- Може, то когось утопили? Га?
- Хто його зна.
- Так, може...
- Цить! - Кукурузо раптом схопив мене за руку. - Пригнись.
Ще не знаючи, в чому справа, я слухняно пригнувся.
- Диви! - прошепотiв Кукурузо. На плесо виплив човен У ньому сидiв Книш. Човен плив тим самим 'курсом', що й незнайомець уночi. Обiгнув острiв i зник за прибережними кущами.
Ми кинулися в траву i поповзом - туди. За тими кущами острiв кiнчався. Нiкого там не було. Книш проплив мимо.
- У човен!
Ми сiртонулися до плоскодонки.
Кукурузо враз спинився:
- Взять рушницю?
- Не треба! - прохопивсь я, потiм додав - Нiколи.
Ми сiли в човна i почали огинати острiв, наближаючись до того мiсця, де вночi зник незнайомець. I хоч зараз був ранок i свiтило сонце, серця в нас билися тривожно - ми не знали, що нас жде там, за кущами. А що, як дiйсно щось жахливе...
За кущами починалася вузенька стружка А навкруги - щiльнi очерети. Шлях був один. Ми в'їхали в стружку. Стружка була вузька, але майже рiвна й нiкуди не звертала.
Незабаром ми випливли на невелике плесо i побачили острiв. Я здивовано глянув на Кукурузо. То був Високий острiв. Ондо й Бурмилiв курiнь 'президенцiя' - якраз край берега. Я й не знав, що цiєю стружкою можна втрапити до Високого острова i що вiн так близько. Ми завжди добиралися до Високого острова iншим шляхом.
Ми обережно пiдпливали до берега Попiд берегом стояло два човни.
З за куреня лунали добре чутнi голоси Книша и Бурмила. Їх не було видно. Вони, мабуть, сидiли бiля вогнища - курився синiй димок ..
- Нехорошо це... - докiрливо говорив Бурмило - Нехорошо...
- Цить уже - 'нехорошо!' Моральний кодекс найшовся менi! А ятери вночi хто ставить?
- Та що ти! Двiєчко ятеркiв якихось гнилих, ледь живеньких. Туди й риба не йде. Щоб я бога не бачив!
- Нiчого-нiчого! За це теж Радянська власть по голiвцi не гладить.
- Але ж... Так то ж зовсiм iнше...
- Ну, якщо ти така цяця, то качай отсюдова, не мiшайся! Щоб я тебе тут i не бачив! Сьогоднi вночi я це зроблю - й квит! I дивись менi!
- Та гаразд уже! Тiльки хоч зараз iди звiдси, бо понаїдуть отi юннати з стариком! Кому це нужно!..
Я схопився за весло.
- Гребiмо звiдси - вiн зараз пливтиме.
Добре, що човни нашi в обидва боки однаковi - що носом пливти, що кормою (корма теж загострена). А то б ми не розвернулися - вузько. Та й не встигли б. А так натиснули ми - i заднiм ходом у стружку чимдуж, до острова Переекзаменовки. I тiльки вже як добряче замаскували човна в очеретах попiд берегом свого острова - одхекались i прийшли до тями.
Так он воно що! Значить, то вночi Бурмило був, ятери ставив А ми трохи не повбивали один одного.
Але що ж сьогоднi вночi робитиме Книш на Високому островi?! Що навiть Бурмило його одговорював. Певно ж, не в цурки-палки гулятиметься!
- А може, вiн хоче глобулус викрасти й за кордон передати? - каже Кукурузо.
- А вiн хiба секретний?
- А що ж ти думав, може, й секретний .. В усякому разi, крiм глобулусу, на цьому островi красти нiчого. Не жабiв же.
Невже глобулус?..
I раптом я згадав...
Це було мiсяцiв пiвтора тому. Я поїхав з мамою на базар. Вона просила помогти пiдвезти їй кошики.
Базар у нас у райцентрi, дванадцять кiлометрiв вiд села. Ранiше туди човнами по рiчцi їздили. А тепер бiльше на велосипедах. Швидше.
Поїхали ми. Мама на 'Українi', я на своєму 'Орльонку'. Не люблю я базарiв, та що поробиш.
Одвiз я кошики, збираюся назад їхати. I тут бачу - Книшиха. Торгує у ряду, де продають насiння, сушенi трави та рiзнi 'спецiї'. На дашку рундука, за яким вона стоїть, пришпилено портрет космонавта Поповича.
Добре поставленим базарним голосом Книшиха вигукує:
- А кому льобулi. кому льобулi? Двадцять копiйок пучечок! Кому льобулi? Чиста льобуля! Сто процентiв вiтамiнiв! Усi вiтамiни! А! Б! В! Г! Д! Бiльш не купите нiде! Навались, у кою грошi завелись.
Її оточують покупцi. Торгiвля йде повним ходом.
- Як чайок заварювать, - пояснює Книшиха якiйсь молодицi. - Од бешихи крепко домагає... Од перестрiту... Од... - шепче щось молодицi на вухо.
- Ну?! - здивовано-радiсно каже молодиця, - Дайте три пучечки.
- Уступили б трохи, тьотю... Дорого, - торгується iнша молодиця.
- Дорого - мило, дешево - гнило, моя дорогенька! Не можу менше... - i вже Книшиха замакiтрює голову якiйсь лiтнiй дачницi. - Можна й у борщ... Смакота! Берiть, дама, не пошкодуєте. Чоловiк вам ноги цiлуватиме!
I знову завелася дзвiнкоголосо:
- Ану - водорiсть! Цiлюща водорiсть для всього! Смачна приправа для холодного й гарячого! Можна в чай! Можна в горiлку! Можна сушить! Можна варить! Можна для дальньої дороги! Їжа космонавтiв! - тицьнула вiдстовбурченим великим пальцем угору, на портрет Поповича. - Тридцять копiйок пучок! Український женьшень!
Покупцi посмiхалися, але брали.
Я придивився, чим вона торгує. То були пучечки якоїсь сушеної трави, а може, й справдi водоростi. Але те, що це не глобулус, i сумнiву не було. Глобулус же, як казав Фарадейович, - мiкроскопiчна одноклiтинна водорiсть, i мати такий вигляд не мiг аж нiяк.
Розказав я тодi про це Явi, подивувалися ми заповзятливостi й базарному талантовi Книшихи ('От людей обдурює змiюка!'), а потiм i забули. Чим тiльки не торгують на тих базарах! Це ж тобi не в магазинi.
А тепер я згадав. Може, й справдi Книш на глобулус зазiхає.
- В усякому разi, - рiшуче сказав Кукурузо, - ти собi як хочеш, а я сьогоднi вночi...
Кукурузо не договорив. Раптом з плеса долинула дзвiнка пiсня:
Пусть всегда будет солнце,
Пусть всегда будет небо,
Пусть всегда будет мама,
Пусть всегда буду я!
РОЗДIЛ XVIII
Несподiванi Iгор, Валька та iншi
Голоси були хлоп'ячi й дiвчачi - бадьорi пiонерськi голоси. Здавалося, що плавнями просто по водi й болоту крокує через очерети веселий пiонерський загiн. Ми здивовано перезирнулися - що таке? Потiм рвонулися й побiгли на берег - туди, звiдки видно було плесо. Але нiчого не побачили заважав очерет.
Ми швидко видряпалися на стару вербу, пiд якою стояв курiнь. Це було найвище дерево на островi. I тодi побачили: з стружки на плесо випливали, наче лебiдi, бiлi човни. У човнах сидiли пiонери - в бiлих майках, у бiлих панамках, з червоними галстуками. В першому човнi стояв на весь зрiст стрункий високий юнак у бiлих штанях, без майки, але теж з червоним пiонерським галстуком. То був, мабуть, вожатий. Пiд бронзовою шкiрою його випиналися могутнi мускули. Здавалося, цей юнак зiйшов просто з фiзкультурного плаката 'Готуйся на значок ГПО!'
Та от пiсня скiнчилася, i вожатий вигукнув:
