— Що таке? Як посміли? Я не хочу роздвоюватися!
І другий ОЄК ніяк не заспокоїться — пузирі пускає:
— Тоді, — каже, — нехай і дружину мою, товаришку ВЛВ, теж роздвоять, а то, що ж це получається? Розпуста, товариші, получається! Як у пісні «А ми удвох, а ми удвох в одне дівча закохані…» А цього нам ніяк не можна, бо ж ми світочі і класики. З нас піонери примір беруть.
— Да-а, — згодилися відповідальні товариші. — Двох Корнійчуків буде забагато. А що, як одному з вас прізвище змінити?
— А кому саме? — стривожилися обидва ОЄКи.
— А ви самі вирішіть.
Що тут почалося! Обидва драматурги зчинили бійку. Один схопив табуретку, а другий витяг з ванни мокрого трупа і почали гамселитися. Цей лупить табуреткою, а той — мокрим трупом.
А труп цей був колись директором плодоовочевої бази, товаришем Зільбершнапсом. І якраз саме родичі в морг приперлися його забирати. І що ж тут вони бачать? Вони бачать, як визначний драматург схопив за ногу мокрого трупа їхнього дорогого татуся і махає ним так, аж вітер гуляє.
— Каравул! — закричали вони і знепритомніли.
А тут вбігли санітари: дивляться — лежать якісь тіла.
— Ура! Свіжі трупи!
Санітари кинулися до них, пороздягали і шпурнули у ванни з фурациліном, а самі сіли збоку і давай вболівати за бійкою.
Відповідальні товариші порадилися і вирішили припинити це неподобство. Вони розтягли розлючених драматургів і оголосили їм, що справжнім ОЄКом вважають того товариша, який боронився мокрим трупом.
— Так міг вчинити лише великий драматург. А ось цей другий товариш з табуреткою дістане зараз інше прізвище. Ну, яке, наприклад… м-м-м… Ну, хоча б Рибак, га? Рибак! Як вам? Правда харашо? Рибак Натан Самуїлович! Так і запишемо. І щоб більше ніколи себе Корнійчуком не називав! Ясно?… А то будуть неприємності.
Так і сталося, що нарекли його НСР. І ще сказали:
— На всяк випадок, щоб замести сліди, драмів не пишіть, а пишіть ліпше романи.
Навіки разом
Якось до ОЄКа прийшов Натан Самуїлович Рибак (НСР) і приніс дві валізи рукописів.
— Це рукопис «Переяславської Ради».
— Чудово! — застрибав ОЄК. — А давай почитаєм.
— Ну, що ж, я, звичайно, почитаю.
— Ну, почитай.
І що ви думаєте? Вони обоє замкнулися в спальні і сиділи там півроку, доки НСР не прочитав увесь свій романище разом з чорновиками, варіантами, поправками і зносками. Півроку нещасна ВЛВ носила їм їсти, а що двері були замкнені, то вона галушки пропихала паличкою в шпарку. Туди ж лила й зупу. ОЄК ставав на коліна і злизував, а НСР читав, а потім НСР злизував, а ОЄК читав.
Коли нарешті вони скінчили читати, НСР скромно запитав:
— Ну, то які ж будуть ваші зауваження, Олександре Євдокимовичу?
ОЄК наморщив розумне чоло і через півгодини відповів:
— Прекрасно… особливо образ товариша Хмельницького просто незабутній. Як живий, стоїть перед очима… А ось товариш Кривоніс трохи недороблений. Адже він у нас викликає не тільки симпатію, але й антипатію, як виразник стихійності мас. Це справжній попередник Махна. А з Махном у нас свої порахунки. Тому товариша Кривоноса доробіть, обробіть і переробіть, щоб він теж був, як живий… Ну, а сама Рада описана у вас із глибоко партійних позицій. Як же вона нагадує мені наш останній пленум Спілки письменників! Усі виступаючі чудово підготувалися. Особливо товариш Бутурлін, який закликав: «Більше творів правдивих!» А товариш Кацнельсон вигукнув: «Навіки разом!» На що тов. Хмельницький щиро заплакав і заволав: «Дайош образ Павки Корчагіна!» І тільки Іван Богун, як це ви дуже тонко підмітили, не склав присяги, не підтримав резолюції пленуму. Як опортуніст він заслужив гідної відсічі через відсічення… е-е… м-м-м… не важно якої кінцівки… Але ми гуманні. Ми його за це діло виключимо зі Спілки письменників, вилучимо його книги з бібліотек і викреслимо це ім'я зі списків лауреатів премії тов. Кагановича.
Бійці невидимого фронту
ОЄК дуже любив писати анонімки на Рильського. То була його найулюбленіша розвага. Оце зберуться вони з НСРом та ще критика Лазаря Санова запросять, сядуть за стіл, закусять, а тоді давай анонімку сочинять.
— Який же цей Рильський націоналіст! — хитає головою ОЄК. — У-у-у! Страх який націоналіст. Зустрічаю його вчора коло Спілки та й кажу так, знаєте, весело: «Здрастуйте!» А він: «Як ся маєте?»
— Так і сказав? — перепитує Лазар Санов, який у них був за секретаря і усе старанно записував.
— Так і сказав. А тоді я його питаю: «Куди це ви йдете?» А він: «Обідати». А я: «Чого ж в «Енеї» не пообідали?» — «А там, — каже, — борщу нема. А мені борщу хочеться».
— Так і сказав? — перепитує Лазар Санов і записує. — А не сказав часом якого борщу?
— Гм, — морщить лоба ОЄК. — А яке це має значення?
— А велике має значення. Бо якщо, приміром, сказав, що хочеться йому українського борщу, то це ого-го, як міняє діло.
— Диствительно, — погодився ОЄК. — То ви так і пишіть.
— А я так і пишу.
Тут і Натан Рибак встряє:
— Цього замало. Пишіть так, що йому хочеться не просто борщу, не просто українського, а ще й буржуазно-націоналістичного.
— А що, є й такий борщ? — цікавиться ОЄК.
— Як нема, то зваримо, — сміється НСР.
— Ех-хе-хе! — потирає руки Лазар Санов. — Ще й як ізваримо!
А потім, коли анонімка написана, ОЄК і НСР навалюються на Лазаря і лупцюють його аж гай шумить та кричать:
— Ах ти чортів анонімщик і донощик! Стукач! Сексот!
Б'ють його чим попало, бувало, що й табуреткою і друкарською машинкою. А одного разу ОЄК узяв два томи «Переяславської Ради» і оглушив Лазаря Санова так капітально, що той до ранку ледве очуняв.
Ну, потім вони його відкачують, дають три рублі на таксі, а якщо ґудзики відірвані, то й на ґудзики. І виштовхують з хати.
Але наступної неділі повторюється все спочатку. І Лазар Санов ніколи не ображається. Він знає своє місце. Він же тільки маленька комашка, яку допустили до свого столу два великі титани праці. І він цим гордий. Лазар приходить додому і, коли його Фімочка руками сплескує, задоволено пояснює:
— А це Олександр Євдокимович приложили, а оце Натан Самуїлович! Минулого разу дак було навпаки — отут Натан Самуїлович, а отут Олександр Євдокимович.
Цвіт
