— Зараз ще не пізно. Зателефонуй їм, запроси на чашку чаю.
— Втомився, Катю. Не варто.
— Я тебе знаю — не заснеш, завтрашній день буде зіпсований. Гаразд, якби лише завтрашній, а то дивись, увесь тиждень виявиться таким. Клич, але не всіх, щоб гармидеру вночі не було.
Я зважився подзвонити Хомі невірному з апостолів — Толі Зибкову. Він прагне знань, але розбірливий — підозріле з’їсти не змусиш. І цей хлопчик безжалісний, рятівної брехні цурається.
За годину Толя вже був у мене. Катя поставила на журнальному столику у моїй кімнаті чай, залишила нас наодинці. Я розповідав, а Толя вовтузився, почухувався, чмихав, проте слухав уважно. Він слухав, а я оживав. Забутий Мислитель сидів на письмовому столі спиною до нас.
Мабуть, усі, хто уособлював совість людства, хто кидав живлюще насіння добра і справедливості, як і Пушкін, переживали безсилий відчай. Багато хто з них втрачали не тільки «труди і мислі», але й життя.
Пушкін вважав — у всьому винні затурканість, байдужість людей:
Переважна більшість подвижників думала так само.
Найдавнішому зображенню колеса — незграбному, ще без спиць, на так званому штандарті Ура — не минуло ще й п’яти тисяч років. На світі є дерева старші за віком. Еволюційна мить, у яку вкладається уся наша буйна цивілізація.
Ніщо у природі не перебуває у спокої, рух — одна з умов існування від елементарної частинки до Всесвіту в цілому. Характер руху визначає специфіку природних модифікацій. Планети Сонячної системи не можуть обертатися швидше чи повільніше — система розвалиться.
Людство сьогодні може перебувати лише у стані зростаючого прискорення. І такий стан аж ніяк не виняток, через нього проходить і штам бактерій, які розвиваються, і популяція тварин, котра збільшується; і нинішній вибух інформації — явище цього ж порядку. Математики називають це експонентним розвитком.
Зростаюча швидкість не минає даром, за неї доводиться дорого платити — силою і добробутом багатьох поколінь безіменних рабів, кріпаків, фабричних робітників, потом і кров’ю яких змащене колесо історії, що мчить уперед. І як наслідок — гноблення, ворожнеча, взаємна ненависть, приниження, плазування. Вершаться завоювання, освоюються нові стихії, але…
Пушкіну поетичною силою проголошував традиційний погляд — люди відповідальні за свою порочність. Маркс розкриває об’єктивні причини. Він вважав, що продуктивні сили, які бурхливо розвиваються, не принесли і не принесуть, якщо не змінити існуючі порядки, щастя трудівникові. Він висуває теорію відносного й абсолютного зубожіння робітничого класу. Якщо рабовласник мусив ще якось дбати про свого раба — власність, втрата якої — прямий збиток йому, — то капіталіст наймає робітника: це не власність, берегти нема чого, помре від виснажливої праці — туди йому й дорога, легко замінити іншим. Машини вивільнили від роботи стільки трудівників, що завжди знайдуться охочі продати себе за черствий кусень хліба. Щодалі, тим більше буде машин, їх вдосконалюватимуть, виявиться ще більше безробітних, готових найнятися за мізерну копійчину, заробок робітників нестримно поповзе донизу. Продуктивні сили ростуть, разом із ними росте зубожіння трудящих мас, у такій же пропорції росте багатство власників, росте озлоблення до них, існуючий колись антагонізм загострюється до краю, сильним світу цього доведеться вдатися до таких жорстоких заходів, яких людство ніколи й не знало. Страх, що буде.
Та не ринуло й сімдесяти років з тієї пори, як Маркс опублікував свою теорію зубожіння, а вже один з його прихильників, Франц Мерінг (який, за визначенням Леніна, не лише хотів, але й умів бути марксистом) повідомляє, що «широкі верстви робітничого класу забезпечили собі на грунті капіталістичного ладу існування, яке за рівнем навіть вище, ніж життєві умови дрібнобуржуазних верств населення».
До нашого часу ці життєві умови робітників ще більше поліпшилися — восьмигодинний робочий день, два вихідних дні у тиждень і матеріальна забезпеченість, про яку колись могли лише мріяти прості трудівники.
Що ж сталося?.. Може, закон — чим вищі продуктивні сили, тим вищий темп розвитку, що їх пожирає, — виявився хибним? Чи, може, цей темп став спадати, молох почав втрачати апетит?.. Безпристрасні математичні розрахунки передрікають саме такий результат — прискорене зростання до безконечності тривати не може, спад неминучий.
Не випадково ми говоримо про науково-технічну революцію. Ми спостерігаємо, як світ заповнюється машинами, їхній невичерпний потік ширшає, проникає у всі закутки нашого життя. І самі машини з кожним днем стають усе продуктивнішими, з кожним днем вони казково вдосконалюються… Ні, продуктивні сили тепер зростають з фантастичною могутністю, викликаючи феноменальний темп розвитку, котрий не на жарт починає лякати нас.
Закон зростання не лише не втратив силу, він тепер проявляється з ошелешуючою наочністю. Одвічний молох росте як ніколи, як ніколи ненажерливий. Ну що тепер для його непомірно зрослого апетиту та мізерна надбавка, котру вичавлювали з трудівника жорстокою експлуатацією! Фізичні ресурси людини практично невідчутні для гігантського колоса. Лише посилена експлуатація надпотужних машин здатна його наситити.
У світі розвивається процес — експлуатація людини підміняється експлуатацією манган!
Та невже?..
Дружина вклалася спати. Опівночі прийшов Сева, просунув до нас голову, сказав: «Пардон», зник у своїй кімнаті і, пововтузившись за стінкою, також заснув. Ми з Толею сиділи віч-на-віч за неприбраним столиком, стиха балакали.
