Вiн пiдняв мокрий, у багнюцi пiстолет. Будка глянув:
- Стартовий? Я... з-зразу здогадався, - сказав вiн, цокаючи зубами, i шморгнув носом.
'Чого ж ти тодi так дременув, що аж у колодязь угнався?..' - подумав я. Але промовчав. Неблагородно було б...
- Ходiмо, ходiмо... Ви ж захворiєте... Там поговоримо, - тягне нас Валька. Та ми й не збираємось тут затримуватися - мокра одежа холодно липне до тiла, зуб на зуб не попадає.
I ось знову тепле i, здається, таке густе-густе повiтря огортає мене з усiх бокiв.
- Хлопчики, викручуйтесь! Негайно викручуйтесь! Я одвернусь. Я не буду на вас дивитись... Ви що - психiчнi? Негайно викручуйтесь! Я уже одiйшла i одвернулась... Ну!
Ну й уперта вона!
I от ми стоїмо i викручуємось. Всi рештки сил, що лишилися у нас, ми вкладаємо в те, щоб видушити воду з своїх штанiв i сорочок. Вода дзюрчить на землю. Ми крекчемо i сопимо. А Валька стоїть вiддалiк спиною до нас i, не обертаючись, командує:
- Добряче, добряче викручуйте - не лiнуйтесь...
- 'Добряче'... Яка розумна! - скриплю я.
- Сама б спробувала. Як воно не викручується, - буркоче Ява.
- Говорити легко. - подає голос Будка.
I те, що ми всi троє однаково голi, i те, що всi цокочемо зубами i що разом бурчимо на Вальку, - все це об'єднує нас з Будкою. I я не вiдчуваю чомусь тiєї злостi i ненавистi до нього, що ранiше. Хоча це ж вiн примусив нас пережити цю страшну пiдземну пригоду. I з годинником ще ж невiдомо що...
Ото дивно: якщо ти зробиш людинi добро, вона тобi стає приємною. I навпаки, той, кому ти заподiяв щось зле, неприємний тобi.
- Де годинннник? - не стiльки спитав, скiльки процокотiв я зубами, викручуючи штани.
- Єсть, не хвилюйся... 3-зараз получиш.. - зацокотiв у вiдповiдь Будка, викручуючи сорочку.
- А 'ччувак'? Де 'чувак'?
- А-а, то такий 'чувак'! Б-барахло, а не 'чувак'! Втiк... I взагалi я про 'чувака'... все видумав... То Вовка Iванов... Вона його знає...
- Як?! А годинник?
- Та єсть... У нього. Вiн тодi у тебе з кишенi випав, коли Вовка стягав тебе з мене.. Спершу ми хотiли зразу оддать, а тодi я... придумав оце - з 'чуваком'... щоб було цiкаво... I щоб вас налякати...
- Ге! - сказав я (мовляв, кого ви хотiли налякати?! Нас?!).
- Ми думали завести вас, а вже як ви почнете плакати - вивести. Але ми домовлялися усiм кодлом, тодi б усе було правильно. А прийшов тiльки я i Вовка з молодшим братом . Ну i...
- Ти думаєш, так легко вiючi вийти з дому! - обiзвалася Валька. - Я цiлу годину в туалетi просидiла... поки всi про мене забулiи i поснули. А тодi - через чорнiш хiд. Тобi добре, у тебе дома нiкого, мати на нiчнiй змiнi... I Вовка з братом на верандi сплять, я знаю... Думаєш, так просто...
- А ти ти як тут опинилась? - спитав я, судомливо натягаючи штани (Ява i Будка були вже в штанях ). Я знав, раз вона почала говорити, вона зараз обернеться, - де ви бачили, щоб дiвчина довго говорила, стоячи до вас спиною.
- А менi Юрко Скрипниченко ска... Ой! Я не дивлюсь, я не дивлюсь! Юрко Скрипниченко сказав... Я тiльки iз студiї вiд Максима Валер'яновича приїхала (розказала йому все, що сталося з годинником)... Iду... Юрко Скриппиченко. Каже: 'А ми сьогоднi вночi твоїх дружкiв у печерi давити будем О!' - 'Як?' - кажу. 'А так', - каже... I розказав... Ух, я розiзлилася! 'Ви всi бандити! А ти, - кажу, - ти ще й зрадник, своїх виказуєш..' Вiн мене - за косу... А я його - трах! - по спинi...
- Нiчого... Ми з ним ще поговоримо... А зараз ходiмо Вовку шукати, сказав Будка. - Вiн зовсiм втекти не мiг... Вiн десь тут...
I Будка повiв нас крiзь кущi, крiзь дряпучi будяки i жалючу кропиву у яр.
То ось воно як! Настрахати нас хотiли... Видумали все - i про 'чувака', i про мiлiцiю, i про схованку у печерi. А ми повiрили! Як дурники! Як маленькi! Таж i слiпому було видно, що те все брехня. Пiдземелля... Дванадцята година ночi... чорна маска... Навiть у книжках тепер уже так не пишуть. Ганьба! Ну ж... Хай тiльки оддасть годинника. Це все тiльки через годинник. Якби не годинник або якби то був мiй годинник, я б взагалi... Хай тiльки оддасть годинника!.. А що ми йому зробимо?.. Налупцюємо? Якось нема настрою... Не той якось настрiй...
- А ви молодцi! - раптом сказав Будка. - Не побоялись. I годинник же не ваш. Могли ж просто плюнути i все. З вами у розвiдку можна йти.
Ну от, бачиш! Як же ти його налупцюєш пiсля цих слiв! Медом розлилися у наших серцях цi слова. Похвала, почута вiд ворога, - найвища похвала. Стривай, а звiдки вiн знає, що то не наш годинник? Та тiльки я розтулив рота, щоб спитати, як з темних кущiв, зовсiм близько, почувся тихий свист. Будка свиснув у вiдповiдь. Зашарудiли гiлки, i з кущiв вийшов 'чувак' Вовка. Вiн був все ще у масцi.
- Давай сюди годинника! Барахольщик! - наказав Будка.
- А ти? Теж iще! Подумаєш! - Вовка зняв маску. Це був той самий довговидий хлопець, що копнув мене колись по нозi.
- Ти давай-давай, не балакай! - роздратоване повторив Будка.
- На! Дуже вiн менi треба... - Вовка витяг iз кишенi годинника...
Менi радiсно забилося серце. Нарештi! До останньої митi я боявся, що станеться щось i годинника я не побачу.
Будка взяв у Вовки годинника i простягнув менi (видно, вiн сам власноручно хотiв його вiддати):
- Бери!
- Спасибi! - якось саме собою вихопилось у мене.
- Будь ласка, - нiяково буркнув Будка.
Я не поклав годинника в кишеню. Я не довiряв бiльше кишеням. Я затиснув його в руцi. Я вирiшив не випускати його з руки, поки не прийду додому i не покладу пiд подушку. Нiяка сила не змогла б одiбрати у мене зараз годинника.
Ми пiшли назад тiєю ж дорогою. Знову попiд муром по вузеньких дерев'яних сходах, майже в цiлковитiй темрявi, ледь розбавленiй двома жовтими плямками лiхтарикiв (тiльки тепер один з них був Вальчин, - Будка свого розбив у колодязi).
- Звiдки ти знаєш, що годинник не наш? - нарештi спитав я.
- Ми все знаємо... - таємничо сказав Будка,
- Та нi, серйозно.
- Та це її брат, - вiн кивнув на Вальку, - сказав його братовi, - вiн кивнув на Вовку, - от i все. Вони дружать...
- А-а..
- Слухай, Будко, - сказала раптом Валька, - а чого ти подерся в колодязi нагору? Ти ж мiг через нижнiй тунель вийти на схили.
- Та! - махнув рукою Будка.
- Що 'та'! Серйозно.
- А що, як вони пiшли б не в той бiк? I заблудили б? Вiдповiдай, еге ж? У них же нi лiхтарика, нiчого.
- I пiстолета не побоявся?
- А я б кричав...
Ти диви! То цей Будка майже герой - лiз нас рятуватиi Отут i розберись у людях.
Нiби негативний тип i раптом... Нi, не так воно просто сказати, що людина - негативний тип.
- Слухайте, - сказала Валька, - а як же ви доберетесь додому? Зараз уже ж трамваї не ходять.
- А що там добиратися! - сказав Будка. - Спустяться до бульвару Дружби, а там по автострадi - i до Печорського мосту. Я їх проведу . До клумби... Чао!
- Чао! - сказав Вовка
- Пока! - сказала Валька.
- Бувайте! - сказав Ява.
