- Друзi, пропоную на цьому островi зробити зупинку! Як ви вважаєте, товаришу штурман? - схилився вiн до маленького вилицюватого хлопця з насупленими бровами, що сидiв на кормi.
- Тiльки так! - дуже серйозно вiдповiв хлопець. Всi чомусь засмiялися.
- Тодi держiть курс на острiв, штурмане! - в тон йому сказав вожатий.
- Тiльки так! - повторив хлопець, i знову всi засмiялися.
Але на хлопця це не справило нiякого враження. Вiн i бровою не повiв.
Один за одним човни пристали до берега. I враз острiв нiби перетворився на пiонерський табiр: смiх, крики, бiганина. Хтось бив м'яча, хтось уже хлюпався у водi, хтось ловив сачком метеликiв. Серед пiонерiв ми побачили й кiлькох васюкiвських юннатiв, але вони були не з нашого кутка, ми їх знали погано. Ми сидiли на деревi, не знаючи, що нам робити, - чи показуватись, чи нi. Та довго вагатися нам не довелось. Якась висока цибата дiвчинка натрапила на курiнь i вигукнула:
- О! Дивiться! Тут хтось живе!
Всi збiглися до неї. Пiдiйшов i вожатий. Смаглявий прудкий хлопчина з фотоапаратом через плече шмигнув у курiнь i одразу ж вискочив, тримаючи в руках електричний лiхтарик.
- Лiхтарик! - пояснив вiн. - Механiчний. З динамкою. Дає струм лише тодi, коли натискати на цю ручку.
I почав чвиркати, показуючи. Кукурузо неспокiйно засовався на гiлцi.
Цибата дiвчинка теж шмигнула в курiнь i потягла звiдти рушницю.
- Погляньте, справжня, мисливська...
- Ой, обережно, вона, може, заряджена! Ще стрельне, - зойкнула котрась iз дiвчат.
Тут Кукурузо вже не витримав:
- Ану не займай!
Всi враз пiдняли голови. Ховатися бiльше було нiчого.
Ми злiзли з дерева. I одразу нас оточили пiонери.
- Хто ви?
- Що ви тут робите?
- Це ваш курiнь?
- I рушниця ваша?
- Ви мисливцi?
- Ви тут живете?
Я розгублено подивився на Кукурузо. Вiн похнюпився i мовчав.
- Та вони, мабуть, просто рибалять тут. Це нашi, з Васюкiвки, сказала васюкiвська юннатка, здається, з восьмого класу.
- Або з дому втекли, - пiдкинула друга (ми про неї тiльки знали, що вона вредна й дочка колгоспного бухгалтера).
- Або в iндiйцiв грають. Як 'Маленькi дикуни' Сетона-Томпсона. Пам'ятаєте? - втрутилася цибата.
- Або у Робiнзонiв... Правда ж? - сказав вожатий. Я зовсiм безпорадно глянув на Кукурузо. Мiй друг густо-густо почервонiв. I раптом сказав:
- Нi в що ми не граємо.. У нас тут дiло одне... А ви хто такi?
- А ми з Києва. Юннати ми, - зацокотiла гостроносенька дiвчинка в окулярах.
- Приїхали сьогоднi, - перебила її цибата.
- От Валько, не перебивай! Дай я скажу! - вигукнула гостроносенька i знову зацокотiла. - Сьогоднi приїхали. Приїхали сьогоднi. Да... Почули, що у вас глобулус виводять i от приїхали. Наш керiвник професор Дудка говорить що... Ви знаєте професора Дудку? О, це знаменитiсть! Свiтова знаменитiсть! Говорить, що ваш глобулус, - це надзвичайно. Надзвичайно! Вони приїдуть завтра - i професор, i кореспондент газети 'Зiрка'. А ми сьогоднi приїхали. Професор i кореспондент теж сьогоднi приїхали б, але в професора сьогоднi термiнова вчена рада в Академiї. Несподiвана. А в нас уже квитки були. От ми й приїхали. А вашi не хочуть нам показувати глобулус без професора. Кажуть: 'Завтра'. Ну, ми розумiємо - люди стiльки старалися, їм хочеться, щоб урочисто... Ми розумiємо... А у вас яке дiло? Яке? Га?
Кукурузо набурмосився:
- Дiло... та й усе...
- Секрет? Так? Секрет? - не вгавала гостроносенька.
- От iще Оксана! Причепилася, як сльота до плота! - вигукнула цибата Валька. - Раз не говорять, значить, секрет.
- Ну, гаразд, не кажiть, не кажiть, хан буде секрет, - погодилася гостроносенька Оксана.
- То ми вам, мабуть, заважатимемо тут? - спитав вожатий.
- Нi, аж до вечора можете буть, - милостиво дозволив Кукурузо.
- Та нi, ми на якусь годинку. Просто хотiлося скупатися й поснiдати на свiжому повпрi, бiля вогнища. Дiвчатка з самого Києва про це мрiють. Он Оксана нiколи в життi не снiдала бiля вогнища, - усмiхнувся вожатий.
- Вона й живої корови нiколи не бачила. Тiльки на картинцi, пiдморгнув вожатому хлопчина з фотоапаратом.
- Ти дуже багато бачив! От зараз як дам! - кинулася на нього Оксана.
- Брек! Бiй закiнчено! Перемогла Оксана! - вигукнув вожатий. - А тепер - за дiло! Виймайте харчi! Розкладаймо вогнище!
- Тiльки так, - авторитетно пiдтвердив маленький 'штурман'.
Пiонери одразу загаласували й побiгли до човнiв.
- Ти, Iгоре, займись вогнищем, - сказав вожатий хлопчинi з фотоапаратом. - Ти в нас майстер.
- Ходiмо, я покажу, де хмиз, - по-хазяйськи запропонував Кукурузо. I ми втрьох пiшли в глиб острова. Йшли i, як це завжди буває на початку знайомства, нiяково мовчали - не знали, про що говорити. I раптом Iгор, не розтуляючи рота (ми це добре бачили), голосно чи то бевкнув, чи то гавкнув. I враз десь всерединi в нього заграла музика. Справжня музика. Джаз. Ото знаєте: 'Бз-вз, дудль будль, бум-бем, бу-га-га...!' I потiм щось заспiвало жiночим голосом по ненашому... Ми стали i вирячились на Iгоря, мов барани. Що за таке?
Вiн засмiявся i пересунув з-за спини наперед те, що ми весь час вважали за фотоапарат:
- Приймач! На транзисторах, напiвпровiдниках. Це я тiльки у футлярi вiд фотоапарата його змонтував. Бо iншого корпусу не було. Та й зручно. Через плече носити можна.
Он воно що! Так це транзисторний радiоприймач, такий, як у дiда Салимона! Як ми зразу не догадались?
- Гарна штука, - опам'ятавшись, поблажливо сказав Кукурузо. - Скiльки дав?
- Що - дав?
- Заплатив скiльки?
- Нiскiльки. Сам зробив.
- Що-що? - Кукурузо скривився i приклав долоню до вуха, наче недочув. Я хихикнув.
- Сам, кажу, зробив, - серйозно повторив Iгор.
- Ага, - криво посмiхнувся Кукурузо - Ну да. Я ж i питаю: скiльки дав? У нас у сiльмазi 'Турист' продається. Тридцять п'ять карбованцiв. Красивий, пiд перламутр. Ну, а цей, звичайно, гiршенький.
- От, дивак, не вiрить. Ну, як хочеш.
З кущiв вийшов вожатий.
- Про що це ви, хлопцi, сперечаєтесь?
- Та нiчого, просто так, - махнув був рукою Кукурузо, але потiм, глянувши знизу на вожатого, раптом єхидно спитав:
- Дядю, а у вас всi пiонери отакi-го... чи тiльки цей?
- А що таке?
- Та нiчого... Просто вiн каже, що оцей приймач сам зробив. Може, ота худенька автомобiль справжнiй сама зробила, а отой 'штурман' - 'тiлькитак' - у космос лiтав?
- Щодо космосу та автомобiля не скажу, а от приймач вiн дiйсно сам зробив. Це точно. Вiн у нас молодець. У радiогуртку вже третiй рiк. Академiком буде.
Вожатий говорив серйозно, без всяких жартiв. Не вiрити йому було неможливо. Кукурузо одразу скис -
