицю щодуху. За ворота вибiг i з розгону просто на дiда Вараву наскочив - не вгледiв. Аж хитнувся вiн.
- Тю на тебе! - буркнув сердито. - Iч, розiгнавсяi
- Вибачте! Драстуйте, дiду!
- Здоров. Куди це тебе несе? Преш, як нiмий до суду. Людей з нiг збиваєш.
- Та я на рiчку, на рибалку з хлопцями домовився.
- Проспав, ледащо? - уже спiвчутливо й докiрливо спитав дiд: сам же рибалка - розумiє.
- Еге! То я побiжу! Вибачайте! - А сам думаю:
'Ех, не знаєте ви, нiчого не знаєте, куди я спiшу. Якби знали, не те б заспiвали...'
РОЗДIЛ XVII
'Сьогоднi вночi...' Таємниця от-от розплутається
З трепетним серцем пiдпливав я до острова. I чим ближче пiдпливав, тим бiльше трепетало моє серце: живий чи неживий, живий чи неживий...
I раптом радiсть шаленим криком забулькотiла в моєму горлi, як вода в закипiлому чайнику:
- Ого-го-го-го-го!
Я побачив його. Живiсiнький i цiлiсiнький стояв мiй друзяка Кукурузяка на березi, виткнувши iз кущiв голову, i радiсно усмiхався менi. Тiльки нiс у нього був облуплений i праву щоку навскоси перетинала свiжа подряпина. Але що таке подряпина на щоцi такого геройського хлопця, як Кукурузо? Нiщо!
Коли я пристав до берега, менi хотiлося кинутись i обняти иою на радощах, але я стримався. Я тiльки штурхонув його в плече i спитав:
- Ну як? Як ти тут?
- Нiчого - ляснув вiн мене по животу i одразу додав, взявшися рукою за щоку i похитуючи головою: - Тут таке було о-о...
- Що? - спитав я, нiби нiчою й не пiдозрiвав
- Ти все одно не повiриш, подумаєш, що я брешу.
- Ну?
- Шпигуни на мене нападали вночi. От тобi й ну! Бився я. Так бився, як нiколи в життi. Думав, що загину. Ось бачиш, - вiн ткнув пальцем у подряпину на щоцi, тодi за дер сорочку i показав синець на ребрах.
- Ну? Ну? - нетерпляче спитав я. - Як же воно було?
- Пожди. Я все по порядку - I Кукурузо почав розказувати менi те, що ви вже знаєте.
Коли ж вiн дiйшов до трагiчного опису бiйки з незнайомцем - як вiн брикнув ногами, як незнайомець упав на нього i почав дряпатися, - у мене в животi раптом щось засмiялося, пролоскотiло в горлi i вирвалося з рота коротким гигиком.
Кукурузо ображено хмикнув:
- Ти що - дурний? Тобi, звичайно, смiшки. Попробував би ти.
- Ану повтори ще раз, як воно було - ота бiйка, - по просив я
Кукурузо повторив. Я покивав головою, зiтхнув i сказав:
- То був я.
Кукурузо вирячився на мене.
- Це точно був я... Дивись. - Я закотив халошу i показав на нозi пiд колiном здоровенний синець. - Твоя робота.
I я розказав усе, що трапилося зi мною цiєї ночi. Кукурузо тiльки клiпав очима:
- То, виходить, що то . що то... билися ми з тобою? А менi ж здалося, що був хтось такий здоровеннецький...
- А менi, думаєш, нi? Просто велетень.
Ми глянули один на одного i раптом як зарегочемо!
- Оце здорово!
- Оце-то так!
- I як я мiг не впiзнати тебе?
- А я?
- Хоч би слово сказав.
- А ти ж чого - як води в рот набрав?
- З переляку.
- З переляку!
- А незнайомець, значить, i не вилазив з човна?
- Не вилазив
- А де ж вiн потiм дiвся?
- Зник десь. Поїхав. Я на дерево з переляку видряпався - всю нiч на гiлцi, як мавпа, просидiв, аж до свiтання. I очей не стулив. Оце тiльки як розвиднiлось, униз спустився та задрiмав трохи.
- А чого вiн приїжджав, як ти думаєш?
- А я знаю? Не в гостi до мене, в усякому разi.
- А ти чув, як у воду шубовснуло щось?
- Чув, звичайно. У мене аж у животi тенькнуло.
