«ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ

3) Тема? — Народ!

Література — народ!

А що ж, зрештою, таке талант?

Талант?

Це — крила Шевченка! Це — ніжність Лесі Українки! Це — мудрість Івана Франка!

Це... і т. д.

А взагалі талант — це народ!!

По-моєму, все!

А решта?

Ну, як собі хочете: хочете — співайте, хочете — декламуйте, хочете — описуйте, хочете — віршуйте...

Це — справа ваша!

26 листопада, 50. Не подумайте, що я не визнаю N за мовознавця!

Визнаю!

Але — щоб мене тут грім убив! — не знає N духу української мови, її аромату, її

душевно ніжного-ніжного трембітотону, її колискової душі, чебрецевих її пахощів, її

тремтіння, її шелестіння, її бриніння... Отого, що мати над колискою: Люлі-люлі, люлечки,

Шовковії вервечки...

Не з написаної вдома з фольклорних матеріалів лекції, що перед студентами басом: Мальовані бильця

Пішли до Кирильця...

А з материних уст... Коли мати, над колискою схилившись, сумними очима на

майбутнього академіка, стомлена, дивиться та:

Ой ну, котку, котів два

Сірі, білі обидва...

Отакий академік знатиме аромат рідної мови...

19 січня, 51. Був оце в театрі. Танцювала актриса. А я собі сиджу та думаю:

«Ми дивимося, милуємося, ляскаємо, а хто ж із нас подумав, хто подбав про те, чи

їла вона сьогодні, чи спала вона сьогодні, чи відпочивала перед тим, як оце перед нами

вона танцює, милує нас, веселить нас?!

І хто ж із нас прийде, скаже їй спасибі, сердечне, хороше?

Ніхто!

Тільки якийсь рецензент, заробляючи свій гонорар, кине:

«Носок вона не так поставила!» Рецензент... Я сам рецензент... Якось так виходить

(із старих часів, традиція!), що рецензент повинен «крить»! Вони, рецензенти, завжди

шукали негативне, — це ж легше, — от вилає хтось когось, і вже! Похвалити — трудніше, треба довести плюси... А мінуси — легше! Крий! І все!

А я, грішний, завжди хочу бачити в людському труді (гра акторська — це великий

труд) тільки хороше!

Їду в таксі. Дивлюся на водія... І знову думка: скільки в нього дітей? Чи обідав він

сьогодні? І як? Чи образив його хтось? І як би мені хотілося, щоб він був усім задоволений!

Щоб співав, їдучи в таксі!

Як би мені хотілося, щоб усі люди, щоб увесь народ співав! Голосно! Щиро! На весь

голос!..

20 січня, 51. Були на перегляді опери «Богдан Хмельницький».

Опера! Справжня!

Гадаю (боюся!), перша опера справжня — радянська.

Трудно мені відразу розібратися, як і що, — це справа серйозна!