В суворому мовчанні Павло дивився на переобтяжений ягодами червоний кущ, і ставало йому затишно на серці, ніби прийшов він у ліс під Ворзелем.
— Перші дні завжди найважчі, - почув голос Малькольна. — Вам треба виспатися й понаписувати всім листи, сер.
— Мені кортить дістатися нарешті до ранчо Доута. Ви були ж там?
— Якщо між нами, то був. Це не для преси, як у нас кажуть. Майте на увазі, журналісти нишпорять навколо цієї утаємниченої землі, мов шакали. Один спробував прорватися гелікоптером, але щез при загадкових обставинах.
— Зникнення журналістів не дивує тепер, — дорікнув Павло, хоча, звісно, до цієї трагедії Малькольн не був причетний.
— Але життя кожного вченого на ранчо і його родини у повній безпеці. І вірю, вам там просто сподобається: ранчо Доута схоже на рай у розпечених пісках. Його можна сприйняти за марево і вмерти поблизу, не збагнувши, як на тлі каламутного неба можуть рости справжні пальми, бити фонтани холодної води, де химерною стіною вигнулася червона, як і пустеля, армада антен. Там усе нечуване й небувале. Мекка науки.
— Куди відкрита брама лише для апостолів… А от чи випустять їх звідси, ніхто не зна.
— Вам боятися нічого, сер. Ви надто грізний партнер. Я маю на увазі вашу країну.
— Америка, як ви казали, країна несподіванок. Я лише з огляду на це, сер, — натякнув Павло.
— Вас дратує те, що ви нічого не робите третій день, сер. Чи не так?
— Справді, великі прогулянки не для мене, — погодився Павло.
— Ви так квапитесь, ніби вам залишились лічені дні, сер. Ви ще молоді, Павел.
— Можливо, ви маєте рацію, сер, але мені не дає спокою час, що кожної миті умирає за нашими плечима. Я живу не для себе, а жити разом з своїм народом можна тільки тоді, коли думаєш про майбутнє своїх нащадків. Невже ви для чогось іншого добуваєте свої гравітали?
— Ми ще не знаємо, як використає народ наше відкриття, Павел. Мені хочеться вірити, що та енергія грітиме й годуватиме таких, як ми.
— Тоді дайте руку, Малькольне, і вважайте, що між нами існує угода працювати на добро.
XIV
Хілда Брайнт картинно тримала тонке, мов німб святого, кермо вохристої «тойоти».
Х’ю сидів позаду, біля стабілізованого столика, й апетитно їв сандвіч, запиваючи надто міцною содовою.
— Колись ви непомітно з’їсте навіть мене, Х’ю, — невдоволено дорікнула Хілда. — Коли ви вгамуєте свій апетит? Це вже починає набридати навіть мені, сер.
Х’ю щось мурчав у відповідь, зглядаючись з Хілдою в овальному люстерку.
— Ви у всьому, любий колего, втратили міру. Якщо так піде далі, я буду змушена відмовитися від послуг Джоя Блеклі. А ви самі добре знаєте, що його чекає опісля.
Почувши про Джоя, Х’ю ковтнув напівпережований шмат, а потім з легкою бравадою звернувся до Хілди:
— Гра має свої закони, міс. Якщо вас цікавить тільки посередник для настроювання на головний об’єкт, то я вам повинен нагадати, що і місіс Кет, і містер Павел не повинні навіть здогадуватися про наші наміри.
— Ви радите мені влаштуватися поблизу ранчо Доута й гибіти в пісках? — запитала з притиском Хілда, перебираючи тонкими пальцями трохи завелике кермо машини й обганяючи чергового тихохода. — Мені відпущено лише три дні. За цей час я повинна зібрати всю гаму частот взаємоконтакту Кет і Павла. Мені потрібний безпосередній потужний сигнал робочого мозку. І мушу сказати, ми даремне підтрунюємо над Острожним тільки тому, що він не п’є, як ви, коньяку й не смокче сигару. В Острожного ідеальний розум, Х’ю. З таким розумом приємно працювати. Я давно не бачила таких чистих і яскравих сигналів. Так що думайте про ці три дні, Х’ю, інакше вам нічим буде займатися, коли дві заокеанські птахи випурхнуть з-під антени над віллою Малькольна й отаборяться на Ранчо Доута.
— Я це знаю, але ви надто грубо працюєте, міс. Я чергував біля монітора й помітив, що Павло звернув увагу на імпульси рубінів на підвісці, яку ви подарували Кет. Острожний промовчав, але не забувайте: він — фізик, а не комівояжер.
Х’ю спостеріг, як скам’яніли жовна на обличчі Хілди, а стрілка спідометра поповзла до позначки «180». «Сатаніє, - зрозумів Вундстон і байдуже подивився на вузьку нитку дороги, згадуючи, як Хілда спритно почепила Каті й Мері коштовні мінікомп’ютери на шию, а тепер гнала свою програму, не турбуючись, що завтра може з’явитися Нота про зловживання людей ЦРУ. — Хоч би вона уже заміж вийшла. Кажуть, тоді жінки добрішають», — мимоволі подумалось Вундстону, але він зараз клопотався іншим і тому сказав:
— Вашу роботу, міс Хілда, можна порівняти з методом мисливця, котрий ловить крокодила, сидячи на хвості у того ж крокодила.
— Ви мені погрожуєте чи докоряєте, сер? — запитала з єхидною посмішкою Брайнт. — Ви, мабуть, забуваєте, що ваше життя у моїх руках.
— Там буде і ваша смерть, міс, — буркнув Х’ю, видуваючи хмару диму. — Увімкніть конденсор, міс.
— Слухайте, мені подобається ваша байдужість до небезпек. Невже ви справді нічого не боїтеся?
— Боюсь. Одного: коли дружина дізнається про мою смерть у товаристві такої пантери, як ви.
— Ви надто щедрі на компліменти, сер. Але я хочу, щоб перш, ніж умирати разом зі мною, ви послухали ось це. — Не збавляючи швидкості, Хілда вихопила з кишені тонку чорну пластинку, просунула її в блок лазерного магнітофона, натиснула клавішу. Х’ю з жахом зрозумів, що чує свою ранкову розмову з Джоєм Блеклі.
— Можете вимкнути, — попросив Вундстон, відчуваючи, як мокріє під пахвами й холоне в душі.
— Ви надто примітивні в своїх методах, — сказала Хілда й клацнула вимикачем. Добула пластинку з записом, передала через своє плече: — Візьміть, Х’ю, собі на згадку. Як останній доказ вашої нещирості. І раджу вам не користуватися машиною Пітера Гоулда. Цей хлопець добре володіє пістолетом і, Кажуть, не залишає після себе слідів.
— Тоді я справді не знаю, хто за вами стоїть, — муркнув Х’ю. Важка втома скувала тіло, і він приліг на м’яке сидіння, втуплюючись очима в рівні, худорляві плечі Хілди Брайнт.
— Чому ви скисли, Х’ю? — весело запитала Хілда, стишуючи хід машини.
— Мені справді дуже неприємно, що так сталося, міс.
— Ви просто неініціативні, Х’ю.
— Не завжди доводиться займатися тим, чим хочеться. Така вже моя доля, міс.
— Це можна легко змінити, Х’ю.
— З моїми статками, — пхекнув Вундстон і випростався. Затягнувся димом сигари. — Я обплутаний обов’язками, як мустанг — ласо.
— Скільки, якщо не секрет, ви маєте повернути Расселу, щоб вийти з гри?
— Багато.
— Точніше.
— Триста тисяч.
— Чимало, але вважайте, що вони вже на вашому рахунку. Ще стільки ж одержите завдатку. Але тоді вже вашим шефом буду я. Вас це влаштовує? — запитала з іронією в голосі Хілда, зупиняючи машину біля триповерхового будинку із золотою овечкою під дашком стрілчастих високих дверей головного входу.
Вундстон важко сопів, перебираючи в голові можливі варіанти розриву з Дейвідом, який не схоче так легко розпрощатися з надією на бариші.
— Сміливіше, Х’ю, — кепкувала Брайнт. — Ви народилися трагіком, але бог наділив вас розумом аналітика. Вам більше вірять, коли ви граєте роль блазня, — знущалася Хілда, напівобернувшись до Вундстона й опираючись рукою на спинку сидіння. Показала на високий, чимось схожий на середньовічну
